Орія – індоєвропейська мова, якою розмовляють близько 35 мільйонів мешканців індійського штату Одіша. І це – одна з 22-х офіційно визнаних мов Індії, котра має власне письмо. Вона належить до групи новоіндійських мов. Тож нею спілкуються в штаті Одіша та в прилеглих районах чотирьох сусідніх індійських штатів, зокрема у Західному Бенгалі.
Найдавніші літературні пам’ятки сягають XIII ст. Сучасна літературна мова починається з творчості Факірмохана Сенапаті. Власне, його разом із Радханатхом Раєю та Мадхусуданом Рао називають великим тріумвіратом орійської літератури.
Мовою орія видається близько 600 періодичних видань.
Отже, публікуємо переклади віршів Сергія і Тетяни Дзюби мовою орія. Перекладач – відома поетеса Сабіта Сатапаті (Sabita Satapathy)з Індії. Її вірші, перекладені англійською, увійшли зокрема, до міжнародної антології поетів світу, яку упорядкував письменник із Непалу Сантош Кумар Покхарел.
Сергій Дзюба (Serhii Dziuba)
Translation of Serhii Dziuba’s poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)
ଆମରତ୍ୱରରୂପାପାପୁଲିରେ
ଗୋଟେଛୋଟିଆଝିଅ
ମୁଣ୍ଡକୁଣ୍ଡଉଥିଲା
ଚନ୍ଦ୍ରମାରପାନିଆରେ
ମୁହଁଦେଖୁନଥିଲା
ଅସ୍ଥିର ଆଇନାରେ
ହେଲେନଜରଆସୁଥିଲା
ଲୋଳିତଚର୍ମବିଶିଷ୍ଟ
ଜଣେଅଜଣା
ମହିଳା
***********************
ଏକଦ୍ବୀପରେ
ଇଭଙ୍କ ଲୁହପରିଦୂର
କୁଣ୍ଢେଇ ଧରିଛିନିବିଡ଼ଭାବରେ
ଧଳାପଥରବନ୍ଧଦ୍ୱାରା,
ଯେଉଁଠିଦିଗବଳୟ
ଧରାଦେଇପାରିବ
ଯଦିଏହାସମୁଦ୍ରମଧ୍ୟକୁଧାଇଁନ ଯାଏ l
ସଙ୍ଗୀତଖୋଜିପାଇଛି
ଏକଆଶ୍ରୟ
ପୁରୁଷଓନାରୀକୁ
ଜନ୍ମଦେବାକୁ
***********************
ଦୀର୍ଘକାଳଜିଅଁ
କମଲେଖ
ସ୍ୱର୍ଗକୁଦୋଷଦିଅନାହିଁ
ନିଜପାପପାଇଁ
******************
କ୍ରନ୍ଦନରତସୁନ୍ଦରୀ
ତାଆଖି……
ଲୁହରେଭରା
ଆକର୍ଷିତକରୁଛି
ଗୋଟିଏଇନ୍ଦ୍ରଧନୁକୁ |
*****************
ଲୋକମାନେ
ଦୟାପୂର୍ବକନୀରବରୁହ
ମୁଁସମୁଦ୍ରକୁଶୁଣିପାରୁନି l
*******************
ପୁରୁଣା, ପୁରୁଣା
ଗୀତାରଭରାକ୍ରାନ୍ତ ଦଣ୍ଡାୟମାନ
ଗୋଟିଏକୋଣରେ
ଏକଛୁଆଟେପରି l
*************************
ମୂଳରଚନା – କବିସେର୍ଗେଇଦୁଯ୍ୟୁବା
ଅନୁବାଦ – ଶ୍ରୀମତୀସବିତାଶତପଥୀ
(ଓଡିଶା) ଭାରତ
(ଇଂରାଜୀଭାଷାରୁଓଡ଼ିଆରେଅନୁଦିତ )
Тетяна Дзюба (Tetiana Dziuba)
Translation of Tetiana Dziuba’s poems in Odia by Smt Sabita Satapathy Odisha (INDIA)
ଦିବସପ୍ରସ୍ଥାନକରିଛି
ଷ୍ଟେସନରେଳରାସ୍ତାକୋଳାହଳରେ
ଏବଂଛାୟାଲମ୍ବିଛିଯେତେଦୂରରେଳରାସ୍ତାଲମ୍ବିଛି
ସେତେପର୍ଯ୍ୟନ୍ତ
