23 жовтня, між Україною та росією відбувся обмін полоненими, в результаті якого додому з російського полону повернувся 270 чоловік – 261 військовий та 9 цивільних. Зокрема, додому повернулося семеро жителів Чернігівщини. Вже традиційно зустрічати звільнених приїздять і родичі військових, які досі перебуває в полоні або вважається зниклими безвісти. Батьки, дружини, діти всі вони сподіваються дізнатися бодай якусь інформацію про долю свої близьких від звільнених захисників.
За інформацією координаційного штабу , цього дня Україна повернула з російського полону військовослужбовці різних підрозділів Сил оборони та дев’ятьох цивільних, а більшість звільнених перебували в полоні з 2022 року. Деякі з них були незаконно засуджені в росії, а п’ятеро взагалі вважалися загиблими після теракту в Оленівці у сумнозвісному бараці “200”.
Додому повертнулися люди, на яких родини чекали понад чотири роки. Серед них є ті, кого росія незаконно засудила, і п’ятеро українців, які пережили теракт в Оленівці. Це ще раз показує, наскільки важливо не припиняти пошук, перевіряти кожне свідчення, встановлювати долю тих, про кого немає достовірної інформації. Переговори можуть бути тривалими, а досягнуті домовленості — складними в реалізації. Ми маємо використовувати всі доступні механізми, щоб повертати і тих, хто роками перебуває в полоні, і тих, чию долю ще належить встановити, — зазначив Голова Координаційного штабу Олег Іващенко.
На Чернігівщину повернулося семеро полонених
23 жовтня з російського полону повернулися семеро жителів Чернігівської області. Шестеро військових – Максим Соловйов,Олександр Широкан, Артем Бублик, Євген Лавренко, Павло Нишпор, Максим Прокопенко й один цивільний — Олег Тригуб.
Павло Нишпор – оборонець «Азовсталі», офіцер 36-ї окремої бригади морської піхоти. Від перших днів повномасштабної війни захищав Україну, брав участь в обороні Маріуполя та «Азовсталі», там потрапив у полон 12 квітня 2022 року.
Олександр Широкан – нацгвардієць із Чернігова, який потрапили у неволю з Чорнобильської АЕС 24 лютого 2022 року.
До речі, під час цього обміну вдалося повернути додому з російського полону трьох нацгвардійців з ЧАЕС і це останні звільнені бійці, які потрапили у неволю з Чорнобильської АЕС 24 лютого 2022 року.
Максим Прокопенко – потрапив у російський полон під час боїв за Лукашівку в березні 2022 року.
Євген Лавренко – “азовець”, який потрапив у полон захищаючи Маріуполь. Чотири з половиною роки пробув в російській неволі.
Живуть надією родини безвісти зниклих
Жительки Охтирки Сумської області шукають своїх синів. Всі четверо хлопців вважаються зниклими безвісті. Жінки не пропускають жодного обміну, радіють всім і в той же час, сподіваються зустріти своїх дітей.
“Шукаю свого сина , який разом з двома побратимами, пропав на Донецькому напрямку 1 червня 2024 року. Він вважається зниклим безвісти. В мене є неофіційна, не підтверджена інформація, що він дійсно в полоні знаходиться. На обміні, який був в квітні цього року, один зі звільнених тоді хлопців впізнав мого Дмитра. Проте, він не згадав,де його бачив. Я вірю ,що син живий. Він мені сниться весь час,- говорить мати.
“Я шукаю сина свого . Він вважається безвісти зниклим. Рік і два місяці вже, як він вважається зниклим безвісти. Ми пишемо листи усюди куди можна, шукаємо я надюся, що одного разу зустріну його тут під час чергового обміну”, – говорить мати.
“Чотири роки чекаємо сина додму. Нічого про нього не знаємо. Тож їздимо на кожен обмін в надії щось почути про нього”,- говорить мати.
“Вже завтра рік ,як він вважається зниклим безвісти. Їздити на обміни почала відразу, як син зник. Сподіваюся зустріти його тут або бодай щось дізнатися від хлопців,які поверртаються додому”, -розповідає мати.
Жителька з Малина, що на Житомирщині, приїхала на обмін в надії дізнатися щось про чоловіка, який вважається зниклим безвісти. Жінка каже, що приїздить кожний раз, як дізнається про черговий обмін.
Як чоловік зник, так і почала їздити. Ніхто нічого не каже, але я відчуваю, що він в полоні і потрібен час ,щоб повернутися додому. І я буду приїздити стільки , скільки буде потрібно, бо боюся пропустити обійми чоловіка. Не дивлячись ні на що. Сьогоднішній обмін – це ще один крок до того, щоб мій чоловік повернувся додому. Чим більше їх повертається, тим більша радість. Звичайно, емоційно складно. Зараз тримаємося, радіємо, – говорить жінка
Люди, які чекають на звістку, вже знають одне одного. Всі вони з різних регіонів України, але об’єднані спільною метою – знайти різних!
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора
498
