Тут тобі і «дореволюційні» яблука «Симиренка», червонобока «Циганка», груша «Лимонка», а є ще унікальний сорт яблук із села Сальне, що на Ніжинщині – «Катеринка», його вивів батько Василя Реки. Цьогоріч, незважаючи на несприятливу для фруктових дерев погоду, 40-річне дерево дало пів тонни яблук, які лежатимуть і тішитимуть господаря солодко-соковитим смаком до пізньої зими. Захоплення садівництвом у ніжинських фанатів давно переросло у професійну справу – нині в них можна купити сотні висаджених власноруч видів дерев. А паралельно з цим чоловіки будують ботанічну оранжерею для екзотичних рослин.

Хранителі давніх сортів

На подвір’ї у ніжинця Василя Реки росте яблуня «Симиренка». Це, як заведено було казати, – «дореволюційний» сорт, оригінал. Власник яблуні каже, що плоди цього дерева цінні тим, що довго лежать і стійкі до хвороб.

«Нинішні модернізовані сорти не дотягують до стандарту, – говорить пан Василь. Толком яблука не лежать, половина гниє. А оригінальний сорт «Симиренка» лежить до весни. Минулого року на цій яблуні було кілограмів 300 плодів».

Зі старих сортів у садовода є ще такий сорт як «Малинівка». Друг та партнер Василя Реки Віталій Кисіль характеризує цей сорт як літній, що вирізняється особливим смаком та красою.

«Воно таке легке, що його хочеться їсти і їсти, – каже він. – З таких старих сортів у нас ще є «Кальвін сніговий», є хороша «Антонівка», великий «Білий налив», «Золотий ренет» – зимовий і осінній».

Сорти чоловіки шукають, де заманеться. Зазвичай знаходять їх після обрізки в старих садах.

Але є у Василя Реки і особливі сорти.

«До приходу більшовиків мої діди-прадіди займались у Сальному садівництвом (село Сальне Ніжинського району, - Авт.). У них було сім десятин саду (одна десятина дорівнює 1,09 га, – Авт.). Так от такий сорт яблук як «Циганка» і груші «Лимонка» залишились з того «дореволюційного» саду», – розповідає ніжинець.

Є ще унікальний сорт яблука, якого немає ніде в світі – «Катеринка». Його вивів батько Василя Реки і назвав на честь дружини Катерини, таким чином увіковічнивши пам'ять про неї в оригінальному сорті яблук.

Така вона - «Катеринка»

«У 1978 року мати їздила відпочивати у Хмільник на Вінниччину і привезла звідти кілька яблук, – пригадує, як все починалося, пан Василь. – Батько їх скуштував і вирішив зберегти сорт. Зібрав насіння і посіяв у грядку на картоплі. Виросло сім дичок, з яких він відібрав одну. З цієї однієї виросло дерево. Яблука «Катеринки» зеленого кольору, дуже великі, довго зберігаються, мають приємний смак», – говорить садівник.

А яке ж тільки плодовите! Цього року, попри спеку та посуху, 40-річна яблуня сипнула 500 кілограмів плодів.

Нещодавно Василь та Віталій знайшли в Сальному ще одну дичку, назвали її «Сальвадорською». Яблуня достигає, коли починають копати картоплю, хоча яблука на дереві висять і зараз.

Віталій та Василь не приховують, що заробляють на саджанцях. От тільки на відміну від більшості інших, вирощують тільки якісні саджанці та унікальні сорти. Вартість однорічних саджанців у них стартує від 300 гривень.

Віталій Кисіль біля однорічного персика Вишеньківського, у якого не курчавиться листя

«Забирають пачками, – характеризує рівень продажів Василь Река. – Саджанців на всіх бажаючих не вистачає, бо хто купує, приходить ще. Важливо мати хороший підвій, і прищеплювати треба на дичці, щоб сорт був стійкий. А те, що продають на базарі, – це для промисловості, для людини це не підходить».

Розмаїття їстівного та лікарського

Чого в саду цих садівників тільки немає! Ось, до прикладу, софора – найпізніший в Україні медонос. Листя її схоже на акацію, цвіте пізно в серпні. Софора цікава не тільки для пасічників, а ще й як декоративне дерево.

