«Кролики – це не тільки цінне хутро, а й три-чотири кілограми дієтичного м'яса, що легко засвоюється». І хоча ця фраза прозвучала вперше у гумористичному номері наприкінці 80-х років дуету Володимира Данильця та Володимира Моїсеєнка, у цих словах є істина. Бо у цьому короткому вислові – вся значущість цих пухнастих звіряток, якщо вести мову в контексті домашнього господарства. На жаль, багато власників відмовилися від вирощування цих тваринок. І все тому, що ці звірки масово хворіють «кролячою» хворобою. Та знавці, які серйозно займаються вирощуванням кролів, упевнені, що такої недуги можна позбутися за умови усунення першопричин небажаного захворювання. Про це ми дізналися, спілкуючись із фахівцями своєї справи.

На Стрижні у Чернігові з одного боку від дороги, що розділяє річку, усупереч крихкому льоду, рибалки вудять рибу «по-зимовому», немов глитаючи останній ковток повітря. А з іншого боку, буквально за кілька метрів від «зими» – вже весняна риболовля, з «літньою» вудкою.

Пам’яті Олександра Ковтуна, який вмів ловити рибу руками, а ворожі дрони – кулеметом

Саме ці кольори хризантем обожнює Зоя Задорожня із села Скороходове, що у Талалаївській громаді. Вони і переважають у її багатій квітковій колекції. Завдяки гармонії червоного і жовтого похмурий осінній день стає яснішим. «Квіти – це моя душа! – говорить жінка, – особливо тепер, коли всюди стільки горя, коли душу розривають розпач, страх, біль... саме квіти рятують... вони – мої антидепресанти...»

Чи можна бути молодою, креативною, харизматичною людиною, жити в маленькому провінційному місті і почуватися щасливим? Часто буває так, що людина народилася в глибинці, вивчилася, отримала гарну освіту, набралася сил у великому місті і не бажає вже повертатися додому. Шукає і стверджується у мегаполісі, серед звабливих вогнів вітрин і хмарочосів, вважаючи, що чим більше місто, тим більше можливостей…

Ніну Миколаївну Лободу поважають на Прилуччині та Ічнянщині як гарного педагога і досвідченого методиста, справедливого, мудрого управлінця і як приємну, комунікабельну, красиву жінку.

Прилучанин Володимир Толок створив унікальну колекцію історичної воєнної мініатюри різних часів Лівобережної України.

Єгеря «Ніжинського лісового господарства» Володимира Яковенка знають і бояться всі «чорні лісоруби» та браконьєри Ніжинщини, і не тільки.

Борзнянець Анатолій Хавило – один із найперших соратників політика Олега Ляшка, щоправда, на крайніх виборах їхні дороги розійшлися. У колишньому районі Хавила знають як будівельника з багаторічним стажем, в області – як професійного державного службовця та політика, нині ж він – пенсіонер.

Анатолія Койду тричі поспіль обирали міським головою Борзни. Будівельник за професією, людина принципова, порядна і відкрита до спілкування. На відміну від більшості чиновників, особливих статків на посаді Анатолій Миколайович не надбав. З рухомого майна має недорогий легковий автомобіль корейської марки, придбаний у 2008 році. Мешкає Анатолій Койда разом із 92-річною мамою у родинній хаті, яку збудував спільно з покійним батьком, теж будівельником. Завітавши на гостини до тричі народного мера Борзни, ми поцікавились, чим він живе на пенсії і чи не планує повертатись у крісло керманича.