Поет, перекладач. Автор восьми збірок поезій, по одній – літературної критики та перекладів. Член АУП (1997) та НСПУ (2005). Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. А. Кримського (2013). Живе і працює в м. Луцьку.
Ескізи до автопортрета 2016 року
Ти є фактом літератури,
але – не явищем.
Припадають пилом партитури твої вербальні й клавіри.
Навіть якщо проголосиш зухвало: «Я ще
допнусь до верхів’я Олімпу», –
ніхто не йме віри.
Ніколи не вважався у долі пестунчиком а чи призером,
хоча і втішався
своїми гамбурзькими нішами.
Сам себе оцінюєш скромно,
скажімо, – на зеро.
Хто хоче –
хай оперує величинами іншими.
За ту іскру, що дáно згори –
ти вже повернув борг Богові.
Ви з ним квити. Тож констатуємо:
один з тугих бібліофагів (за Зéровим)
нині петитно прописаний у примітках (за Набоковим),
себто в літрезервації (прошу не переплутати з літрезервом).
Не впущений у поїзд покоління,
не вкладений в жодні обойми.
І видаються безглуздими й даремними
духовні твої копірайти.
Яко бідні родичі, Музо, з тобою ми
стоїмо в коридорі літератури.
І нема на то ради.
(7 липня 2016)
Глобус України
(замість сонета)
Вишневі садки цвітуть жовто-блакитно.
Хрущі повдягали шаровари й вишиванки.
То там, то там мироточать парсуни Тараса.
На кущі калини родять ягоди вовчі.
Іванові Мазепі – Героя України (посмертно).
Симону Петлюрі – Героя України (теж посмертно).
Поїли всі жданики – а Вашингтона катма.
Якщо ти справжній кобзар – виколи собі очі.
Велесову книгу – кожному нарождéнному.
Національно свідомим – більша зарплата й пенсія.
Герої не вмирають. Живуть. У пам’яті. Довго.
Україна – понад усе! Господь-Бог не проти.
Лише українці богообрані. А всі інші – ні.
На Останньому Суді ми будемо другі.
(28 грудня 2015)
Вірш без назви № 7
Сашкові Клименку
I.
крутиться дзиґою і летить по орбіті планета Земля
над землею –
на рівні ножів –
догорúніж
вúсить
теля
воно – це теля – вже ніколи не стане телицею
а після візиту до бугая – молодицею
пастух її не займатиме
не ходитиме вона в череді
не входитиме у воду
і не бачитиме небес у воді
не стане уже ніколи воно – теля це – коровою
не здіймуться над його головою роги короною
в літню жароту задерши хвоста не летітиме від
ґедзів скажених навздогад
навскáч
кудисвіт
хить-хить чорні шкарпетки
гойда-гойда ратиці-бутси
його усмішка горлом мало нагадує
«Усмішку горлом» Анджея Бурси
не видасть уже воно – це теля – ні бе ні ме
воно – німе
II.
головний шкуродер – зуби дядька на чверть золоті –
каже – от мало б теля ґудзики як ґудзики на пальті
озивається збоку сусід – асистент – дядько Микола
– а ше лучче – замок – тільки смик –
і худобинка гола
– еге-ге ж – киває хазяїн – добре було б
але жарти жартами
одкрай-но – Ливоне – для жінки щирий кусок
шоб жарити
– інтересно –
каже хазяїн м’ясиво хапаючи в руку –
чи то під чарку теля засмакує
бо все свині і свині щороку
– не сумнівайсь – підé любо-мило пíде як теща під лід –
дуетом регочуть Ливон і Микола – один і другий сусід –
III.
стіл гранчаки
м’ясо парує
булькає пляшка
– а чого ж то – хазяїне – до нас не сідає твоя Палажка
– Палазю – давай до компанії я посунусь
тобі налляти?