Є також аронія чорноплідна (або чорна горобина) української селекції з Бахмута доктора біологічних наук Володимира Меженського.

«Ми беремо точно в того, хто займається цим професійно, не в баби на базарі», – пояснює Віталій Кисіль. – У нас є і його ірга. Взагалі ж у селекціонерів складно щось випросити. Вони – не менеджери, займаються своїм, живуть селекцією».

Цікава рослина – каштан їстівний гронової форми, селекції Олександра Гелеватого.

«Ми його підсмажуємо і їмо. На смак щось середнє між горіхом та грибом. На жаль, каштана в цьому році немає зайвого, білки поїли. Десятків два є у нас, але і ті забирають на Київ по 500 гривень за саджанець. Частину ми залишимо собі на розплід», – каже Віталій.

З лікувальних рослин – «адамове яблуко», яке віддає кардамоном, айвою та цитрусом. Плоди молочні та липкі, не їстівні, з них роблять настоянки на горілці. Кажуть, добре для суглобів.

Ягода з панських садів

Основний розплідник Віталія та Василя розташований неподалік Ніжина. Це – свого роду експериментальний полігон з сотнями видів рослин. Тут тобі і інжир, який зимує на вулиці, хоча й не плодоносить, і найстаріший реліктовий вид часів Крейдяного періоду, який бачив динозаврів, – гінкго білоба. Плоди останнього мають потужні антиоксидантні властивості, допомагають при когнітивних порушеннях, деменції та стресі. Є також бузина сорту «Сампо» – китиці цієї рослини сягають ваги до одного кілограма. Її також використовують як лікарську.

Між бузиною та актинідією розташувався цікавий і, як виявилось, давно забутий українцями вид плодового дерева – «мушмули».

«Не груша, не яблуня і не айва, – так характеризує це дерево Василь Река. – Зараз вона ніяка, але після морозів мушмула перетворюється на грушеве повидло, дуже смачне, просто мармеладка. На дереві її буває стільки, що листя буває не видно».

Виявляється, що у 18-му столітті ця культура була значно поширена майже по всій території теперішньої України. Найбільше у південних областях та Криму. Зустрічалася і в більш північних регіонах – Київщина, Чернігівщина. Вирощували мушмулу переважно у панських садибах, була знана як «Чишкун», а у простонародді мушмулу називали «гниленьке яблучко». За радянських часів усі напрацювання з вирощування та гібридизації цієї культури були втрачені, через помилкову думку про неперспективність.

«Гадаємо, наразі настав час повернути цю несправедливо забуту цілющу культуру в наші сади, – каже Віталій Кисіль. – Мушмула – дуже цілющий фрукт. А щодо смаку… Уявіть собі терте яблучко, змішане з м’якоттю айви, пересипане цукровою пудрою. Ось приблизно такий смак у мушмули. Рослина витримує морози за 30. При травневих заморозках втрачається лише урожай – ні листя, ні пагони не страждають».

Будують оранжерею для екзотів

Не можуть нахвалитись хлопці-садівники своєю актинідією. Тут, у розпліднику, її кілька видів.

«Кажуть, посадив актинідію – й винограду більше не захочеш, – посміхається Василь. – Її ще називають різновидом ківі, вона й справі дещо схожа на ківі, тільки з м’якою шкіркою, як у винограду. Невибагливе у догляді і дуже плодовите. 27 градусів морозу воно вже бачило. Ми актинідію взагалі не вкриваємо».

Якщо хочеш мати гарний імунітет та енергію – їж цикорій та вівсяний корінь. Ці рослини ніжинські садівники брали на дослідній станції «Маяк», що в Крутах.

«Цикорій дуже багатий кальцієм. Це – природній допінг, який додає життєвих сил та енергії. Я взагалі його люблю їси сирим», – пояснює цілющі властивості кореню Василь Река.

Попри те, що садівництво стоїть на комерційній основі, Віталія Кисіля та Василя Реку важко назвати комерсантами. Більшість заробленого вони вкладають в улюблену справу. Мріють побудувати оранжерею для своїх екзотів. Попередня згоріла, хоча більшість рослин їм вдалося врятувати. Кажуть, якби в них була оранжерея, то Південь вже б переїхав до Ніжина.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора