Коли з 1 січня 1965 року район відновили, то побудували новий двоповерховий стаціонарний корпус. Відкрили терапевтичне, дитяче, хірургічне і відділення інтенсивної терапії. Позбавляли недуг чесні і уважні лікарі-фронтовики, терапевти Есфір Ісаївна Мень завідувач відділення (хворий непомітно поклав у свою медичну карточку, яка зберігалася у поліклініці, 5 карбованців, то вона кошти повернула йому), Груня Михайлівна Синіцина, невропатолог, інвалід війни, учасник бойових дій Михайло Маркович Бабич (його земляк Анатолій Микитович Груша з Черкащини був завідувачем неврологічного відділення і головним лікарем Чернігівської обласної лікарні, однієї з кращих в Україні. Став професором і доктором медичних наук), хірурги Володимир Ілліч Пивовар, Єфросинія Василівна Скляр, ендокринолог Любов Василівна Кліща, дерматовенеролог Ілля Прокопович Ісаченко, головний лікар, гінеколог Микола Маркович Міщенко, отоларинголог, його дружина Галина Сергіївна. Вони проводили прийом хворих, лікували в стаціонарі, виїжджали на виклики і в дільничні лікарні, були наставниками молодих колег.
В кінці 60-х років в лікарню прибуло молоде поповнення фахівців медичної галузі. Зокрема, терапевти Михайло Загатний, Валерій Набок і Станіслав Бринський (про них в обласній молодіжній газеті «Комсомольський гар» був опублікований мій нарис «Колеги»). Станіслав Іванович, про якого я писав і дружив з ним, з часом був призначений завідувачем терапевтичного відділення і головним терапевтом району. Він горів на роботі, сповна їй віддавався, любив хворих, був добрий, товариський. У нього було велике бажання вилікувати кожну недугу. На жаль, загинув на полюванні від безглуздого пострілу районного чиновника. Проте вину переклали на покійного. Мовляв, необачно повівся із зарядженою рушницею.
Однак успішну лікарську справу продовжили його діти: син Володимир і дочка Оксана, яка стала хорошим лікарем-ендокринологом. Не одного хворого вивела із тяжкого стану, надавши необхідну фахову допомогу. Контролює стан здоров’я своїх підопічних. Бо віддана своїй професії, любить її, як і батько. Успішно лікує тяжкі недуги – цукровий діабет і зоб. Приймає таких хворих у консультативно-діагностичному відділенні і при потребі направляє у стаціонар.
Про неї говорить її колишня вчителька і директор Носівської гімназії, заслужений вчитель України Любов Іванівна Сліпченко:
Оксана була відмінником навчання. Із золотою медаллю закінчила престижний учбовий заклад. Тому легко вступила до медичного інституту і блискуче його закінчила. Як і батько, отримала направлення до Носівської лікарні. Глибоко освоїла складну галузь медицини – ендокринологію.
Я страждаю одним із тих захворювань, що ефективно лікує Оксана Станіславівна. Одне лише її ставлення до хворих викликає надію і впевненість, що вона допоможе. Призначає медикаменти, які потрібні саме конкретному хворому. І тому відчуваєш результат, бо недуга відступає. Вона надає фахову консультацію. Виконуючи її рекомендації, буває не потребуєш стаціонарного лікування. Обходишся амбулаторним.
Оксана Станіславівна і зателефонує, поцікавиться здоров’ям, запропонує пройти обстеження. Приємно, що в нас є такі лікарі, котрим можна довіряти. Знаєш, що неодмінно допоможуть. Адже професія лікаря для них над усе. Дорожать нею. Тому якісно лікують хворих, – додав Іван Соловей із села Макіївка.
Поруч з Оксаною Станіславівною ефективно лікує хворих старійшина терапевтичного корпусу, лікар-терапевт Ніна Сухарєва.
Багато років мій постійний лікар Ніна Іванівна. Вона досить компетентна у терапевтичній галузі. І не тільки. Тому мені буває немає потреби звертатися до сімейного лікаря. Вона добре знає мою хронічну хворобу. І призначає саме такі ліки, які продовжують ремісію, підтримуючи самопочуття на непоганому рівні. Цікавиться новинками фармації, їх ефективністю. Але пропонує, враховуючи загальний стан організму і побічні дії препарату.
