У селі Галайбине Височанської громади є свій унікальний шкільний музей «Пам’ять». Його, ще у 90-ті роки створив місцевий вчитель історії Андрія Васильовича Стрижак. Наразі , після закриття школи в 2025 році, Гагайбинський музей був переданий у підпорядкування Височанького відділу культури і продовжує функціювати, зустрічати гостей і розповідати про історію свого села і не тільки.
Музей «Пам’ять» в селі Галайбине почав створюватися в 70-ті роки. І він має, навіть, передісторію свого створення. Можна сказати, що один випадок дав поштовх на щось вічне.
«В селі поряд зі школою колись був старий сільський клуб. І якось там розбили стенд з фотографіями жителів села, учасників Другої світової війни. І тоді місцевий вчитель історії Андрій Васильович Стрижак забрав і відніс той стенд в школу. Йому боліло, що людська пам’ять опинилася під ногами, тож він ці фотографії забрав і відніс у школу, – розповідає історію створення музею «Пам’ять» в селі Галайбино завідувачка музею Любов Ушкаленко. – Це ще була стара школа на хуторі, її називали Чечилєва. Там колись була панська садиба. Ну от якраз у цій старій школі і почав створюватися наш музей. Це були 70-ті роки».
Андрій Васильович Стрижак
Тоді місцевий вчитель разом зі своїми учнями почав наповнювати музей різноманітними експонатами. Для цього була, навіть, створена так звана «група пошуку».
«Все почалося з ідеї Андрія Васильовича зробити музей. Він, навіть, створив при школі «групу пошуку» до якої входили старшокласники. І от якраз діти, під керівництво Андрія Васильовича, почали збирати майбутні експонати. Зносили і вишиванки, і старий одяг,і предмети старовини, і старі документи. І все це починалося ще в старій Панській садибі, в старій Чечилєвій школі. А потім у 1992-му році була відкрита нова школа. І от якраз при новій школі приміщень було багато,а дітей не так багато. Тож було виділено декілька приміщень, спочатку три зали, а згодом ще додавалося два. Там вже почав створюватися повноцінний музей. Займався цим Андрій Васильович. Ну от він був саме натхненником так як він мав дуже багато спеціальностей і захоплені хобі. Він малював, він теслярував, він столярував, словом майстер на всі руки, а ще він писав книжки. Багато віршів, новел… Написав, навіть , історію села Галайбине. Мав дуже гарний почерк . І якраз створення це все його робота. Можна сказати, що музей був створений однією людиною».
Музей складається з п’яти частин. Є тут і історія села, і побут селян. Незабули й про експозицію, яка колись і стала поштовхом для створення музею. Щоправда, до Другої світової війни війни додалася ще експозиція присвячена АТО і теперішній війні й з росією.
«Починається екскурсія музеєм з першої експозиції – це історія створення села Галайбине. Далі розповідається про природу, про рослинний, тваринний світ, про роботу селян і якраз знаряддя праці представлені. Далі в нас у центральному залі та експозиція про Другу світову війну з якої, власне, й починалася історія створення самого музею, – продовжує розповідь Любов Михайлівна. – Далі в нас є експозиція присвячена АТО, якраз така тривожна воєнна тематика. Далі вже сучасна історія війни представлена».
Чимало інформацію в музеї є про школу. На жаль, в минулому році її закрили через брак учнів. Проте, в музеї зберігається багато інформації.
«Ну і далі у великому залі є експозиція про школу: і сучасну школу, яка була не так давно закрилася, і про давню школу, яка починалася з 1911 року по селянських хатах. Тобто, там якраз і тема колгоспу розкривається,- розповідає пані Любов. – І далі остання кімнатка, це в нас творчість народних умільців. Це якраз те, що створено душею і руками людей. Ну і от здебільшого це вишивки, дуже багато вишивок. Вишивки, це і рушники звичайні, і сорочки, і картини, ну дуже багато всього. А потім у нас ще ж була традиція в школі, я вже не пам’ятаю з якого року вона почалася, треба перебрати певно рушників та подивитися. І вона існувала не один рік, це коли випускники на останній день або на останній дзвоник (не на випускний – Авт.), дарували школі на згадку про себе вишиті рушники. Вишитий рушник, а на рушнику вишивалися імена, прізвища учнів, ім’я, прізвища першої вчительки і класного керівника. Інколи вишивалися прізвища всіх учителів. Ну от хто на що здатен. Є рушники вишиті бісером, з різними узорами, здебільшого це вишивка хрестиком.»
«Далі в нас є зал світлиця. Це якраз і піч, і станок ткацький, і жорна в нас є, ті ручні жорна, ручний млин. Предмети селянського побуту: і горшки, і кочерги, і все на світі. Тобто це та стара селянська хата, яка була колись. Вона тут представлена у мініатюрі.»
І про відомих селян не забули. Тут кажуть, розкидані вони по всьому світу.
«Далі в нас ще є один зал – це відомі люди села. Тут представлено фото людей, які прославили своє село, таких у нас багато. Є дуже відомі люди, є люди, які зараз працюють за кордоном. Багато письменників, якраз представлені їхні біографії. І далі ще одна кімната, там трошки нумізматики, але теж цікаво. До речі, у нас є монетка одна з часів 1636 року.
От такий у нас музей, тож приїжджайте».
Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Любові Ушкаленко
288
