Обидва головні села цього старостинського округу лише з розповідей друзів і знайомих довідувалися, що твориться у сусідів, де ворожі загарбники з бойовою технікою «хазяйнують». А це – за лічені кілометри.

– Страх холодом обдавав душу, але розгубленості, паралічу працездатності не відчували, – згадує перші дні воєнного лиха староста Алла Костюк. – Швидко звикли й до вибухової канонади, що доносилася, бувало, з Нової Басані чи Бикова, а одна ракета приземлилася біля кладовища, але не вибухнула. Тож у голові переважали думки передусім про немічних односельців, відрізаних від спілкування з рідними, які втратили можливість приїхати в село з Києва чи інших міст. Спасибі, першу продуктово-хлібну допомогу одержали з товариства «Земля і воля», поступово стали прориватися до нас і привозні товари. Переживши це, невеликий колектив передусім Щаснівки, де більше молодших жінок, тісно згуртувався навколо добрих справ для літніх односельців, які цього дуже потребують.

Є робота і дітям, і дорослим

Додалося клопотів у старостаті після появи перших двох родин внутрішньо переміщених осіб із Херсонської області. Дальню дорогу проклала родина Карнаухових, у Щаснівці давно проживає ближня родичка тьотя Валя. Спочатку в неї жили, потім для них старостат підшукав окреме, постійне житло. Невдовзі Карнаухови заманили сюди родичів Малінецьких, теж із Херсонщини. Віктор і Марина привезли з собою троє тіток і стареньку бабусю. Поселили їх у будинку, господар якого давно помер. Глава чималого сімейства Віктор пішов на роботу механізатором у товариство «Земля і воля», його дружина Марина наводила лад у запустілій садибі, а ще допомагала своїм дівчаткам виготовляти гостинці для захисників.

– Ми були приємно здивовані, коли школярочки Маргарита й Антоніна доставили в приміщення старостату дві великі коробки з окопними свічками, – гордо розповідала Алла Костюк. – Похвалилися потім, що мама виписала звідкілясь парафін та іншу сировину для виготовлення свічок, до роботи долучалася й доця Карнаухових, у старостат Малінецькі не зверталися по допомогу, дівчатка молодці. А взагалі-то у нас багато таких молодців серед дорослого населення, передусім жінок-пенсіонерок.

Староста жартівливо, але щиро називає їх сучасними «стахановками». Бо он Людмила Ярмолюк сплела більше сотні пар теплих шкарпеток, що доставляються на передову, там від захисників приймають нові замовлення.

Щаснівські самоорганізовані волонтери входять до групи БГ, яку організував і розвиває староста з Петрівки Микола Малашта, він особисто доставляє воїнам усе, що виготовляється у селах громади. У Щаснівці благодійні майстрині спеціалізуються. Скажімо, Олена Линевич велика майстриня з пампушок, інших випічок. У Людмили Тишкової і Галини Гущі руки набиті на іншу кулінарію. Виготовленням сухих борщів, різних салатів зайняті пенсіонерки Марфа Лутава, Ганна Глова, Любов Кленцова. Багато копченостей, фруктової й овочевої консервації виготовила й передала на передову Тетяна Хомік.

На території Щаснівського старостинського округу проживає 45 дітей постраждалих від війни, є й дитина загиблого воїна, – до них особлива увага.

Одержують пенсіонери й грошову допомогу і з-за кордону: по 3 тисячі, а десятьом пощастило й на 17400 гривень. Оформляти таку допомогу долучаються місцеві соціальні активісти, підказують і соціальні працівники Бобровицького центру соціальних послуг. Завжди готова прийти на допомогу старості бібліотекарка Валентина Точка.

Трапився у Щаснівці й жорстоко-неприємний випадок. Старший син пенсіонерки Зінаїди Олексіївни Козлової, 1939 року народження, з Рубіжного, привіз матір до молодшого сина Сергія, котрий проживає тут з початку 90-х, і покинув її, не залишивши навіть пенсійного посвідчення. Староста допомогла оформити внутрішньо переміщеній пенсіонерці 3 тисячі гривень виплати, але й молодший син не подбав про матір із серйозним захворюванням, вона часто не пам’ятала, куди йшла. Так і смерть свою зустріла.

Пахнуть домівкою випічки з фото

У родинах місцевих жителів та приїжджих із столиці дачників від таких випадків, як кажуть, Бог милував. Бо й дачники здебільшого уродженці Щаснівки й Осовця, і повертаються до рідного порога доживати свій пенсійний вік. Вони ж не опустили рук у найтяжчий час для рідних сіл і всієї України, завзято працюють і на благоустрої кладовищ, сільських вулиць, вигонів, біля своїх садиб, на автобусних зупинках тощо. Та найбільш пріоритетною в них є допомога Збройним Силам України. Бо й немало вихідців з обох сіл воює на фронті, троє з них віддали своє життя за свободу й благополуччя земляків. Як помітила староста Алла Костюк, у формуванні допомоги на передову передусім активні матері та інші рідні воїнів. Хоча помітити й виділити це надто важко, бо самовіддано стараються всі, хто долучається до найбільш благородної справи. Навіть дітки не поступаються дорослим, – теж не опускають рук.

Григорій ОСОВСЬКИЙ