У долі кожного журналіста є особливі люди – герої його матеріалів, до яких «прикипаєш» серцем назавжди. І вже з перших хвилин спілкування ловиш себе на думці, що ви – «люди однієї групи крові». І ти закохуєшся в цю людину, в її харизму та працьовитість, у її несхожість на інших.
Мої улюблені люди живуть та працюють на території Линовицької ОТГ. Ця громада – справжній клондайк дивовижних людських доль, потужного волонтерського руху, незвичайних благодійних проектів, нових ідей і дивовижних мистецьких перформансів.
Ольга Васильченко
Директора Онищенківського будинку культури Ольгу Васильченко я знаю більше двох років і не припиняю захоплюватися її енергією, працелюбством, бажанням змінювати світ і величезною повагою до людей.
Вона встигає все: волонтерити разом з подругами, допомагати воїнам-землякам донатами, продуктами, фарбувати свій храм культури у веселі рожеві кольори, висаджувати квіти, вітати колег з днями народження, варити в чугунці для малюків на дитячому майданчику біля клуба кукурудзяні качани, вести цікаву сторінку на Фейсбуці…
Скільки цікавих зустрічей, концертів і свят проводиться на базі її закладу! Вона товаришує з колегами по культурі, ветеранами війни і їх родинами, з усіма творчими людьми Прилуччини, які із задоволенням беруть участь в її цікавих заходах.
Так, на нещодавньому заході «З Україною в серці і в долі» ветерани війни і діючі військовослужбовці з задоволенням поспілкувалися з істориком і науковцем, викладачем Прилуцького медичного коледжу Геннадієм Щисловським, і дізналися багато чого нового про скіфів, греків, князів та гетьманів, про знакові події минулого, таємничого, які ще й досі до кінця не розгадані, не вивчені, бо Україна – велика Терра Інкогніта і не припиняє дивувати нас.
З великою насолодою ветерани з родинами оглядали картини талановитої линовицької художниці Раїси Лябах – справжню арт-галерею влаштувала для неї пані Ольга в одній із кімнат будинку культури. Біля цих картин хотілося мовчати, думати…
Художниця увірвалося в культурний простір Прилуччини стрімко та яскраво, вона вже мала персональні виставки в Чернігові, Прилуках, її добре знають київські поціновувачі живопису.
Картини пані Раїси просякнуті любов’ю до України, любов’ю до кожного соняшника на маминому городі, до кожного глечика, що сушиться на сонці… Вони глибокі і неочікувані, наповнені особливими смислами, вони заворожують своїми сюжетами і кольорами, мудрістю, коханням до життя.
А сама вона – така струнка, красива, талановита, і далі йде життям і створює для нас свої картини. А ти стоїш перед ними і відчуваєш запах любистку і шепіт зірок…
Але родзинкою цього звичайного і, такого незвичайного, сільського будинку культури є його дивовижний музей, якому могли б позаздрити і деякі міські заклади культури.
Оля скромно називає цю велику половину актової зали «світлицею», але багато хто заслужено вважає, що це все ж таки справжній музей.
Він наповнений незвичайними автентичними експонатами українського народного побуту: тут є прядки, ночви, важкі столітні праски, рубель із качалкою, капелюхи і кошики, домоткані килимки, діжа для зерна, сувої справжнього «бабусиного» полотна, рушники з найтоншими візерунками і мережкою, десятки вишитих сорочок, а також – вишиті і намальовані картини, яких вже майже не тримають у сучасних оселях. Все охайне, доглянуте і так гармонійно представлено в експозиції.
Це місце, де живе ментальність нашого народу, наше духовне коріння, наша історія. Велика, глибока, незнищенна…
Опікується музеєм сама пані Ольга, а їй допомагають доньки Юлія та Тетяна, колежанки з співочого колективу «Журавушка».
Нещодавно я послала світлини цього музею своєму київському другу, а він відправив їх далі – своїм друзям в Польщу, Німеччину, Британію, Італію, Штати. І всі вони були в захваті: невже таке диво може бути під час війни?..
А тепер ось і про «Журавку», яка заслуговує окремих добрих слів.
Цей легендарний вокальний народний колектив має творчу історію в декілька десятиріч – майже в півстоліття, і в ньому співають жінки поважного віку. Серед них – колишні вчителі, медичні працівники, бухгалтери, працівники промислових підприємств міста Прилуки, є навіть жінка-кіномеханік. На яких тільки всеукраїнських та міжнародних фестивалях вони не співали і перемагали, де тільки не гастролювали! Львів, Київ, Чернігів, Рівне, Піски, Чорноморськ, Кропивницький! Співачки й досі пам’ятають назви цих фестивалів: «Сливовий фест», «Серпневий заспів», «Краснопольські вітряки», «Фольк-музика», «Різдвяні колядки»… Радо згадують свої гастрольні подорожі і дуже вдячні керівнику ОТГ Віталію Нестерку, якій обіймав тоді посаду голови сільської ради й частенько виїжджав з ними в ці подорожі заради їх підтримки.
Ольга Васильченко пишається цим колективом, своїм селом, своєю роботою:
«Онищенківський будинок культури – це серце нашого краю, він дарує людям радість, об’єднує покоління і зберігає наші традиції. Це не просто робоче місце, це мій другий дім, моя душа, частина мого серце буття… Це територія свободи, творчості, краси, натхнення і любові… Я щиро дякую музичному керівнику народного колективу «Журавка», в якому співають дорослі і діти, Сергію Сахніну, методисту центру культури і дозвілля Ніні Федіній, працівниці Вікторії Толок, всім учасникам художньої самодіяльності, всім, хто приїздить до нас на свята… Наш будинок культури об’єднує талановитих людей і дарує незабутні емоції. І я щаслива від цього…
Воїни тримають Україну на своїх плечах на фронті. І тут, у звичайному маленькому селі на Прилуччині, теж тримають Україну – не звертаючи увагу на безкінечні тривоги, співають акапельно журливі старовинні народні пісні, обережно церують бабусині рушники з мережкою, саджають квіти…
Без політичних гасел, порожніх обіцянок і брехні, без яскравих софітів тут по-справжньому люблять Україну.
Лілія ЧЕРНЕНКО
