Але ж і старі будинки мають свою характерну історію. Не один родовід проживав у них, кожен має сімейну особливість. Батьки виростили достойних дітей, які знайшли своє місце під сонцем. Та й житлові будинки самі будували. І ті, що збереглися, особливо дорогі. Як у пісні «Білі віконниці» у виконанні народного артиста Миколи Гнатюка. А ще народна мудрість каже: «Недаремно прожив життя, якщо спорудив будинок, народив сина і посадив сад».

Проте багато хто купує житло, бо звести нове не має змоги. Однак вкладає архітектурну творчість – і будинок стає кращим, сучасним. Зокрема такий я побачив на вулиці Олександра Найдьона у Носівці (до травня 2025 року – Буняківська). Великий дім, схожий на такі, як, скажімо, у Трускавці. До нього доклав рук, створивши затишок і комфорт, його власник – директор Носівського МБК, режисер і сценарист, поет і артист Вячеслав Миколайович Ворошилов. За що б не взявся, все зробить так, що залюбуєшся: і будинком, і тим, що біля нього, – особливо з настанням весни. Скрізь порядок, і все зроблено доладно. Відчувається, що до всього докладається рука майстра.

Вітальня будинку нагадує творчу студію, де народжуються і вперше озвучуються автором Вячеславом Ворошиловим нові сценарії благодійних концертів, вистав, вірші, гуморески та інтермедії. Кімнатні квіти, акваріум, чай з лікувальних трав для гостей, створюють хороший настрій. І здається, що будинок такого солідного віку, з багатою історією, молодіє. А її творили ті, хто його споруджували, проживали в ньому… І тепер продовжують Вячеслав Миколайович і його мати Людмила Вікторівна.

Відомо, що півтора століття тому будинок був зведений для священника. Священнослужитель на прохання віруючих, бувало, і вдома проводив релігійні обряди: хрещення, вінчання тощо. Але він мав приход. Носівка була не тільки промисловим, а й духовним містом. Меценати побудували чотири церкви: Успіння, Пресвятої Богородиці, Свято-Троїцьку і Святої Варвари.

Педагогічна династія

У будинку і довкола на кожному кроці витав освітянський дух. Свого часу в ньому містилася початкова школа на два класи. Потім мешкали родини педагогів: спочатку сім’я вчителя музики Андрія Андрійовича Лавриненка, затим – подружжя історика Костянтина Івановича та географа Ольги Федорівни Юрченків – їхній син Сергій пішов до першого класу Носівської СШ №1, де вчителювала мати.

Сергій наслідував батьківську професію, вступивши на фізико-математичний факультет Ніжинського педінституту ім. Миколи Гоголя. І вже 41-й навчальний рік викладає фізику для учнів 7-10-х класів Носівського ліцею №1. Дружина Людмила Сергіївна – бібліотекар Носівської міської публічної бібліотеки. Донька Юлія була солісткою Носівського РБК. Можливо, й онуки – дошкільня Марк і другокласниця Вероніка – оберуть професію дідуся, прадідуся і прабабусі.

Сергій Костянтинович – не тільки фізик, а ще й лірик. Майже 20 років успішно працює та виступає на сцені Носівського МБК як соліст у складі народного аматорського ансамблю української пісні «Горлиця» (художній керівник Лариса Баклан) і народного аматорського ансамблю пісні «Полісяни» (художній керівник Анастасія Семенець), у складі чоловічого квартету. Окрім того, забезпечує музичний супровід родинних свят та відео під час концертів.

По сусідству із Юрченками в цьому ж будинку мешкало подружжя вчителів Легецьких. Анатолій Олександрович теж викладав фізику і був заступником директора Носівської гімназії з навчальної частини. Теми уроків вдало пов’язував із творами геніального класика української літератури, художника, справжнього патріота Тараса Шевченка. Про це мій матеріал був опублікований у обласній газеті «Деснянська правда» як власного кореспондента редакції. Дружина Любов Іванівна викладала англійську мову, а донька Ірина – історію. Родина педагогів теж давала міцні знання учням.

Олександр Анастасович, батько Анатолія Легецького, був директором Рівчак-Степанівської школи, однієї з кращих у Носівському районі, теж читав фізику. У кращі роки місцевий колгосп побудував нову двоповерхову, сучасну середню школу, газифікував, постачав свої свіжі продукти для учнівської їдальні. Гарячі, смачні обіди для всіх школярів були безкоштовні.

Дві родини педагогів жили, як одна дружня працьовита сім’я. Зразкова садиба, доглянутий город, домашня живність і квіти навколо. Після уроків усі трудилися у підсобному господарстві. Своїми руками створювали багатий стіл з вирощеної продукції.

Добре і в домі своєму, і з сусідами

Традиції попередників і свої продовжує новий власник будинку Вячеслав Ворошилов, який теж був причетний до освіти (педагог-організатор Київської ЗОШ № 96 і входив у резерв директорів шкіл столиці). Ідеальний порядок, у всьому бережливість і ощадливість. Засаджений город, сад із багатьох плодових дерев – різних і рідкісних, ранніх і пізніх сортів фруктів та кущів ягід. Хазяйновитий господар усе плекає з любов’ю до роботи, тому, що вміє, до природи і до людей, з якими працює, дружить, живе по сусідству по вулиці, що носила донедавна назву Буняківська.

У Носівці це прізвище поширене. Приміром, Іван Гордійович Буняк, фронтовик, пройшов всю війну, навіть визволяв Носівку. Був головою економічно міцного колгоспу ім. Стратилата у селі Селище. А його син Володимир Іванович був прекрасним хірургом-стоматологом, завідувачем консультативно-діагностичного відділення Носівської міської лікарні ім. Федора Примака, людиною великої душі, надзвичайно чуйним, уважним і добрим.

…Вячеслав Миколайович Ворошилов щасливий, що проживає у будинку, котрому півтора віки. По вулиці, що увіковічувала прізвища відомих людей (Щербакова, Буняківська, Найдьона). Як у художньому фільмі «Весна на Зарічній вулиці», де у пісні такі слова: «у моїй долі ти стала головною, рідна вулиця моя». Вона дорога і для Вячеслава Ворошилова. Як і дім, і історія у нім.

Микола КОХАН