Проводжали захисника Батьківщини останньою земною дорогою на траурному мітингу «Вічна пам’ять героям». І так співпало, що цього дня полинув на небеса син Бобровицького краю, який закрив першу сотню воїнів-земляків, що заплатили за незалежну, незламну Україну найдорожчу ціну – своє життя.
Просила мати: “Синочку, вставай!”
Відкриваючи траурний мітинг, ведуча словесним болем звернулася до присутніх, яких зібралося повний центральний майдан:
– Війна дихає нам в обличчя. Обпікає серця болем. Знищує. Вбиває. Руйнує. Нема більшого зла на цьому світі, ніж війна, більшого горя, ніж втрачати навіки рідну людину. Наші захисники ідуть від нас на небо, залишаючи по собі Світлу пам’ять і пекучий біль у серці. Боляче. Серця стискаються від горя, і не стримують гірких сліз навіть мужні чоловіки. Бо це втрата на все життя. Росте ненависть до ворога, якому не буде прощення.
Того дня траурний мітинг був особливий, на нього прийшли не лише жителі громади та заїжджі гості, провести побратима у невідані світи приїхало багато нацгвардійців і спецпризначенців з легендарного «Азова». Вони востаннє прощалися з бойовим товаришем, душа якого вже витала в інших світах.
Оркестр Нацгвардії проводжав останньою дорогою
Ведуча мітингу ознайомила присутніх з короткою біографією Героя. Кусочек Ігор Олександрович народився 12 червня 2004 року в Бобровиці Чернігівської області. Проживав у селі Травкіне, що під Бобровицею, середню освіту здобував у Бобровицькій школі №2. Потім навчався в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Броварський професійний ліцей». Там отримав професію «монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, електрозварник ручного зварювання». Будучи ще студентом, виробничі завдання виконував на сто відсотків. Активно займався самоосвітою, брав участь у громадському житті.
Варта побратимів і гора квітів від друзів
Після повномасштабного вторгнення Ігор хоч і мав деякі обмеження по здоров’ю, але твердо вирішив стати на захист Батьківщини, тому в січні 2023 року переступив поріг рекрутингового центру полку «Азов» і був мобілізований 30 січня 2023 року як рекрут у навчальний центр Національної Гвардії України.
Після навчання був призначений на посаду номера обслуги міномета мінометного взводу мінометної батареї батальйону спеціального призначення 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Брав участь у контрнаступі 2023 року, в боях за Оріхів та Кремінну, виконував бойові завдання на Лиманському напряму, зокрема, у районі Серебрянського лісництва, на турецькому напрямку оборони. До виконання службових обов’язків ставився відповідально. Був небайдужим до життєдіяльності військового колективу. Знав і володів штатним озброєнням і технікою, мав зацікавленість у вивченні нових зразків озброєння.
Вірний військовій присязі, виявивши стійкість та мужність під час виконання бойового завдання із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, внаслідок проведення штурмових дій отримав кульове поранення, несумісне з життям, через яке загинув 29 вересня 2024 року в районі населеного пункту Торецьке, Бахмутського району Донецької області.
У загиблого залишилися рідні: матір Катерина Василівна, брат Олександр.
Від імені громади висловив щире, скорботне співчуття рідним і близьким Героя виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк. Закликав земляків пам’ятати про світлу пам’ять відважного земляка, який героїчно загинув за усіх нас, живих, і не на колінах перед ворогом, а у запеклій схватці з ним. Молодий воїн – справжній Герой. Він ще зовсім молодий, йому б ще жити й жити, але він вибрав інший обов’язок – нашого захисника, і розплатився за нього непоправно для себе.
Начальник першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП підполковник Андрій В’ялий у слові від ЗСУ відзначив, що Ігор не ховався за чиюсь спину, а з першого дня повномасштабного вторгнення налаштувався на захист Вітчизни і свого добився: за короткий час підготувався до спецназу, воював у найгарячіших точках передової. Він віддав своє життя за нашу волю, і ми завжди будемо в неоплатному боргу перед його рідними, доземний їм уклін за такого сина.
Ковтаючи непомітно гіркі сльози, звернулася до колишнього, нині покійного учня, вчителька Ірина Миколаївна Юрченко:
Уклін тобі, юначе золотий,
Який поклав життя за Україну.
Не досміявся ти, не долюбив,
Не народив і недомріяв вволю.
Лиш 20 літ на світі ти прожив,
Та ці роки – твої й Вітчизни доля.
Ти був турботливим сином, надійним братом, вірним товаришем, сумлінним учнем, весельчаком-однокласником. Нехай Господь прийме нашого захисника у свої обійми.
Побратим Ігоря Олексій Кислий (позивний «Турін») назвав бойового товариша відданим Вітчизні Героєм, молодим чоловіком, що став над собою. Він думав не тільки про себе, чим Бог його нагородив, а в такому молодому віці став на захист України, її народу. Бо знав, що ніхто не зробить це за нас, щоб ми жили у мирі й свободі. Ще один побратим-азовець закликав друзів й інших присутніх до молитви українських націоналістів, яка починається такими словами: «Україно, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою твоєю опромінюся, бо Ти – все життя моє, бо Ти – все моє щастя…»
Звучить молитва націоналіста над труною побратима
Після молитви майдан завмер у хвилині мовчання, секунди відстукували ритм. Хвилина мовчання – тобі. Лиш чути тихенько зітхання – всі люди сумують в журбі.
Оживились люди, коли масово стали покладати живі квіти на домовину Героя. Вже й класти ніби нікуди, а вони несуть і несуть, навіть рідним довелося відступити від домовини, накритої Прапором України.
Ще раз завмер майдан, коли побратими з Нацгвардії вдруге заграли Гімн України.
За цим його знову понесли на катафалк. А він лежав, він не хотів собі тієї слави. Кричала мати: «Синочку, вставай!» Сусіди голосили і знайомі, казали побратими – «Прощавай!» «Ми помстимося за холодні скроні!». А вслід: живий ланцюг і прапорів стіна, в останню путь Героя проводжали. Будь проклята росія і війна! Війна, де хлопці молоді вмирають!
Колона на кілометри
Відспівали убієнного Героя Кусочка Ігоря священники у храмі Архистратига Михаїла.
Григорій ВОЙТОК