Ніна Іванівна приваблює хворих добротою і простотою. Поговориш з нею і настрій поліпшується. Віриш, що вона завжди допоможе. Бо і порадить, де можна при необхідності глибоко обстежитися. При загостренні недуги пропонує лягти в стаціонар, де вона чимало років лікує безліч недуг черевної порожнин, серця, інших органів. Підходить зважено, використовує методику, насамперед, враховуючи дію того чи іншого препарату, навіть з однаковою діючою речовиною. Буває віддає перевагу зарубіжним виробникам, хоча їхні медикаменти дорожчі, зате сильніші. Я на собі відчуваю. І за це хвалю Ніну Іванівну, – говорить Людмила Василівна Артеменко, ветеран освіти.
Важлива сторінка в історії терапевтичного відділення, коли немало років його завідувачем і заступником головного лікаря з медичної частини був Владислав Загорєлік. Владислав Григорович з Донецька з дружиною, теж терапевтом, Лідією Костянтинівною після закінчення медичного вузу по направленню стали працювати в Носівській ЦРЛ. Він висококомпетентний, принциповий, вимогливий і відповідальний, зробив відділення найкращим у лікарні та вважався найкращим лікарем-терапевтом.
В колективі, який очолював, була на високому рівні трудова дисципліна, ідеальний порядок, відмова не одного хворого від поганих звичок не тільки в стаціонарі. Аргументовано багатьох переконав про згубну дію на здоров’я чарки і цигарки. Застеріг від інфарктів та інсультів. Його кредо: менше ліків – більше ефективності. Не допускати недуг до хронічної форми.
Владислав Григорович, маючи господарський хист, залучив спонсорів аби взяли по одній-дві палати і зробили капітальний ремонт. Охоче відгукнулись народний депутат України, великий благодійник Іван Куровський, директор НКВЦ «Прес» Григорій Волошин, директор ТОВ «Нива» Григорій Супрун, інші. Загорєлік був своєрідним виконробом. Разом з підлеглими допомагав будівельникам, вирішував багато організаційних питань, аби все зробити доладно. Щоб було тепло, затишно, комфортно і для хворих, і для медперсоналу. І відділення стало, як нове, сучасне.
Але Владислав Загорєлік не міг змиритись з оптимізацією медицини. Коли закрили неврологічне відділення, то хворих пересилили у терапевтичне. Серед яких були алкоголіки з «білками» і наркомани. Затим розмістили ще дітей на час ремонту відділення. Проте Лідія Костянтинівна працює сімейним лікарем.
Хто тільки не лікував виразку шлунка та 12-палої кишки. А вилікувала вона. Успішно лікує не тільки виразки, а й інші недуги, – повідав Дмитро Данильченко з села Відрадне.
У період масового поширення короновірусу-19 відділення перепрофілювали на ковідне. А терапевтичних хворих госпіталізували у хірургічне відділення. Інтенсивну боротьбу з небезпечною недугою вели лікарі Ніна Іванівна Сухарєва, Богдана Богданівна Малицька та Оксана Станіславівна Клименко.
Я не захистила себе (не зробила щеплення від ковіду). Тому двічі захворіла на нього (двобічна вірусна пневмонія). Навіть при невисокій температурі – 370 С була у важкому стані. Біля мене заходилася лікар-інфекціоніст Богдана Богданівна. Здавалося шансів на одужання не було. Адже ще й вік солідний – 84 роки, букет серйозних хвороб. Але вона, маючи багатий досвід роботи в інфекційному відділенні (його закрили), яким завідувала, з Божою поміччю врятувала моє життя. Одночасно хронічні недуги кваліфіковано лікували ортопед-травматолог, лікар комбустіолог і анестезіолог Максим Миколайович Улько, отоларинголог, медичний директор лікарні Олеся Леонідівна Драга. Я дякую їм, а також сестрам медичним на чолі з старшою сестрою медичною Юлією Петровською: Майї Рак і Юлії Фофановій (маніпуляційні), Людмилі Редько, Вікторії Гуленко, Ларисі Пасіці, Олені Голоті і молодшому медичному персоналу: Ларисі Шаулко, Галині Середі, Світлані Боженко, Тетяні Набігуз.
