Запрошувати ВПО з дітьми і надавати їм безкоштовно житло вже стало тенденцією для багатьох сіл, де школи перебувають на межі закриття.

Село живе, поки є школа. Бо це серце села, і воно пульсує, поки є діти. Саме ця фраза звучить останні роки дуже часто, і вона дійсно відображає наші реалії життя. Адже доки в селі є школа, доти є молодь. Коли у селах закривають школи, то сім’ї з дітьми намагаються виїхати. Адже підвіз – то добре, а школа у власному селі – набагато краще.

Наразі відповідно до освітньої реформи багато шкіл Чернігівської області підлягають закриттю через малу наповненість класів. Десь у владних кабінетах вирішили, що малокомплектні школи є неконкурентоспроможними й дуже дорого обходяться державі, і змінили підхід до фінансування освіти. Так, з 1 вересня 2025 року держава більше не платить заробітні плати вчителям у школах, де навчається менше 45-ти учнів. А з вересня 2026 року – де менше 60-ти.

І воно нібито й нічого, але виходить так, що закриттю підлягає не один десяток шкіл у малонаселених селах Чернігівської області. Тут і до початку повномасштабного вторгнення з народжуваністю була велика проблема, а зараз, коли більшість прикордонних сіл щоденно атакує ворог, – і поготів. Родини, особливо з дітьми, намагаються виїхати у більш безпечні місця. Села пустіють, дітей в школах меншає. Тож наразі багато навчальних закладів шукають можливості врятувати свою школу, й у більш-менш безпечних населених пунктах вирішили запрошувати переселенців до себе.

Так, у Корюківській громаді в селах Савинки, Хотіївка та Рейментарівка запрошують сім’ї з дітками. Обіцяють забезпечити житлом, аби лишень зберегти свій навчальний заклад.

«Як ви знаєте, зараз триває реформа шкільної мережі. Держава зменшує граничну наповненість навчальних закладів і не фінансує ті, які не мають достатньої кількості учнів. У нас дуже гарна школа. Чисті, просторі, світлі класи, є укриття та їдальня. Дуже гарний і професійний педагогічний колектив. Є підвіз із ближніх сіл. Розрахована вона на 280 учнів, проте наразі в нас навчається 49 діток, – розповідає директорка Савинківського ліцею Тамара Миколаївна Вовк. – Ми всі – як колектив, так і батьки – переживаємо за те, що нам бракуватиме учнів і школа опиниться під загрозою закриття. А школа – це душа будь-якого села. Закрити школу означає приректи село. Тож ми запрошуємо сім’ї з дітьми до себе в село. Дуже хочемо зберегти школу. Минулого року до нас приїхали чотири родини з прикордоння. Їм знайшли житло, зробили там косметичний ремонт, комусь дах поміняли. У нас у селах звичайні сільські будинки, газ є, але не у всіх. Проте центральне водопостачання йде по кожній вулиці. Інтернет також є провідний, який стабільно працює. Та й ми зі свого боку допомагаємо всім, чим можемо: косметичний ремонт зробити, подвір’я привести до ладу, продукти за потреби. Ми ж розуміємо, що іноді люди біжать від обстрілів, лишаючи все, що наживали роками».

Пані Тамара каже, що хат вистачає в селі, були б охочі. Звісно, то звичайні сільські будинки, але жити є де. Громада готова купувати будинки сім’ям, у яких троє і більше дітей. А загалом , якщо звертаються по допомогу переселенці, намагаються всіх влаштувати, знайти житло.

До речі, робота також у селі є.

«Фермерське господарство у нас працює, й у сусідньому селі ще одне. Щодня людей підвозять на роботу, гарні зарплати та є бронювання, – продовжує директорка. – У Корюківку на підприємство теж можна їздити працювати, щодня автобус приїздить. Словом, хто хоче працювати, той роботу знайде».

Марія ПУЧИНЕЦЬ