Російські війська продовжують щоденний терор українського прикордоння, намагаючись перетворити життя мирних громад на суцільний жах. Черговим підтвердженням цього став новий потужний удар по Сновську на Чернігівщині. Цього разу під вогнем опинилося місцеве депо, проте вибухова хвиля завдала значних руйнувань і цивільній інфраструктурі навколо.
Про пережите та про сьогодення міста, яке задихається від ворожих обстрілів, розповіла головна редакторка місцевої газети «Промінь» Олена Компанець.
За словами журналістки, удар був надзвичайно потужним. Вибуховою хвилею вибило шибки у місцевому «Торговому домі», а також у приміщенні самої редакції, яка вже не вперше опиняється під прицілом війни.
Найбільш болючим у цій ситуації є те, що містяни намагаються відновлювати руйнування швидше, ніж ворог встигає завдавати нових. Але за нинішніх умов це перетворюється на запеклу та нерівну боротьбу.
«Знову біда… Тільки вчора фахівці ВПУЛГ (Вищого професійного училища лісового господарства, – Ред.) допомогли нам залатати сім вікон з тильної сторони. Але щойно повилітало скло і рами вже з головного входу. Страшно… Моторошно…», — ділиться пережитим Олена Компанець.
Попри постійну небезпеку та шок від нових прильотів, місцеві жителі демонструють вражаючу і водночас невимовно сумну стійкість. Межу сприйняття людського горя війна посунула занадто далеко. Порівнюючи понівечену будівлю редакції з масштабами трагедій у сусідніх громадах, журналістка резюмує: на тлі щоденних смертей розбите скло — це найменше зло.
«Хоча, у порівнянні з трагедіями у Нових Боровичах, Сновському чи чи не щоденною інформацією про загиблих — це ще “квіточки”. Щоправда, з присмаком полинової гіркоти», — пише редакторка.
Сьогодні Сновськ та інші прикордонні населені пункти Чернігівщини живуть в умовах, які важко уявити людям у глибокому тилу. Тут кожен ранок — це лотерея, а кожна ніч — випробування на міцність.
Проте історія редакції газети «Промінь» — це провідник спротиву всього міста. Ворог може вибивати шибки, руйнувати стіни та намагатися залякати, але йому не під силу вибити з людей прагнення жити на своїй землі та говорити правду. Журналісти залишаються на місці, фіксують злочини окупантів і тримають інформаційний фронт, попри весь жах і «полинову гіркоту» сьогодення.