Валентина Омельченко, Лариса Пасіка, Оксана Клименко, Надія Кожухівська, Катерина Ландар, Богдана Малицька, Лариса Шаулко, Ніна Сухарєва, Лідія Радченко, Юлія Фофанова та Олеся Драга; Юлія Фофанова
У терапевтичному відділенні світлі палати, нові ліжка, матраци, подушки і ковдри, тумбочки, смачне, висококалорійне харчування. Тому багато носівчан і не тільки їх, які працюють у Києві, лікуються у своїй лікарні. Для цього багато зробила і старається, щоб більше було комфорту і затишку, медобладнання генеральний директор КНП «Носівська міська лікарня ім. Ф.Я. Примака» Катерина Василівна Ландар. Тут інтернам є чому повчитися. Моя донька Владислава Олегівна і внук Олександр Анатолійович Черевки, лікарі-офтальмологи Носівської міської лікарні імені Ф.Я. Примака», – сказала Надія Іванівна Постригач, лікар-анестезіолог вищої кваліфікаційної категорії, старший викладач кафедри валеології Тернопільського педінституту.
У відділенні 55 ліжок, з них 20 неврологічних . Колись було значно більше, бо було відділення, яке містилося в окремому будинку на околиці лікарні. Хворих ефективно лікували два невропатологи. З великим досвідом лікар-фронтовик, орденоносець Михайло Бабич, котрий володів гіпнозом. Завідувач аптеки №19 Анатолій Басенко відзначав його високу фармацевтичну грамотність. Рецепти на ліки, що виписував, які виготовляли провізори, характерні були точністю – в якому обсязі потрібні діючі речовини. Зокрема, мазь позбавила назавжди радикуліт фотокореспондента райгазети Віталія Івановича Кошеля.
Разом з Михайлом Марковичем працювали молоді перспективні колеги Микола Пригоровський та Анатолій Біньковський, яких з часом запросили на роботу в лікарні Чернігова. Анатолій Григорович поставив на ноги генерала з Казахстану, що занесли до нього на ношах.
Я лікувався у Чернігівській міській лікарні №2, головним лікарем якої багато років плідно працював мій земляк Олександр Петрович Фаль з села Мрин. Він придбав багато новітнього обладнання, мав потужний кадровий потенціал. Зокрема, завідувач кардіологічного відділення Сергій Стратілат з села Макіївка, що на Носівщині.
Я бувала на прийомі у невролога Алли Несін з Носівки, яка теж працювала в цій лікарні, що не уступала обласній. Призначене нею лікування полегшує моє самопочуття. А тепер буваю в Алла Андріївни, котра працює в Носівській міській лікарні. Вона веде хворих і в стаціонарі. Тому при потребі лягаю. І виходжу звідти добре почуваючись, – говорить Марія Заровна з села Мрин.
Лідія Радченко; Катерина Ландар та Алла Несін
Мене ще в радянські часи добре лікував Михайло Бабич. Він призначав ліки найефективніші. Практикував і фізметоди, як підмогу для лікування, що разом давало результат. А ще радив санаторно-курортне лікування, що було доступне.
Методика лікаря- невролога Лідії Сергіївни Радченко, яка тепер мене лікує, нагадує плідне лікування Михайла Марковича. Невролог підбирає саме стільки препаратів, скільки найбільш треба, з найменшими побічними діями. Також пропонує фізіотерапевтичне та санаторне лікування, користь від чого незаперечна.
Добре, що в нашій лікарні працює такий досвідчений невролог. Підмога в її роботі – електронейроміограф, який виявляє порушення в нервовій системі і м’язах. Тому у нашій лікарні обстежуються хворі, навіть з Борзни, Ічні, Ніжина і Бобровиці. Бо такий прилад є в небагатьох медзакладах, – наголосив 85-річний Василь Половко з Носівки.
Я і мої однополчани-земляки отримали не одне поранення на фронтах російсько-української війни. Це спровокувало і неврологічні недуги, що потребують амбулаторного і стаціонарного лікування. Його якісно проводить невролог Лідія Радченко. Я і мої фронтові друзі із задоволенням приходимо до неї на прийом. Вона уважно вислуховує, враховує загальний стан організму, інші хронічні хвороби, конкретно підбирає ліки для кожного хворого. І тоді і сам задоволений, і лікар Лідія Сергіївна, побачивши добрий результат своєї роботи, – підкреслив ветеран ЗСУ Іван Сльота із села Володькова Дівиця.
Микола Кохан
Фото Василя Оксимця