ଯାହାକିରାତ୍ରିରଶେଷପର୍ଯ୍ୟନ୍ତନେଇଯାଏ
ଯାହାକିନାରୀଅତିକ୍ରମକରିଥାଏ
ଅନେକଆନ୍ନାକରେନୀନାଙ୍କୁଦଳିମକଚି
ଯାହାଙ୍କୁସମସ୍ୟାଗୁଡ଼ିକରୁନିଶ୍ଚିତରକ୍ଷାମିଳେକେବଳସକାଳପର୍ଯ୍ୟନ୍ତ l
************************
ନୀରବତାଥିବଯାହାକିଆଶାରରଙ୍ଗ
ଶାନ୍ତିଥିବଯାହାକିଆନନ୍ଦରରଙ୍ଗ
ଏବଂସେଓଟିପଡିବ, ଦିଖଣ୍ଡହେବ ;
ଏବଂଖଣ୍ଡଗୁଡିକୁଖାଇବେସୁଖୀପ୍ରେମିଯୁଗଳ,
ଯେଉଁମାନେକିଲୟକରିପାରିବେନି
ଇଭ୍ଙ୍କକ୍ରନ୍ଦନବୃକ୍ଷଶାଖାରଉହାଡ଼ରେ
ଯିଏନିନ୍ଦୁଥିବଘୃଣ୍ୟଅତୀତକୁ l
*******************
ଲୁଣସହସମୟଚାଲିଯାଏ
ସର୍ବପ୍ରାଚୀନଘଡିରୁବାଲୁକାସମ
ଏହାଜଳେ, ଜଳାଏ, ଏହାଯନ୍ତ୍ରଣାଦିଏ
ଏବଂପରେମିଳେଇଯାଇ
ସମୁଦ୍ରହୁଏ,
ଯେଉଁଥିରେଝୁଲିବାକୁଭଲଲାଗେ
ସ୍ମୃତିରଲହରୀରେ
ଦୁର୍ଭାଗ୍ୟବଶତଃଦୀର୍ଘକାଳପାଇଁନୁହଁ,
କାରଣଲୋକମାନେସ୍ଥଳଚର,
ଏବଂସମୁଦ୍ରଲବଣରଅଟେ l
**********************
ରାଜକୁମାରୀମାନେସର୍ବଦାମୂର୍ଖମାନଙ୍କ
ଭାଗ୍ୟରେପଡ଼ନ୍ତି
ଲୋକେକହନ୍ତି
ବୁଦ୍ଧିମତ୍ତା
***********************
ଟେଲିଫୋନକରେସେହିନମ୍ବରଗୁଡିକୁ
ଯାହାମୁଖସ୍ଥନୁହଁ, ସେହିସମୟରେ
ଯେବେକେହିବିଫୋନନଉଠାନ୍ତି
ସେତେବେଳେମୁଁଶୁଣିପାରେ
ଯାହାଇଚ୍ଛାଥିଲାଶୁଣିବାପାଇଁବହୁପୂର୍ବରୁ
***************************
ମୂଳରଚନା – କବିତାତିୟାନାଦୁଯ୍ୟୁବା
ଅନୁବାଦ –ଶ୍ରୀମତୀସବିତାଶତପଥୀ (ଓଡିଶା) ଭାରତ
(ଇଂରାଜୀଭାଷାରୁଓଡ଼ିଆରେଅନୁଦିତ)
А тепер – ці ж вірші рідною українською мовою.
Сергій Дзюба
* * *
На сріблястій долоні вічності
маленька дівчинка
розчісує коси
місячним гребінцем
і в примхливому люстерку
не бачить свого обличчя:
Там її погляд
і зморшки
незнайомої
Жінки.
* * *
На острові,
далекому, мов сльози Єви,
стиснутому обіймами
сліпучо-білих скель
так, що можна спіймати
горизонт, якщо він не втікає у море,
знайшла прихисток
музика –
щоб народити
Чоловіка
і Жінку.
* * *
Живіть довго,
пишіть мало
і не звинувачуйте Небо
у гріхах.
* * *
Заплакана красуня:
вії
намистинками сліз
прихилили
веселку.
* * *
Люди,
будь ласка, тихіше –
не чути моря.
* * *
В кутку гітара,
старенька-старенька,
як дитина,
стоїть важко.
Тетяна Дзюба
* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.
* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,
Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.
Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,
Де море – сіль…
* * *
Королівни завше діставались дурням, –
переконує народна
мудрість.
* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.
