Інформація про те, що автор статті «давав настанови» С. Павленку як редактору газети «Комсомольський гарт» щодо публікації інтерв’ю з Левком Лук’яненком у 1989 році, є неправдивою.
Не відповідає дійсності частина тексту:
«Отож сидів я тоді в одному кабінеті, де був тільки один «совковий» телефон, тому відповідати доводилося і за відсутності свого колеги… Дзвонив якийсь дивний чолов’яга, що ніколи не вітався та не представлявся, хто він такий, а натомість щоразу запитував притишеним, неначе придушеним теплим шарфом, голосом: «А де Чепурний? А коли він буде?..». Я так само щиро відповідав: «Не знаю…», бо колега ніколи не попереджав мене, де він швендяє і коли прийде на роботу. Потім до нас, у редакцію, почав заходити цей мовчазний та невиразний чоловічок. Він прошмигав, мов кіт, ні з ким не спілкувався, крім мого колеги – Чепурного, з яким вони одразу ж виходили з кабінету… Це – дратувало. Врешті-решт я не витримав і поцікавився у редактора, що то за невихований тип у «Гарт» зачастив?.. І почув від нашого Олеговича несподівану відповідь: «Тихіше, бо той дядько – з КДБ, ще почує…». – «А що він тут робить? Чому взагалі приходить до Василя?!» – «Чепурний, за сприяння КДБ, готує в нашу газету великий матеріал проти Левка Лук’яненка…». – «Олеговичу, невже це Ви дали йому отаке ганебне завдання? Чи Ви не знаєте, що Левко Григорович Лук’яненко – всесвітньо відомий борець за незалежну Україну, і він десятки років просидів у радянських тюрмах, витримав усі чекістські катівні, але не зрадив друзів, не зрікся своїх поглядів. Це ж – легендарна Людина! Як же ми можемо друкувати в нашій газеті таку брехливу та облудливу статтю? У нас же – не сталінська диктатура, а горбачовська перебудова. Та той нікчемний СРСР скоро розвалиться, наче стара й нікчемна халупа!» – «Тихіше, я нічого не можу вдіяти… Ні, я не давав такого завдання – правда, все було завчасно узгоджено з КДБ і нашим цензором із видавництва «Деснянська правда». Тому й зняти таку публікацію – це вже не моя компетенція»…
Також твердження, викладені у статті щодо сина С. Павленка, є недостовірними:
«А син пана Павленка вже тривалий час спокійно живе та працює у ворожій білорусі. Принаймні, я не чув, щоб він звідти повернувся… І ні слова не говорить про захист рідної України, де він народився, яка його виростила і дала вищу освіту. А чому ж він не боронить Україну в ЗСУ? Приїхав би і вступив до лав нашого війська, як порядний доброволець, та й безстрашно захищав би свою Батьківщину. То чим же він кращий за наших доморощених «ухилянтів», котрі зараз скрізь ховаються, мов пацюки по норах?! Бо бачите, як виходить: батько, колишній комуняка, тепер начебто «патріот»… Та ще й дозволяє собі пихато «вчити життю» справжніх патріотів, які ніколи не були в жодній партії, не продавалися можновладцям, не були «нишпорками» КДБ. А рідний син його поводиться, м’яко кажучи, вкрай непатріотично… Тобто усілякі слова Павленків розходяться з їхніми реальними ділами».
Редакція газети «Чернігівщина» і автор статті Сергій Дзюба приносять вибачення Сергію Павленку та його родині.
