Коли святкували новосілля, комісія з Києва (а особливо заступник міністра з Москви) дала високу оцінку старанням директора і всієї моєї команди. Адже такий навчальний заклад не соромно було показувати навіть зарубіжним гостям.

За це столичні і місцеві чиновники висловили мені усну подяку, але ніхто не вибачився за догану, і не тільки другу, а й першу. Правда, ще коли їх оголошували, я заспокоював себе: за плечима їх не носити, а технікум добудовую таким, який бачив в уяві і в чарівних снах.

Учні й викладачі після старої Майнівки потрапили ніби в іншу державу

Не раз спливало в пам'яті, як у дитинстві мріяв вивчитися на інженера-конструктора з кораблебудування. Тож після закінчення десятирічки зі срібною медаллю подався в тодішній Ленінград виконувати свою мрію.

Їхав туди поїздом і згадував незабутню контрольну з фізики. Написав найкраще в класі, за що вчитель спочатку похвалив, а потім загадково примружив око і через стиснуті губи процідив, щоб після уроку залишився на хвилину в класі. Холодком війнуло всередині: чого б це? Вмить відлягло від серця, коли побачив у руках вчителя давноочікувану книжку «История Петра I» Олександра Пушкіна. Але навіщо так засекречувати перед класом? Не вперше вчитель давав прочитати щось із рідкісних видань, не приховуючи від інших учнів. Навіть лестив, бувало, називаючи мене допитливим учнем. А на цей раз:

– Прочитаєш і відразу мені повернеш, – наказав притишено і показав рукою на двері.

Книжечку швидко запхнув у портфель і гайда з класу. У коридорі звернув у темний куток, озирнувся, чи ніхто не слідкує, і вже тоді тремтячою рукою поліз у портфель, щоб пересвідчитись, що то був не сон. Відчув, як сердечко радісно заколотило, коли діставав з портфеля те, що навіть у сні приходило, і вже не мигцем, а чітко прочитав на обкладинці назву книги. Що зчинилося в дитячій душі – сам собі не міг пояснити. Навіть не відразу помітив, що вслід за мною підтюпцем поспішає однокласник. Озирнувся до нього, коли він наздогнав і схопив за полу піджака.

– Куди ти летиш? – здивовано запитав. – Щось вдома трапилось?

– Перехрестись, бо ще накаркаєш, – обірвав його запитання. – Просто згадав, що одну роботу треба зробити, мамі пообіцяв вранці, – збрехав другу, бо не збирався ділитися з ним своєю радістю.

«Прочитаєш і відразу повернеш» – свідчило, що вчитель не бажав, щоб ця книжка пішла по руках інших учнів. Видно, на таке втаємничення в нього була своя поважна причина.

Гадати не став, та й друг повірив моїй легенді, тож решту шляху додому говорили про контрольну, про «стервувату» старосту класу, про нову молоденьку піонервожату. Всі ці теми починав товариш, і швидко їх міняв, оскільки я лише підтакував і не бажав те обговорювати – моя голова була заповнена іншим.

Скупу інформацію про Петра Першого я одержав з підручника історії, більш ширшу – від учителя, але не історика, а саме фізика. Та й мене зацікавив не стільки екскурс в історію цього імператора, а сам факт, як Петро Перший будував флот. Він вирішив особисто опанувати кораблебудівну справу. Спочатку вчився будувати кораблі в голландських майстрів, потім півроку працював теслею на верфах Амстердаму, закінчив теоретичний курс кораблебудування в Англії, вивчав корабельну та креслення планів у Голландії.

Цей досвід самодержавця був у пошані серед європейців, недаремно російського імператора обрали почесним членом Паризької Академії наук. Повчальний його приклад і для нащадків, аж до наших часів.

Інженером-конструктором з кораблебудування я не став, мене не допустили до навчання цієї справи. Але будівнича жилка залишилася в мене на все життя. Проектів не малював, але великий, зразковий навчальний заклад побудований під моїм керівництвом, за що мене хвалили навіть столичні міністри.

