Війна триває, але Чернігів поволі повертається до звичного життя. Недужі знову мають змогу звертатися по допомогу до спеціалістів вузького профілю. Напередодні Дня медичного працівника (19 червня) ми поспілкувалися з В. В. Шевчуком – лікарем-сурдологом Чернігівської обласної дитячої лікарні та засновником клініки «Лор+».
Розмова про захворювання вуха і можливість поліпшити життя нечуючих – окрім іншого, нагода привернути увагу до питань профілактики порушень слуху, збереження людиною здатності чути. Адже, згідно зі статистикою, на кожну тисячу новонароджених припадає одне чи двоє немовлят з втратою слуху. Загалом, від глухоти і вад слуху в Україні потерпають майже шість мільйонів людей різного віку.
– Володимире Володимировичу, я знаю, що Ви – з родини лікарів…
– Так. Батько спочатку хотів стати військово-морським лікарем, вступив до Академії, яка готувала таких спеціалістів. Але відбулися зміни в галузі. Врешті він отримав спеціальність педіатра. Тривалий час очолював отоларингологічне відділення в Чернігівській дитячій обласній лікарні, де зараз і я працюю.
Тато був надзвичайною людиною, мабуть, і фахівцем також. Його колишні пацієнти досі розповідають, як він їх оперував, згадують із вдячністю.
– Чернігів – Ваше рідне місто?
– Звісно, тут і народився, і виріс. Закінчив школу № 1. До речі, багато її випускників обрали лікарський фах. Але у мене особисто була інша мрія… Піти до духовної семінарії. Вдома відмовляли, й Олександр Опанасович Карета (головний лікар обласної дитячої лікарні, – Ред.) ще тоді сказав: «Ти спочатку медичну професію отримай». Але те давнє прагнення не минуло безслідно. Вплинуло і на світогляд, і на манеру спілкуватися з хворими. Завжди намагаюся їм надати моральну підтримку.
– Медицина стала вашим покликанням?
– Уже на першому курсі Київського національного університету імені О. О. Богомольця я почав працювати санітаром. На старших курсах знайшов підробіток у лор-онкології. Саме там отримав неоціненний професійний досвід. І людський – також, адже багатьох пацієнтів цього відділення пам’ятаю донині.
Взагалі, студентські роки – цікавий період життя. Хоча заселили нас у старий і не надто затишний гуртожиток, але жилося у ньому весело. Відразу після вступу намагалися усі перезнайомитися. Моїх однокурсників життя розпорошило по всій Україні, проте в нас є традиція: раз на рік, на День медичного працівника, обов’язково збиратися разом.
– У вас викладали такі відомі професори, як Ю. О. Сушко, О. М. Борисенко?
– То вже під час інтернатури – Борисенко. Моїми наставниками були професор Анатолій Лук’янович Косаковський, завідувач кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії НМАПО імені П. Л. Шупика, Валентин Васильович Синяченко – доцент цієї ж кафедри, лікар вищої категорії Федір Богданович Юрочко зі Львова. Скажімо, Валентин Васильович завжди налаштовував на успіх, відзначався безкорисливістю, прагнув якомога більше розповісти, Федір Богданович – дуже щира людина, багато знає.
Навчатися мені подобалося. І стипендію отримував, але, озираючись назад, деякі дисципліни вивчав би ретельніше та глибше. У мене й зараз на робочому місці є фахова література – атласи, довідники. Навіть коли впевнений у чомусь, все одно намагаюся пересвідчитися, чи не помилився. Медицина стрімко змінюється, тому хотів би краще опанувати англійську, бо без неї не можна ознайомитися з новітніми тенденціями та технологіями: все, що видано, – англійською…
– Хворі діти, особливо малюки, – це складніше, аніж дорослі?
– Тут є свої особливості, лікарю потрібно встановити контакт з дитиною. Але коли вдається допомогти, і вона одужує, то радіє тобі, як рідному, йде на руки (посміхається, – Ред.). Я не випадково став саме дитячим лікарем. Хоча сурдологом – не відразу. Спочатку працював дитячим оториноларингологом, робив операції. І в певний момент зрозумів, що не вистачає такого спеціаліста. Це ж зовсім інша сфера. Відтак почав вивчати проблеми слуху, пройшов курси. А ще – усвідомив масштаби цієї біди для області, скільки дітей мають вади слуху! Слух – насправді не лише канал прийому інформації, а й перетворювальний центр. І якщо в ранньому дитячому віці не діагностувати хворобу, не надати медичну допомогу, то в подальшому виникнуть складнощі психічного характеру, утруднення в розвитку мовлення і спілкування. Траплялося, що привозили на прийом старших дошкільнят, які не розмовляли. Коли час безнадійно втрачений, важко або й неможливо відновити певні функції.
– Які обстеження проводите, щоб виявити патології слуху?
– У нас застосовуються різні методи діагностики відповідно до світових стандартів: скринінг слуху новонароджених, об’єктивна комп’ютерна аудіометрія (КСВП), тональна аудіометрія, акуметрія, імпедансна тимпанометрія.
