Це – я!
У світі не злічити всіх чудес –
Ти, мов берізка, юна та щаслива!
Чи то сніжинки линуть із небес
На зачіску твою пухнастих дивом?
Ні, не сніжинки… Наче у раю,
Аби мене завжди ти впізнавала,
На вишукану голову твою
Перлини сиплю з місячного шалу…
Ліси і гори, ніби чародій,
Тепер прикрашу уночі та рано, –
Це ж я на місяць видерся мерщій,
Щоб перлами осипати кохану!
Впаду на зірвані троянди
Спекотний день. Безлюдні вже бульвари.
Сховались в тінь закохані тут пари…
І жартома подумалося враз:
Перетворюсь якщо у краплі пари,
Що ти тоді подумаєш про нас?
Перетворюся в хмарку, зливу, грози…
Ти не лякайсь – нема в словах погрози:
Хай стану краплями, але тебе знайду –
Впадуть на зірвані троянди роси,
Пригорнуть квіти у твоїм саду.
Серце горить
Палко, нестримно, умить –
Серце у мене горить!
Що ж тут робити? Дивись –
Дим струменіє увись.
Може, коханням горю?
Ні, сигарету курю…
І зовсім не метелик я
«Ти – непостійний, різний, наче море, –
Дівчата дорікають всі мені. –
Метеликом літаєш на просторах
І тільки мрієш у височині…
Немов цвіркун, виспівуєш безпечно,
Стрибаєш безтурботно по квітках.
Став зовсім товстошкірим, безсердечним, –
Тебе кохання не вражає птах!
Якусь царицю ніби обираєш,
Живеш нестримно, дивно, наче вірш…
То стрінеш Аду, проводжаєш Раю,
То інші очі від зірок миліш».
Хай молодість порівнював з весною,
Над прірвою у житі покружив, –
Не смійтеся дівчата наді мною,
Не раньте поетичної душі!
Так, дарував вірші – одній, наступній…
Солодкі, чуйні відповіді мав;
Однак не був я павуком підступним,
І на дівчат не зиркав, як удав.
Метеликом не бивсь об скло віконне
І не чіплявсь нахабно, мов комар, –
В мені, повірте, трудиться безсонно
Душа бджоли, яка збира нектар.
Звісно, ти!
«Мабуть, не любиш – звик, немов до чаю,
Вже більше не присвячуєш вірші…»
Ні, дорога, безмежно я кохаю,
Слів ніжних – море у моїй душі!
Вірші ростуть, як почуття шалені,
Вони – у серці пристраснім завжди;
Я й сам, увесь, – поезія натхненна.
«Хто автор?» – запитаєш.
Звісно, ти!
Українською переклав Сергій Дзюба
Про перекладача:
Народний поет України, письменник, перекладач, журналіст, критик, автор популярних пісень (слів та музики), радіодраматург, кіносценарист. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Головний редактор газети «Чернігівщина». Почесний професор Луцького інституту розвитку людини Міжнародного університету «Україна». Генерал-хорунжий Українського Козацтва. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, академій і творчих спілок багатьох держав. Автор понад ста книг, присвячених дружині Тетяні – письменниці, перекладачеві, доктору наук із соціальних комунікацій, професору, академіку Національної Академії наук вищої школи Казахстану. Книжки Сергія Дзюби перекладені 80-ма мовами і надруковані в 50 країнах. Він – лауреат багатьох міжнародних премій у 50 державах. Його книги прочитали понад 4 мільйони людей в усьому світі.