Я ж із викладачами з першого дня в новому закладі увів правила бережливого ставлення до нового майна, персональну відповідальність за його збереження. Якщо лекції чи практичні заняття проходили в предметних кабінетах, учні розсідалися за столики згідно з алфавітним списком. Тому коли на столику чи стільці з’явилися пошкодження (молодь любить залишати скрізь свої закодовані автографи, писати любовні послання, викарбовувати різні слова і знаки), неважко було встановити винних. Такий та інші підходи допомогли зберегти майно на десятиліття.

Своєю новизною і зручністю захоплював не лише навчальний корпус. Адже відрізнялися від колишніх гуртожитків спочатку одна, а потім і друга п’ятиповерхівки з обладнаними кімнатами, побутовими зручностями, з підвальними приміщеннями для занять спортом. А які квартири одержали викладачі в новому 70-квартирному будинку! Житлову проблему було вирішено повністю. Багато молодих сімей приїхали працювати в технікум і господарство.

Втім, помітно відставало в питаннях соціально-культурного розвитку на фоні нового навчального закладу саме місто Бобровиця. На пленумі тодішнього райкому партії в червні 1979 року заступник директора радгоспу-технікуму Валентина Онисимівна Чернякова сказала: «В райцентрі молодь не знає, де себе подіти. Як слід не організовано дозвілля, слабо працює районний будинок культури. Хто буде ходити в кінотеатр «Прогрес», коли півроку в ньому холодно?»

На цьому пленумі затвердили нову завідувачку відділу пропаганди і агітації, колишню випускницю Майнівського зоотехнікуму. Ольгу Піддубну. Згодом її підвищили в посаді й вона добилася, щоб на кожній фермі й тракторному стані були кімнати відпочинку й пересувні душові. Але приклад у питаннях поліпшення побутових умов для трудівників полів і ферм показував наш радгосп-технікум.

24 лютого 1980 року в Союзі проводилися чергові вибори до місцевих рад. Проводилися вони під партійними гаслами. До районної ради балотувалися і були обрані заступник директора з навчальної частині Валентина Чернякова, учениця технікуму Надія Бойко і молодий майстер із виробництва свинини Віра Мехед. Депутатами Бобровицької міської ради стали заступник директора з виробництва Олександр Маркович Тимошенко, головний енергетик А.С. Тимошик, майстер із виробництва яловичини М.І. Гармаш, тракторист О.П. Семененко, майстер із виробництва м’яса М.О.Фролова, учениця Ольга Брек.

Таке велике представництво працівників радгоспу-технікуму в місцевих радах свідчить про високий авторитет цього великого і працьовитого колективу в районі. Здобутий той авторитет високими показниками в роботі педагогів і виробничників. На сторінках районної газети, та і в обласній пресі часто з’являлися розповіді про кращих.

Досягнута досить висока успішність учнів – 99,5 відсотків, середній бал – 4. Серед відмінників навчання – стипендіат Ірина Брек, а Микола Пташник, Алла Губко, Валентина Пантелієнко одержували підвищені стипендії. Навчалося багато колгоспних стипендіатів. Відмінні і добрі знання показували майбутні фахівці Микола Максименко, Валентина Дигал, Віктор Дячук, Микола Карапута, Віктор Варва, Сергій Шевчук, Ніна Обелець, Віталій Артюх. Вони вихідці із сіл.

Якщо за 18 дореволюційних років (з 1894 по 1912) Майнівку закінчили 182 учні, то з уведення нової бази на околиці Бобровиці навчальний курс щороку закінчували в межах 350 молодих фахівців. У планах було будівництво лабораторного комплексу, плавального басейну, тепличного комбінату для вирощування овочів і квітів, закладення ботанічного саду. Втім, виконана лише програма озеленення території. Для її втілення замовили спеціальний проект в Київському ботанічному саду. Завезли і посадили більше як 50 видів дерев і кущів. Заклали свого роду дендропарк, на основі якого учні могли вивчати рослинність різних куточків України. Висадили велику кількість унікальних кущів, квітів. Учні, які брали участь у цих роботах, освоювали й робітничу професію – «майстер з озеленення».

