«Ідея була зробити щось гарне. Ігор Анатолійович спочатку пропонував побудувати басейн, але я сказала, що його просто немає де розташувати. Тоді зійшлися на спортивному майданчику», — згадує Оксана Іванівна.
Реалізація проекту обійшлася приблизно у 2,3 мільйона гривень (враховуючи всі витратні матеріали, створення подушки та укладання асфальту). Роботи виконувалися капітально: для будівництва завезли близько двох тонн щебеню, підняли та накатали основу, наймали спеціальну техніку — каток та асфальтоукладчик.
Тепер біля дороги, у затишку високих ялин, функціонує мультифункціональний простір.
«Не було б директора, не було б майданчика», — жартує з цього приводу Ігор Марченко, відзначаючи наполегливість керівниці школи.
Сьогодні цей майданчик став центром тяжіння для всієї громади. Тут тренуються футболісти, волейболісти, баскетболісти та легкоатлети. Ключ від майданчика видають відповідальній особі, тож займатися спортом сюди приходять не лише школярі, а й дорослі односельчани. У планах мецената — не зупинятися на досягнутому: незабаром тут з’являться зручні лавочки та сучасне освітлення.
Для місцевих дітей новий майданчик — це не просто розвага, а величезний стимул розвиватися. Попри те, що в школі навчається всього 92 дитини, місцеві спортсмени вже показують солідні результати. Зокрема, дівчача команда завоювала друге та третє місця в Прилуцькому районі з волейболу. Нова інфраструктура має допомогти підкорити ще вищі п’єдестали.
Співпраця СТОВ «Агрофірма «Горизонт» та ТОВ «Агромат» із закладом освіти має глибокі коріння. При школі діють навчально-дослідні ділянки. Обробляти їх допомагає техніка Ігоря Марченка, а вирощену продукцію школа реалізує агрогосподарству.
Завдяки вирученим коштам та прямій допомозі мецената матеріально-технічна база школи суттєво оновилася.
За словами директора навчального закладу, закуплено сучасний телевізор, облаштовано затишний м’який куточок, Ігор Марченко подарував музичний центр, постійно оновлюється оргтехніка. За потреби господарство завжди надає закладу транспорт та спецтехніку.
Попри створення ідеальних умов для всебічного розвитку малечі, над майбутнім закладу нависла хмара невизначеності. Головна проблема — демографічна ситуація та оптимізація мережі шкіл.
«Всі умови для розвитку є, але немає дітей. Цього року перший клас ми ще набираємо, а що буде через рік — невідомо», — ділиться болем Оксана Картава.
Особливе занепокоєння у громади та мецената викликає реформа Нової української школи (НУШ), яка передбачає закриття 10-11 класів у невеликих селах.
«Турбує, що закриють 10-11 класи. Я не розумію, для чого це робиться? Тепер дітей возитимуть в Талалаївку. А водії хто? Пенсіонери», — відверто обурюється Ігор Марченко, наголошуючи на питаннях безпеки та доцільності таких кроків.
Місцеві жителі та керівництво закладу щиро сподіваються, що радикальні кроки реформи НУШ щодо закриття старшої ланки у життєздатних селах будуть призупинені або переглянуті. Адже приклад Липового доводить: коли бізнес і освіта об’єднуються, село отримує потужне дихання і всі умови для виховання здорового і перспективного покоління.
Віталій НАЗАРЕНКО
Фото Миколи Тищенка
