|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:14 | 12.07.2022

Не воювати на два фронти: із зовнішнім ворогом і зі своїм народом Не воювати на два фронти: із зовнішнім ворогом і зі своїм народом

На скільки фронтів воюємо, і хто проти кого воює?

Переглядаючи соцмережі, складається враження, що Україна воює не тільки з російськими окупантами, а й з представниками свого «неправильного» народу.

Слава Богу, що ведуть цю внутрішню боротьбу «патріотичні авантюристи», а не українські війська. Головне прагнення авантюристів – завжди бути в авангарді історії, з безпечних укриттів показуючи язиколяпну хоробрість.

На жаль, до цієї, поки що ідеологічної, боротьби часто долучається й боєць ЗСУ під псевдонімом Шаман Сіверець (нарік себе Шаман Сівєрєць). За майже п’ять місяців війни з російським агресором ні я, ні інші журналісти газети «Чернігівщина» не одержали інформації про те, як героїчно воює Шаман на Сході України, тож і не було про нього публікації, хоча у кожному тижневому випуску газети є такі розповіді про українських бойових захисників. Зате дуже часто в соцмережі читаю про війну бійця Шамана з товариством «Земля і воля», його керівником Леонідом Яковишиним та іншими «не патріотами»-земляками.

Дуже дивним і навіть загадковим є той факт, що боєць української армії знаходить час вести в соцмережі «війну» з вітчизняним підприємством, яке й на день не зупинило трудову діяльність, зберегло майже півторатисячний колектив, днями виплатило п’яту місячну зарплату з початку війни, а з цієї легальної зарплати, як відомо, йдуть відрахування до центрального й місцевого бюджетів, до Пенсійного і воєнного фондів, тобто перераховуються мільйони на оборону країни. Що можна сказати про українського бійця, який воює проти того, хто організовує все це, вкрай потрібне воюючій Україні? Саме така робота на вітчизняну економіку необхідна нашій державі, про що постійно наголошують Президент, Прем’єр… Днями міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що для зміцнення оборони країни потрібні передусім надходження до бюджету з вітчизняної економіки, оскільки не всі іноземні запозичення можна на це використовувати. Коли це вже дійде до свідомості шаманів? І не до них, а до Яковишина приходять по допомогу командири ЗСУ, ДСНС, багато нужденних співвітчизників, яких спіткало горе. Допомагає комунальній службі і соціальній сфері.

1agazeteГосподарство Яковишина фінансово підтримує вихід у світ газети «Чернігівщина». Більше того, редакція «Чернігівщини» спільно з ОК «Північ» ЗСУ готує до друку книгу під назвою «Зметем орду, відправимо до пекла», куди увійдуть газетні публікації про захисників України. Боєць же Шамана більше помічений на другому фронті. Але знову ж, немає інформації, яка користь для громади, держави й суспільства від його другого фронту? І на чиє завдання він відкритий? Яка його мета: сприяти нищенню всього, що працює на вітчизняну економіку, на конкретного українця?

У книзі «Зметемо орду, відправимо до пекла» буде розділ «Життя між кулями». А Шаман з докором написав у своєму боті, мовляв, статті в газету пишуться на замовлення ТОВ «Земля і воля». По-перше, у керівників господарства, які організовують велике виробництво між кулями, вистачає клопотів і без керування журналістами. По-друге, ставлю риторичне запитання: а Шаман що – проти публікацій про геройських захисників України і працівників тилу? А от в ОК «Північ» ЗСУ схвальна думка, навіть спільну з редакцією книгу видають.

Звісно, там не буде публікації не тільки про Шамана, а й про ще одного «патріотичного борця» другого фронту – Олександра Гігіняка.1agigi Бо він не помічений у героїзмі під кулями на обох фронтах. Місцеві боти побачили його тоді, коли допомагав команді «Нашого краю» переховувати комунальну «напівблагодійну» жижевозку – перетягував її своїм джипом з одного секретного місця на друге. Коли ж у Бобровицю зайшли російські танки – цього «патріота» не було серед тих, хто намагався їх зупинити. Це тепер він звинувачує всіх, хто не перекрив залізницю. Але окупанти заходили на Бобровиччину не по залізниці, навпаки вивели з ладу всю апаратуру, без якої неможливий рух по коліях. Може, Гігіняк має на увазі те, чому не розбомбили колії? Але окупантів давно вже немає, а вцілілі колії служать українській економіці й обороні. Це й злить «патріота», названого в соцмережі гомновозом?

Відзначитись чимось розумним, чимось створеним на благо громади, держави, суспільства – треба мати щире серце, совість, відповідальність і клепки в голові. Але де те взяти, коли Господь і батьки не дали? Як то кажуть в народі, розуму в сусіда не позичиш. Тож «соцмережеві патріоти» вдаються до найлегшого: шукають в українському суспільстві «ворогів народу», як правило, з числа тих, хто чимось не догодив певному авантюристу чи казнокраду, якусь не таку репліку кинув, десь правдиве слово сказав про корупціонера чи політичного продажного брехуна. Таких не боязливих борців за правду обливають смердючим лайном і чекають – не дочекаються нагоди, щоб розправитись з ними фізично або заштовхати в каталажку. Чим не боротьба? І кулі в лоб не одержиш від окупантів, і патріотичним «борцем» виглядатимеш в очах співвітчизників. Дивись, і до владного корита підпустять.

За досвідом такої патріотичної боротьби не треба далеко ходити, варто в історію України заглянути. Нагадаю, такі «задолизні» борці допомогли більшовикам закріпитися у владі, запекло боролися між собою за гетьманську булаву, а виграли від цієї братовбивчої гризні більшовики. Потім активно допомагали їм розправитися з куркулями та іншими представниками «неправильних» верств населення, заганяли селян у колгоспи, вигрібали в них хліб до зернини, щоб помирали з голоду, холуйські служили сталінському режиму в 1937-му.

