|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:41 | 07.01.2022

Олександр Єрмоленко Олександр Єрмоленко

Полковник, який завжди посміхається

Полковник Олександр Єрмоленко (позивний «Морпех») за будь-яких обставин буквально випромінює оптимізм. Він любить жартувати і вміє підбадьорити бойових побратимів та друзів. Тому цей мужній, сильний та впевнений добродій – завжди в центрі уваги. Всі бійці про Олександра Володимировича відгукуються з великою повагою: «З ним можна йти в розвідку, у вогонь і воду». І це – найвища оцінка.

«Морпех» воював в АТО, створював територіальну оборону. У перший же день війни він одразу пішов захищати рідне місто. Фахівець, полковник, котрий особисто майстерно стріляє з гранатомета та кулемета.

 

– Пане Олександре, Ви – корінний чернігівець.

– Я буквально обожнюю рідне місто. Для мене воно – найкраще в світі. Тут я – завжди щасливий і натхненний, хочеться жити та працювати. Власне, мені – лише 50 років виповнюється (народився у 1972-му, в Чернігові) – як то кажуть, усе життя – попереду!.. – сонячно посміхається. – Навчався в школі-ліцеї № 15.

– Який закінчив із золотою медаллю...

– Авжеж. Ну, от, Ви все про мене знаєте. І це – прекрасно, бо нескромно себе хвалити. Так от, після школи здобув освіту в Харківському військовому університеті.

– Отримали червоний диплом.

– Аякже, – киває. – А далі служив на різних посадах… Взагалі, у війську мені подобається, це дійсно моє покликання! Завершив службу начальником управління ТрО (територіальної оборони) – заступником начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.

– По суті, Ви нашу територіальну оборону й створювали?

– Звісно, не тільки я. Але так, ми з колегами-друзями були першими… Територіальною обороною я професійно займаюся ще з 2013 року. Вивчав досвід організації ТрО Швеції та Естонії під час відряджень на закордонні навчання. Це частина мого життя! Стояв біля витоків системи ТрО України, яка діяла до кінця 2019 року. Територіальна оборона – це поняття не нове, як, можливо, багато хто думає. Вона вже існувала у складі Сухопутних військ ЗСУ.

Думаю, що після нашої Перемоги потрібно буде докорінно змінювати всю систему ТрО з урахуванням отриманого бойового досвіду, а можливо, й частково звертатися до перевіреної попередньої моделі з підпорядкуванням Командуванню Сухопутних військ.

У листопаді 2013-го я був переведений з Чернігова до ОК «Південь» – служив у Дніпропетровську (на посаді начальника відділу планування – заступника начальника управління ТрО) – разом із полковником Олексієм Макаренком (позивний «Макар»), він тоді й очолював це управління ТрО.

До речі, сталося дежавю, – щиросердно посміхається. – Адже зараз ми разом із ним – на тих же посадах, як і тоді, в 2013-му!.. Атож, життя нерідко влаштовує нам такі неймовірні, дивовижні сюрпризи – як то кажуть, будь-яке кіно відпочиває… Взагалі, «Макар» – висококваліфікований бойовий офіцер і прекрасна, чуйна Людина, мій дуже хороший та надійний друг, який завжди прикриває спину.

І от, згодом я дослужився до начальника управління ТрО ОК «Схід», і на цій посаді був у Дніпропетровську до вересня 2017-го… Однак потім мене перевели до Києва, призначивши на посаду начальника управління ТрО – заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗС України. Звільнився я у грудні 2019 року – закінчився контракт… Тож повернувся до рідного, улюбленого Чернігова, без якого просто не уявляю свого життя. До речі, позивний «Морпех» у мене – ще з військового училища.

– Знаю, Ви неодноразово були на війні, яку чомусь назвали АТО, а потім перейменували в ООС...

– Так, я загалом немало воював у 2014-2019 роках, захищав Україну. Нині той бойовий досвід мені надзвичайно знадобився!.. Проте наприкінці 2019-го довелося побути і військовим пенсіонером – не зі своєї волі. Адже я й тепер дуже хочу служити в Збройних Силах України! Зовсім не вважаю себе дідуганом. Я постійно займаюся спортом, підтримую чудову фізичну форму.

morpex4

Втім, завершився контракт… Що ж, не сидів, склавши руки – майже два роки потрудився старшим науковим співробітником Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки – тут, у Чернігові. Займався випробуванням нового озброєння для наших Збройних Сил. Просто у мене – такий активний, діяльний характер, бо я не можу взагалі нічого не робити, лише бити байдики. Взагалі не уявляю, як це?! – посміхається.

– Та тоді, у Вашому цивільному житті військового пенсіонера, мабуть, все ж з’явився час і для дозвілля, якого просто не вистачало раніше?