– дай спокій – Ливоне – не хочу ні їсти ні пити – шкода теляти
– та шо там – Палажко – жаліти
бережи свої нерви
от як ми телятину нині – з’їдять і нас колись черви
– істинно! – Микола гука –
хто сміється той і не плаче
мудрі люди говорять – людині людське теляті теляче
– ну ше по одній – за хазяїна за його – ох і добряче! – теля –
і вийдем покурим
заодно перевірим
чи крутиться ше земля
(8 квітня 2015)
***
і соняшно і ясно
і божа благодать
і тролі туве янсон
зі мною торт їдять
коли ж до нас несміло
приб’ється вінні пух –
йому кавалок вділимо
бо вінні теж нам друг
а як зайде зненацька
яга-карга якась
їй скажем: ти – не наська
тобі до сластів зась
тож знайте поторочі
та всяке інше чмо –
ми торт в новому році
лиш з друзями їмо
(14 січня 2014)
Вірш без назви № 9
Володимирові Місюрі
кожен – коваль свого щастя
кожен – тесля свого щастя
кожен – сантехнік свого щастя
кожен – інженерсвого щастя
кожен – фермер свого щастя
кожен – поет свого щастя
кожен – прозаїк свого щастя
кожен – композитор свого щастя
кожен – художник свого щастя
кожен – редактор свого щастя
кожен – лікар свого щастя
кожен – ветеринар свого щастя
кожен – священник свого щастя
кожен – півчий свого щастя
кожен – трунар свого щастя
кожен
врешті-решт
якщо поміняти слово щастя на слово нещастя –
результат буде майже ідентичний
(грудень 2020)
Вірш без назви № 10
ізліва глянути чи справа –
поезія – безглузда справа
зі мною згоден Заратустра:
так-так! безглузда!
колись щодібно був горимий
одне бажання мав – писати
громадив стовпчики і рими
цілí кагати
наразі обрії імлаві
взялася тліном творча пуща
жуєш собі шкоринку слави
вона – гіркуща
стиха відлуння розголóсу
навчився нидіти і нити
хотів ти не такого льосу?
а чи планиди?
сіріє днина чорна й біла
зозуля молиться і плаче
розбитого корита біля
сидиш козаче
(липень 2021, Більче)
Вірш без назви № 12
…і звучить запитання
як відчай вічне
і дзвоном глухим
над горбами гуде:
– а де ж?
а де ж літа твої чоловіче?
– в мішках під очима!
ось вони де…
і весна квітувала
палка шпичаста
і знацька осінь сполохано
листям пряде
– а де ж чоловіче
твóє щастячко-щастя?
– у бога за дверима!
ось воно де…
берези світючі
як поминальні свічі
в душі переважає
жовте й руде
– а де ж твоя смертонька-смерть
чоловіче?
– у мене за плечима!
ось вона де…
(з жовтня 2021, Луцьк)
Літо
(із циклу «Сни квартальні»)
…а ми з тобою такі ж, як і тоді –
молоді.
а ми з тобою
зновá купаємось у золотій воді…
…на поближньому березі
чи то ліс, чи то гай.
світ одухотвореномузикою:
Гендель, Вівальді чи Гайдн?..
…душі духмяніють,
серця проміняться,
хвилі цвітуть.
де будемо в іншому сні – не відаєм,
та нині – о щастя! – ми тут…
…враз в музику радісну й бистру
вклинюється
дисонанс.
і сила безжальна й безжалісна
розокремлює беззахисних нас…
…і налягає-нако-
чується неждане-негадане нашестя зими.
і простір уже не простір,
і барви уже не барви,
і ми вже не ми…
…і нагло усе дооколишнє ніч біла,
мов крейда, опала…
…ти цього сну не бачила…
…ти – не спала…
(2020)
***
і коли ось така хвища-нéгідь
що страшно й вийти
(я кажу не лише про стихію)
і песимізм проникає під шкіру
вглиб на два метри –
ти відчуваєш себе покійником
ні-ні
містики тут ані грама
бо ж
бо ж колись те станеться
що колись має статися
і все вміститься в маленьке тире
майже непомітне поміж двома датами
і мене всі забудуть
або майже всі
і лише одна приходитиме
на мою скромну могилу
якщо житиме близько –
то часто
а якщо далеко –
то хіба двічі на рік
чи почую я її плач?