Скільки горя й смертей принесла боротьба продажних ідіотів з народом за «світле майбутнє!?» І ця боротьба тривала й на зорі незалежності. Недаремно ж відомий поет і державний діяч Іван Драч написав з болем у серці: «Нам не треба ворогів. Ми самі собі вороги».

Навіть зараз, коли загарбники снарядами й гусеницями «орють» українську землю, розширяючи свої кордони, проявляються паскудні «патріоти», котрі готові заради «героїчної» картинки знищити на неокупованій території все, що працює на людей, на громаду, на вітчизняну економіку. Вони, як придуркуваті, не можуть заспокоїтися, скажімо, від того, що Бобровиччина й досі не розгромлена, що люди не повбивані, ще й мають роботу. А якби Бобровицю, не доведи Господи, розбомбили рашисти? Кому потрібен такий героїзм? Загиблим людям? Чи залишкам живих без житла, роботи, шматка хліба?

Не менш трагічнішим є й те, що такого героїзму прагнуть передусім ті, хто сам не збирається героїчно гинути. Від довгоязиких «патріотів» немає належної користі і в тилу, крім хизування присвоєним собі «патріотизмом» й обливанням брудом тих, хто продуктивно працює на вітчизняну економіку. Диванно-соцмережеві «бійці» з піною на губах рвуться, видно, продовжити в незалежній Україні методи внутрішньої боротьби з народом, започатковані режимами кривавих більшовиків. Не визнають вони й давню народну мудрість: «Щоб люди жили щасливо, треба багато і важко працювати». І більш сучасна мудрість, перевірена у всіх цивілізованих країнах світу: «Ніхто не збудує нам суверенну, багату державу, окрім нас самих». Але треба починати з розбудови держави, а не з написання лозунгів для «розбудови нації й боротьби з «ворогами народу».

1asiverecЗгаданий боєць Шаман Сіверець звинуватив своїх опонентів у якихось старих методах та коріннях ГУЛАГу. Розібратися в тому, що він хотів сказати, надто важко, але стосовно ГУЛАГу спробую дещо вточнити. Я особисто опублікував у пресі десятків два розповідей про те, хто і як туди потрапляв. В тому числі й про одинадцять земляків з Осовця і Щаснівки, які загинули там. В одного було п’ятеро дітей, в іншого четверо. А здав їх чекістам місцевий активіст, начальник пошти Чамро, який колись почув був від сусіда, що після революції краще б підтримали українську армію і владу, тоді б і колгоспів не було, отже й голодомору. А його сестра згадала, як троє односельців схвально говорили про «політичного бандита» Ромашку, отамана чималого українського війська, зрадницьки застреленого кумом. Ще один селянин не те ляпнув про Леніна, про що доніс енкаведистам директор місцевої школи: чоловіка засудили на чотири роки, але додому так і не повернувся. Писав я про гулагівців із Ярославки, Нової Басані та інших сіл Чернігівщини. Згідно з архівними документами, називав тодішніх активістів, які завзято боролися з «ворогами народу», а насправді паскуди віддано служили сталінському режиму. Як Шаман застерігає націю не повторяти цей ганебний історичний урок – незрозуміло. Хоча одна «заслуга» є: активізуються спадкоємці сталінських борців із своїм народом.

Тепер он Гігіняк і йому подібні нахваляються масово судити сучасних «ворогів народу» за неправильні слова, за те, що не зупинили окупантів. Хоч ніхто не бачив, щоб він особисто намагався їх зупиняти. Або чи хоч б одного бетонного блока підтягнув своїм джипом до блокпоста? Це робили інші люди, в тому числі й працівники «Землі і волі», де й брали потрібні бетонні плити й блоки, транспортом господарства підвозили. Тепер, дивись, гігіняки запишуть їх у «ворогів народу», бо вони із «Землі і волі»…

Якось уже писав, як одна соцмережева «патріотка» звинуватила бобровичан у тому, що їх не розбомбили, як розбомбили Ірпінь і Бучу. Але то була якась чужа, на голову звихнута. А недавно одна жіночка розповіла, як вона присоромила відповідальну працівницю дошкільного закладу, яка висловила невдоволення від того, що ворожі танки пройшли мимо елеватора товариства «Земля і воля» й не розбомбили зерносховище. «А якби розбомбили, тобі від цього краще б стало жити? – емоційно запитала жінка цю «патріотку». Ще нагадала їй, звідки вона одержує зарплату, – з бюджету, який найбільше наповнює «Земля і воля», передусім відрахуваннями із зарплат працівників. А звідки візьметься зарплата, якщо окупанти знищать зерно? Такі прості істини довелося простій жінці пояснювати землячці з вищою педагогічною освітою.

Недаремно ж навіки збереглась мудрість видатного, досі неперевершеного американського винахідника Томаса Едісона: «Найважливіше завдання цивілізації – навчити людину мислити». Якщо ж аналізувати написане в соцмережі блогерами і ботами, то ой як далеко нам до класичної цивілізації (слово французького походження і означає «гідний, вихований»).

Не запозичує українське суспільство мудре вчення великого американського президента Аврама Лінкольна, котрий віддав своє життя в боротьбі за скасування рабовласницького ладу: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на своїх друзів».

Він добився завершення найбільш кривавої війни в історії США, в ході якої загинуло понад 600 тисяч вояків, але це більше, ніж загинуло за всі наступні двісті з гаком років у всіх воєнних конфліктів, в яких брали участь війська США. Бо в жодному з тих конфліктів цивілізована нація не воювала на два фронти: із зовнішнім ворогом і своїм народом, що здавна, на жаль, є в Україні.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)