– Я ж – фанат риболовлі! Тому із задоволенням взявся все надолужувати – багато рибалив, збирав гриби. Практично щодня, якщо нічого не заважало, старався бігати кроси – в темпі марш-кидка, по 5-10 кілометрів. За два місяці до війни купив собі розбірні гантелі по 20 кілограмів та дошку для пресу. Але не встиг як слід позайматися… Однак всі ці навички неабияк знадобилися на війні!

Також я володію англійською, вільно читаю та спілкуюся. Донька Ірина – викладач іноземної мови, тож допомагає таткові. Тому навіть під час АТО і ООС, якщо доводилося спілкуватися з іноземними партнерами – на спільних навчаннях НАТО – розмовляв без перекладачів.

– Якщо вже зайшла мова про доньку, то розкажіть про свою родину.

– Родиною я справді щиро пишаюся! Про доньку вже сказав – вона дуже гарний фахівець! А ось мій дідусь був відважним партизаном-розвідником на Корюківщині – в загоні Олександра Петровича Балабая. Тепер я прийняв цю естафету…

Дружина Олена нині завідує гастроентерологічним відділенням першої міської лікарні Чернігова. Наразі під час бойових дій вона ні на один день не полишала рідне місто! Продовжувала працювати в лікарні та надати медичну допомогу людям.

До речі, обласна газета «Чернігівщина» робить дуже хорошу справу: Ви багато й цікаво висвітлюєте працю медиків, пишете, як вони тут самовіддано рятували поранених бійців!

– Але тихе, спокійне, щасливе мирне життя вмить обірвала війна...

– Відверто кажучи, я відчував, що це станеться, адже на окупації Криму та Донбасу росія не зупиниться… І там, де ще тиждень тому сидів на льоду із вудкою біля нашого мосту через Десну, де влітку й восени у благословенній тиші ловив окунів біля Вознесенського, довелося запекло воювати. Взагалі, наш сильний бік – ми досконало знаємо свою місцевість. Кожні лісопосадку, балку, гай…

Призвався за мобілізацією добровольцем – одразу ж, у перший день, 24 лютого, – разом із «Макаром». Ми з ним – немов єдине ціле! Він подзвонив і каже: «Ти вже йдеш?». І я буквально через півгодини був у військкоматі… У нас же реальний досвід – від формування перших батальйонів територіальної оборони – до бойового управління цими підрозділами ТрО під час АТО та подальшого їх переформування в мотопіхотні батальйони бригад. Тут уже чекали всі старі друзі, з котрими служив раніше… Таке відчуття, наче я й не звільнявся взагалі!

З першого дня війни я виконував різні бойові завдання – це евакуація, супроводження, розвідка, організація оборони міста. Був гранатометником та кулеметником рядовим, хоча й полковник. Адже це – війна, і потрібно вміти виконувати будь-яку, найважчу роботу. Я ж – продвинутий користувач ПКМ, маю досвід і практику застосування РПГ-7, «Мухи», опанував АТ-4, NLAW.

Класична схема: бронетехніка в місті – дуже вразлива та неповоротка, мов слон у посудній лавці; тож гранатометник, який зайняв зручну позицію, може практично безкарно розстрілювати її в упор… Потрібно лише зупинити головну і останню машини, позбавити екіпажі можливості маневрувати, і все: далі – стріляй, як у тирі!

morpex3

Так ми це готувалися зробити, якби вороги прийняли безглузде для них рішення й почалися вуличні бої. Це став би для окупантів навіть не Грозний! Кожна вулиця, кожен провулок були готові зустріти загарбників достойно. Тому, в такій дуже складній ситуації, нам треба було просто робити все, на що здатні, а не гадати, як складуться обставини та «ляже карта». Ми готові були навіть загинути, аби тільки люті вороги не загарбали прекрасне місто.

– Під час оборони Чернігова Ви займалися й організацією взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування, а також – із нашими патріотичними громадськими об’єднаннями, які одностайно виступили на захист незалежної України, нашого чудового Придесення і рідного міста.

