Результати передплати на друге півріччя стали для редакторів локальних медіа прикордонної Чернігівщини черговим холодним душем. Тиражі більшості «районок» стрімко котяться донизу, перетворюючи видання періодики на фінансово збиткове маневрування. Чому друковане слово в регіоні опинилося на межі зникнення та які системні фактори добивають місцеву пресу — у нашому аналізі.
Для багатьох редакцій Чернігівщини поточна підписна кампанія принесла історичні й водночас болючі антирекорди. Коропська газета «Нові горизонти» вперше за роки свого існування не змогла перетнути позначку в одну тисячу примірників, зафіксувавши результат у 911 абонентів і втративши двісті паспортів підписки лише за поточний період. Редакція відверто визнає, що паперова версія потроху вмирає, і це факт, з яким сьогодні стикаються майже всі друковані видання. Схожа ситуація і в інших громадах.
У Городні тираж місцевого видання «Новини Городнянщини» впав одразу на триста примірників.
Головні причини такого крутого піке редактори описують одностайно: це логістичний колапс, війна та зміна поколінь.
Найбільше нарікань з боку медійників традиційно викликає робота національного поштового оператора. Реформа із запровадженням пересувних відділень фактично ізолювала малі села. Через порушення періодичності у віддалені населені пункти поштові авто заїжджають раз на місяць, переважно в дні видачі пенсій, тому свіжі новини перетворюються на застарілу макулатуру. До того ж додається саботаж на місцях. Редакторка талалаївської газети «Трибуна хлібороба» Олександра Гостра зазначає, що працівники пошти інколи самі відмовляють людей від підписки. Замість допомоги локальним брендам від поштарів звучать фрази про те, що в газетах мало листків, або ж пропозиції перейти виключно на великі обласні видання.
«На жаль, менше і менше людей, які цікавляться газетами взагалі, – констатує невтішний факт редакторка талалаївської «районки». – А ще пошта дуже «допомагає». У малі села їдуть раз у місяць і то до магазину, тоді, як пенсія. Ось сьогодні зайшла жінка із одного села, аби передплатить вже із серпня хоч. Пересувну не змогла впіймати, бо лежала у лікарні. Дзвонила з проханням, щоб передплатили і гроші з пенсії відрахували, а у відповідь почула: «тобі немає де ті гроші подіть? Не виписуй, там листків мало!». У стаціонарному відділенні теж конкретно пропонують не передплачувати «листків мало і дорога, виписуйте обласні, де більше листків!».
Для Чернігівщини як прикордонного регіону безпековий фактор став критичним. Постійні обстріли змушують людей залишати домівки. Головна редакторка «Новин Городнянщини» Світлана Томаш прямо пов’язує втрату читачів з обов’язковою евакуацією населення з двох великих сіл, що розташовані у десятикілометровій зоні від державного кордону.
«Мабуть, вплинула обов’язкова евакуація з двох великих сіл у 10- кілометровій зоні від кордону, – припускає редактор Світлана Томаш. – Сподіваюсь, як облаштуються на новому місці, передплатять і газету. Але то так, щоб себе втішити… Насправді боляче за такі темпи падіння тиражів».
Коли руйнуються цілі громади, руйнується й аудиторне ядро преси. Крім того, діє загальна тенденція цифрової трансформації, адже людей, які в принципі тримають у руках папір, стає менше. Старше покоління, яке було основним споживачем «районок», відходить, а середній вік та молодь повністю перейшли у месенджери та соцмережі. Швидкість та безкоштовність цифрового контенту остаточно виграють у друкованого аналога.
Падіння накладу нижче психологічних меж робить друк та дистрибуцію газети збитковими. Проте закриття локального медіа — це не просто ліквідація підприємства. У багатьох прифронтових селах, де через рельєф чи обстріли погано ловить українське телебачення, а Інтернет є розкішшю, газета залишалася єдиним джерелом верифікованої інформації. Без неї літні люди опиняються в повній ізоляції, що в умовах гібридної війни є прямою загрозою.
Попри фінансову скруту та психологічний тиск, журналісти «районом» відмовляються опускати руки. Вони продовжують фіксувати історію своїх країв, писати про втрати, маленькі перемоги та живих людей. Проте очевидно, що класична бізнес-модель районної преси себе вичерпала. Щоб вижити, регіональним медіа Чернігівщини доведеться радикально змінюватися: активно шукати грантову підтримку від міжнародних донорів, розвивати власні цифрові платформи з можливістю донатів та експериментувати з альтернативною логістикою через місцевий бізнес, волонтерів чи старостати в обхід неефективних поштових маршрутів. Епоха масових тиражів районних газет на Чернігівщині офіційно завершилася, і попереду – ера жорсткої боротьби за існування. На жаль, в цій боротьбі за життя районної преси виконавча влада самоусунулась і зайняла позицію мовчазного спостерігача.
Віталій НАЗАРЕНКО