не знаю
чи відчую я її біль?
так…
(24 листопада 2021, Луцьк)
Зáгадка
(ліричний цикл)
(1)
на кладці сумує зáгадка.
відгадаєш – буду твоєю.
а не зумієш –
за хвилею сплину навіки.
(2)
побіля води ходить пташина.
вода для неї – свічадо.
вдивляється – і не себе бачить –
любого свого
(3)
птахиня ревно оберігає
своїх кількох пташенят.
а хто ж її саму-саменьку
убереже-охоронить?
(4)
недайбі зозуле
налічиш мало літ пташці –
тоді – начувайся.
матимеш на горіхи.
(5)
осінь – весни псевдо.
пташка гадає – чи вдасться їй
перелетіти зиму
і крил не обпалити?
(6)
з-за рогу дорога вигляне.
на оченятах виступлять сльози.
анікого не видко.
не усміхається аніхто.
(7)
пташині й зимою не зимно.
зашпори не заходять в її криленята.
щось гріє птасю зсередини.
може – про вéсну мрія?
(8)
почерез сніговиті години
пташине сопрано чується.
щастя у ньому в оздобі туску.
туск у ньому у щастя обрамку.
(9)
шовкове пір’ячко пташки
пронизує хуга-притуга.
де ж їй сховатись? до кого
схилитися-притулитися?
(10)
пташина – малесенька.
а ще менше пташине сéрденько.
і як вміщається в ньому
така велика любов?
(11)
як же летіти тяж-тяжко
супроти бурі-борвію.
на крайній край світу.
у сон-сновидіння.
(12)
пташина дивóчна – її одіння
аж сім барв веселки.
вбережи її Боже від
лихого ока кривого погляду.
(14)
коли пташка дарує вуста –
в раю опиняєшся. в Едемі.
ой як не хочеться повертатися
в сіру реальність у світ сувóрливий.
(15)
а зáгадка й досі стоїть на кладці
не поспішає не квапиться
дає час
себе розгадати
(11–13 грудня 2021)
Вірш без назви № 15
…і от я лежу
іронічний суворий недвижний
(маю сумнів стосовно слова іронічний
а от щодо суворості й недвижності – певний)
задоволений собою вельми-превельми:
виконано план випуску строф метафор образів рим та
всіляцьких інших літерацьких фіґлів-міґлів.
мене проводжають прочитані мною книжки
точніше – письменники:
Брехт, Акутагава, Томас Манн,
Фолкнер і Франс, Коцюбинський і Кобилянська,
Плужник і Свідзинський,
Затуливітер, Нечерда, Римарук
та інші…
а останньою –
Муза у вечірньому платті –
чи то кольору стиглої вишні
чи то барви сріблястого світанку.
(і навіть якщо це станеться взимку –
їй зовсім не буде холодно.
вона ж із субстанції яка
не підвладна ні Цельсію
ні Фаренгейту).
обличчя її вкриватиме вуаль –
прозірчаста чи геть непрозора.
всі розступляться.
шанобливо пропустять її.
і вона поцілує мої губи –
безкровні, крейдяні –
своїми вустами.
і за хвилю мої стануть теплими
навіть гарячими.
і я прокинуся у твоїх обіймах,
заледве видихнувши:
«ти?.. а не повіриш:
ти щойно повернула мене
звідтам…»
«там» ми були обоє…» –
усміхнешся
одним лише поглядом.
бо вуста… вони
у цей час будуть моїми…
(26 грудня 2021)
***
шукаєш риму до слова мати
в село приїжджати
старий одяг вдягати
горóда копати
дрова рубати
подвір’я замітати
пироги наминати
сумку пакувати
в село прилітати
за руку тримати
сльози витирати
в чоло цілувати
вінки поправляти
то сидиш то ходиш
то сидиш то ходиш
то сидиш то ходиш
шукаєш риму
і –
не знаходиш
(11 серпня 2015)