Розвиток виробничої бази і самого виробництва тривав. Починаючи з 1972-го, щороку одержували більше мільйона чистого прибутку, з якого більше половини вкладали в капітальне будівництво.

В кінці 70-х спорудили комплекс із відгодівлі свиней і молочний блок на 400 корів, склад мінеральних добрив, цех із виготовлення трав’яного борошна і гранул. У 1979 році механізована ланка Костянтина Стахурського накопала по 506 центнерів цукрових буряків. Це був районний рекорд. Щороку господарство реалізовувало 2200-2500 племінних свиней і 150-200 голів племінного молодняка великої рогатої худоби радгоспу-технікуму присвоєне звання господарства високої культури землеробства. Мене відзначили скромним орденом «Знак пошани».

На початку 80-х Бобровиця вперше побачила зарубіжні делегації, які приїздили по досвід у передове господарство. На той час це було великим дивом. Особливо запам’яталася перша делегація з далекого зарубіжжя – Демократичної Республіки В’єтнам.

Бобровиця і новий радгосп-технікум вперше зустрілися із зарубіжними делегаціями

Більше десяти відповідальних працівників міністерства сільського господарства і керівників виробництв почерпнули для себе багато повчального щодо організації навчального процесу і сучасного на той час виробництва. Зачастили в Бобровицю групи фахівців і керівників з усіх куточків Союзу.

У березні 1981 року технікум зустрічав делегацію, в якій була велика група студентів Української академії з Києва. У її складі – кубинець Ринальдо Родрігес, Хусто Едуардо Перес із Гани, в’єтнамець Чума Емануїл Кенета Гбеді, а також громадяни Нігерії і Республіки Бурунді, радянські студенти з факультетів захисту рослин і ветеринарії. Проходила зустріч з учнями Бобровицького технікуму в рамках засідання клубу інтернаціональної дружби «Глобус». У технікумі головою ради клубу була викладачка О. Резнікова.

Для кубинця Ринайдо Родрігеса приємною несподіванкою стало те, що заступниця директора Валентина Чернякова поділилася враженнями від перебування на острові свободи – Кубі, зокрема і в столиці Гавані. Бобровичани також тепло вітали в’єтнамця, аспіранта академії Нгуен Дик Зуе, який майстерно виконав під гітару власну пісню «Ріка» і нашу – «Рідна мати моя». Гості відзначили, що умови навчання і культурного дозвілля в радгоспі-технікумі не гірші, а в деяких питаннях навіть кращі, ніж у столичному виші.

На початку 80-х побували в технікумі чехословацькі журналісти: завідувач відділу економіки, науки і техніки празького журналу «Мир соціалізму» Мирослав Єншик і фотокореспондент Зденек Підрман. Приймав їх я особисто і давав інтерв’ю для популярного на той час журналу. Чехословацькі журналісти детально ознайомилися з роботою навчального закладу, який, крім підготовки спеціалістів для села, ще й показав приклади ефективного господарювання на землі. Цікавий матеріал зібрали вони для свого журналу.

Поглиблення застою в економіці великої держави в останні роки керівництва Леоніда Брежнєва негативно відбилося на життєвому рівні людей. Слово «дефіцит» стало повсякденною нормою. Партія і Рада міністрів розробили «грандіозну» продовольчу програму, яка насправді не завалила країну продукцією, як планували, а ще далі в тупик загнала сільськогосподарське виробництво. До того ще й природа піднесла селянам невтішний сюрприз, особливо в 1980 році. Тоді радгосп-технікум одержав найнижчу врожайність зернових за всю історію мого керівництва в Майнівці – 25 центнерів, хоча це була найвища врожайність по району. Виручка від реалізації продукції зменшилась більш як на півмільйона карбованців, прибуток одержали 487 тисяч, теж найменше за всі роки. Проте фонд оплати праці майже не зменшили, а от на будівництві довелося зекономити.

