Війна нищить не лише інфраструктуру — вона вбиває нашу пам’ять та екологічне майбутнє краю.
Хранитель історії та повоєнний годувальник
Єлінський ліс пережив Другу світову війну. Він бачив німецьку окупацію, чув вибухи фронту, ховав у своїй тиші партизанів і рятував людські життя. Його стежками ходили ті, хто не мав дому, хто тікав від смерті, хто боровся за свободу.
Після війни цей ліс став для людей не просто природою — він став годувальником. Саме тут збирали гриби й ягоди, щоб вижити у важкі післявоєнні роки. Саме тут поколіннями люди знаходили спокій, роботу і шматок хліба.
Для когось Єлінський ліс був місцем дитинства, для когось — єдиною можливістю заробітку. У сезон сюди йшли цілі родини: по чорниці, по гриби, по надію на завтрашній день. Ліс жив разом із людьми.
Але те, що не змогла знищити Друга світова, знищує Московія.
Сьогодні Єлінський ліс стоїть обпалений і мертвий. Чорна земля, обгорілі дерева, запах попелу й тиша там, де ще недавно шуміли сосни і співали птахи. Вогонь, спричинений російськими обстрілами, пройшовся по ньому без жалю. Разом із деревами згоріла частина людської пам’яті, історії та життя цілого краю.
Єлінський ліс пережив багато. Та сьогодні він стоїть поранений — як і вся українська земля.
