Чи задумувалися ви коли-небудь про те, що звичайна крапля води, яка щойно блиснула на сонці посеред нашої рідної Убеді чи величної Десни, вже за кілька місяців може гойдати океанські лайнери десь у просторах Атлантики? Вода не має паспортів, не визнає державних кордонів і адміністративних меж. Убідь живить Десну, та віддає свої сили Дніпру, Сивий Славутич виносить усе це в Чорне море, а далі через заплутані протоки поліська вода мандрує в Середземномор’я та світові океанічні простори. Саме з цієї дивовижної екологічної аксіоми розпочався мій візит до Сосницького краєзнавчого музею, де у Всесвітній день океанів презентували особливу вуличну експозицію «Велика вода малої батьківщини: від Убеді до Океану». Організатори розгорнули її просто на виставковій решітці музею, перетворивши звичайний день на глибоку подорож крізь історію, стихію та екологію нашого краю.
Експозиція зустрічає відвідувачів чорно-білою ностальгією першого тематичного блоку, присвяченого річці-годувальниці та давньому рибальському промислу. Старі світлини зафіксували неймовірні трофеї — велетенських сомів та щук, які сьогодні здаються радше легендами, ніж реальністю, та свідчать про часи, коли тутешні водойми за своїми масштабами легко могли конкурувати з морськими промислами. Справжнім серцем цієї частини виставки стали унікальні кадри легендарного сплаву лісу 1928 року. Вдивляючись у ці знімки, майже фізично відчуваєш дух тієї епохи, коли сосницькі чоловіки зв’язували столітні колоди у гігантські плоти, щоб відправити поліську деревину вниз за течією. Тоді річка була головною транспортною артерією, що зв’язувала наш край зі світом. А щоб глядач не забував, що в річки є й інші господарі, музейники тонко розбавили людську історію кадрами «таємного життя берегів», де на фото чітко видно свіжі сліди архітектурної життєдіяльності місцевих бобрів.
Біля другої частини експозиції, яка розповідає про досвід життя в повені, люди затримуються найдовше. Старі сосничани стиха переговорюються, згадуючи власну молодість, а молодь з подивом розглядає унікальні хроніки сосницьких водопіллів. Це моменти, коли стихія виходила з берегів і перетворювала Полісся на суцільне безкрає море: будинки, що тонуть у воді, затоплені вулиці й човен, припнутий просто біля порогу хати, який на кілька тижнів ставав єдиним доступним транспортом для всієї родини. Дивлячись на ці залиті водою горизонти, у голові мимоволі спливають кадри з «Зачарованої Десни» нашого великого земляка Олександра Довженка. Виставка дає можливість побачити те саме омріяне митцем «довженківське море» в його автентичному, документальному вигляді, передаючи всю філософію поліщуків, які навчилися не боротися зі стихією, а жити з нею в абсолютній гармонії.
Сучасна частина експозиції різко повертає глядача у сьогодення вибухом соковитих кольорів. Тут зібрані сучасні пейзажі Десни та Убеді — те саме Полісся, яке ми знаємо і любимо: тихі плеса, замислені верби, що схилилися над водою, та біле латаття, яке килимом укриває заводи. Проте журналістське око помічає тут не лише естетику, адже ці кадри слугують тихим, але дуже чітким попередженням про те, як наші річки міліють, а людський фактор дедалі агресивніше втручається у життя природи.
Через ці локальні знімки музейникам вдалося донести потужний глобальний маніфест про те, що захист Світового океану від пластикової катастрофи починається не на далеких тихоокеанських атолах, а біля нашого з вами порогу. Будь-який пластиковий стаканчик, необачно кинутий на березі в Сосниці, або залишене після пікніка сміття пройдуть той самий шлях, що й річкова крапля — через Убідь, Десну та Дніпро вони неминуче опиняться в морі, а потім — в Океані. Виставка наочно доводить, що кожен прибраний нами метр берега сьогодні — це чиста планета завтра, дозволяючи кожному відвідувачу відчути себе частиною великого, всесвітнього кругообігу води і часу.