У 1980 році партія організувала широкомасштабне обговорення свого проекту «Основних напрямків економічного і соціального розвитку країни на 1981-1985 роки і на період до 1991 року». Тобто, якщо при Хрущові запровадили першу семирічку, то при Брежнєві замахнулися на десятирічку. В обговоренні її планів брав участь і колектив радгоспу-технікуму, але не політичними лозунгами, а конкретними кроками розвитку.

Якщо в 10-й п’ятирічці підготували 1690 спеціалістів, то в 11-й запланували підготувати 1800. До 1980 року внесення гною на гектар довели до 7 тонн, а на 1981 рік запланували 15 тонн органіки на гектар. Для цього організували виготовлення компостів у гноєсховищах і на спеціальних майданчиках. Серйозно зайнялися насінництвом. У 1981 році вперше посіяли високоврожайні сорти пшениці – на 100 гектарах «киянку», на 166 – «іллічівку». З цього року радгосп-технікум затверджено насінницьким господарством з вирощування насіння елітних зернових культур. В 11-й п’ятирічці планували більше уваги приділити вирощуванню зернової кукурудзи на промисловій основі. Плани 10-ї п’ятирічки по виробництву зерна виконали на 125 відсотків, картоплі – на 140, цукрових буряків – на 130 відсотків.

На фермах побудували нові корівники, що дало змогу розвивати молоковиробництво. Закупили 250 голів високоудійних чорно-рябих корів. На Лукашівському відділку таких стало 400, і стільки ж утримували сименталів у Мирному. У серпні 1980 року колектив племзаводу рапортував про дострокове виконання 10-ї п’ятирічки. При плані 32920 племінних поросят продали 35600, і до кінця року планували продати ще 900 голів.

За роки 10-ї п’ятирічки у господарстві побудували 2448 квадратних метрів житла, а на 11-ту запланували 8-9 тисяч. Від центральних котелень проклали теплотраси в Лукашівці і Мирному, до них підключили і оселі працівників. Розпочали спорудження одноквартирних будинків, яких запланували близько двадцяти.

З 1981 виробничі і фінансові результати почали знову рости вгору, відповідно зростала і середньомісячна зарплата працівників. Оплата викладачів і технічних працівників регламентувалася «зверху», але я запровадив широку систему пільг і дотацій. Тож кістяк педагогічного і виробничого колективів зберігся на десятиліття.

Не можу не згадати й про помітну роль районної газети в житті району, а отже й нашого радгоспу-технікуму. Під час жнив вона виходила щоденно, крім неділі. І майже в кожному номері було якесь повідомлення з нашого господарства. Бо господарство і навчальний заклад динамічно розвивалися, отже, було про що розповідати, закликати інші колективи району «рівнятися на правофлангових».

На сторінках районки регулярно виходили «Бобровицький перець», «Остюк за комір», «Їжак», «Газета виступила. Що зроблено?», «День відкритого листа в Бобровиці», на який відповідали читачам керівники підприємств і партійні «вожді». На такі газетні сторінки працівники радгоспу-технікуму не потрапляли, але вони часто самі виступали в місцевій пресі, відверто розповідали про досягнення і недоліки, піднімали проблеми. Велике значення приділяли випуску стінгазети. На районних оглядах і виставках, які організовувала редакція районної газети, стіннівка технікуму завжди посідала перші місця.

Великий хлібороб, двічі Герой Праці з Рівненщини Володимир Плютинський назвав мене своїм найприскіпливішим послідовником, коли ми подолали 150 тонн зерна кукурудзи на рік. Приїхав до нас із делегацією, щоб переконатися у наших результатах

(Далі буде)