Під час аудіометрії
– Як відбувається подальше спостереження і лікування дітей з порушеннями слуху?
– Це – безперечно, взяття на облік, переважно консервативне лікування, слухопротезування чи кохлеарна імплантація, цілий комплекс реабілітаційних заходів – медичних, технічних та педагогічних з розвитку слухового сприймання, оволодіння мовою та формування усного мовлення. Наразі у нас близько 50 дітей потребують слухопротезування.
Результату в цій справі можна досягти лише спільними зусиллями різних фахівців: невролога, психолога, сурдолога, логопеда. Приміром, у клініці «Лор+» працюють лікар-отоларинголог Вікторія Василівна Гусь, дитячий невролог Ольга Ігорівна Холодницька, вчитель-дефектолог Ольга Михайлівна Вдовиченко.
– Мені здається, у суспільстві здавна є певне дискримінаційне ставлення до нечуючих, навіть порівняно з незрячими. Окуляри пов’язують із начитаністю та інтелектом, вади слуху і мови – з недорікуватістю. У XIX – на початку XX століть у Російській імперії глухонімі прирівнювалися до божевільних та малолітніх, обмежувалися у громадських правах, їм не видавали паспорти. А якщо були неписемні – не могли й працювати.
– Такі діти обмежені в творчій реалізації. Їм пропонують вчитися різьбленню по дереву чи вишивці.
– Але ж кажуть, що Бетховен створював свою музику, втративши слух. Правда це чи міф?
– Біографи Бетховена пишуть, що порушення слуху у нього почалося у 26 років. А в 46 він втратив слух остаточно. Тобто більшу частину свого життя Бетховен хай погано, але все ж чув.
В наші часи Бетховен, для якого звуки мали особливе значення, був би складним пацієнтом. Та найімовірніше, сучасна медицина йому допомогла б.
По-перше, лікарі встановили б причину захворювання, а, по-друге, запропонували б корекцію слуху слуховими апаратами або кохлеарною імплантацією. Приміром, якісні слухові апарати компанії «Oticon» допомагають мозку чути звуки музики не спотвореними, зберігають чистоту її звучання, й дають можливість розрізняти гру окремих музичних інструментів у всіх нюансах.
Слуховий апарат фірми «Отікон»
– Світ звернув увагу на проблеми «людей тиші», слабкочуючих, оскільки американські президенти Рональд Рейган, Білл Клінтон та Джордж Буш користувалися слуховими пристроями; останній носив «Старкей». Чому Ви обрали для протезування саме бренд «Отікон»?
– «Старкей» – американського виробництва, там інший прийом звуку. «Отікон» виготовляють у Данії. Ця компанія є передовим виробником у галузі. Вони використовують найновіші технології, постійно проводять дослідження, їхня продукція – світового рівня.
Непомітні внутрішньовушні слухові апарати
В Україні «Отікон» представляє столичний Медичний центр «Аврора». З 1991 року він – лідер слухової допомоги в Україні. Тут є свій сервісний центр, усі апарати сертифіковані, спеціальні працівники проходять підготовку в Данії. Тобто це – ціла команда фахівців, які приїздять у регіони, навчають та консультують лікарів, а не просто продають слухові апарати.
– На цьому ринку є конкуренція?
– У сфері слухопротезування – дуже висока конкуренція. Але ось що важливо: у нас не прописано законодавчо, хто може займатися таким видом діяльності. Як я вже казав, слуховий апарат – складний механізм, який перетворює, адаптує звук. Пацієнта потрібно обстежити, підібрати і налаштувати пристрій. Значно дешевші підсилювачі звуку, які намагаються продавати як еквівалент чи замінник слухового апарату. Їх поширюють не спеціалісти, без ліцензії, без попереднього скринінгу – і завдають шкоди здоров’ю людей.
– У Чернігові вже два роки функціонує центр слуху – клініка «Лор+», відтак відпала потреба батькам їздити з малечею до Києва на обстеження, а воно ж іноді займає не один день.
– У Києві – величезний потік хворих, черги, спеціалісти фізично не спроможні приділити достатньо уваги кожному. Але головне – тут, на місці, є можливість опікуватися пацієнтом постійно, від діагностики до реабілітації, адже відновлення слуху – тривалий процес.
– Володимире Володимировичу, Ви дбаєте про комфорт пацієнтів. У приміщенні гарний ремонт, стіни прикрашені казковими персонажами, є величезний екран, на якому демонструються мультики. Затишок створюють атмосферні аксесуари – м’які кольорові пуфи, навіть чохли для взуття при вході яскраві, різнобарвні. І персонал працює злагоджено. За організаційними клопотами, роботою у Вас залишається час на відпочинок? Як Ви відновлюєте сили?
– Саме часу не вистачає найбільше. Хотілося б довше перебувати з рідними, з дружиною. Попрацювати у своєму саду, пограти в теніс. Я люблю подорожувати, мрію побувати у Сполучених Штатах Америки. Але світ вивчаю, щоб порівняти його з Україною, зробити якісь висновки. Я прихильник того, щоб удома все було добре.
Спілкувалася Тетяна АНАТОЛЬЄВА