– Також ми планували спільне виконання завдань нашими підрозділами територіальної оборони (та інших складових сил оборони) щодо охорони і захисту критичних об’єктів інфраструктури, ключових мостів та переправ, основних маршрутів евакуації населення й поранених. Дбали про обладнання інженерних загороджень, розгортання та розміщення на місцевості хибних цілей-макетів; про забезпечення заходів з евакуації (поранених та цивільних, зокрема дітей); організацію взаємодії з силами руху опору; патрулювання міста, а ще – виявлення та знищення світлових і радіомаячків для наведення ворожих літаків, що бездушно, навіжено бомбили місто; наразі опікувалися і супроводженням та охороною ремонтно-відновлювальних бригад…

Є така приказка: «На війну не просись, від війни не бігай!» Був потрібен наш досвід для захисту дорогого серцю Чернігова. Тому ми з побратимами, військові пенсіонери, взагалі навіть жодної хвилини не вагалися та не чекали запрошення з військкомату – ні, самі туди побігли, і в той же день отримали зброю та почали боронити нашу землю від ненависних орків. Війна показала – хто справді є хто серед друзів та знайомих. У кого є стержень, а хто тільки робив вигляд, що патріот, а переймався лише власною шкурою… Адже не всі ті, на кого я розраховував, стали до бою. Бог їм суддя, хай це лишиться на їхній совісті! Не все те золото, що блищить… Натомість виявилося, що серед так званих «бешкетників» є мужні та шляхетні хлопці, які героїчно боронили Чернігів!

– Ви дуже активно співпрацюєте з бійцями відомої групи «Кліщі», які прославилися своїми подвигами, особисто брали участь у їх небезпечних військових операціях.

– Безмежно вдячний долі, що опинився пліч-о-пліч під час виконання бойових завдань з Андрієм Требухом («позивний Кліщ») та з його командою хоробрих «кліщів», як ми їх усіх називаємо. Адже вірити можна лише собі, другу-напарнику, який прикриває твою спину, та зброї АКС, – посміхається.

Всі вони – різні за характерами, але всі – перевірені бойові хлопці, з якими ми не раз були в гарячих точках. Це – мої найкращі бойові побратими! Разом з Миколою Гоголем ми були обстріляні на блокпосту, коли їхали в розвідку... З «Танкістом», «Доком», «СМС» бігли по пішохідному мосту через Десну на той бік під шаленим мінометним обстрілом: виконували бойове завдання для забезпечення переправи через річку та перегону плоту з мотором на наш бік річки.

І зараз пригадую, як щодуху мчав мостом у бронежилеті. В одній руці – автомат, в іншій – акумулятор від автомобіля, щоб завести двигун плоту. Так швидко я в житті ще не бігав, аж захекався! – добродушно посміхається. – Втім, як то кажуть, народжений бути повішеним – не потоне… На розтяжці підірватися ще можна, а ось потонути – це навряд чи.

Добігли, залягли в якомусь сараї передихнути. А над нами завис дрон… І як почали нас довбати з мінометів, потім включилася в роботу їхня артилерія – все ближче й ближче з корективами, тільки осколки сиплються і гепають об стіну… І так – години три! Навіть приблудний пес забіг до нас в це укриття, приліг біля ніг і навіть не скавчав, а тільки мовчки під час обстрілів зазирав в очі. Я ще тоді подумав, що наші шкури на барабани не підуть, бо надто в них дірок багато!

В перервах між лютим вогнем хлопці Діма «Танкіст» та Руслан «ДОК» короткими перебіжками все-таки добралися до плоту, підготували та завели мотор, а також відчепили пліт від причалу. Знову почала працювати ворожа артилерія: залягли і рахували секунди між «відльотами-прильотами»… Чули, як вдарив «Град» на Анисів. А потім була така ж сама дорога під обстрілами в зворотній бік. Вже вночі хлопці переправили пліт на наш бік річки.

У перші ж дні, коли ситуація під час оборони міста змінювалася досить динамічно (це – м’яко кажучи!), разом із вірним другом, полковником Ромою Павленком, як і в тривожному 2014 році, пліч-о-пліч бігали вуличками, – із завданням знищення ворожої бронетехніки. Хоч він завжди бурчить на мене, проте завжди поруч! Працювали звичайними гранатометниками. Полковник Макаренко («Макар») також сказав: «І мені дайте «шайтан-трубу» (як ми між собою називаємо шведські AТ-4). Я, хоч і шульга, але теж бахну!»

– Вам було страшно?

– Авжеж. Сміливець і боягуз переживають однакове почуття страху. Але різниця в тому, що сміливець, попри все, здатний його подолати, а боягуз – ні. Сміливець щиро вірить у Перемогу над ворогом, а боягуз думає лише про те, як врятувати власну шкуру…

Запам’яталось, як ми з «Кліщем», «Редактором» та нашими бойовими побратимами шукали рибальські моторні човни й маршрути підвозу – для організації переправи по Десні. Буквально вчора їхали через автомобільний міст – здійснювали евакуацію й супровід людей, а зранку дізналися, що вночі міст уже розбомбили… На той час це була реально дорога життя! Ми шукали та готували навіть надувні рибальські човни. Були готові тут до найгіршого сценарію.

Пригадую й евакуацію нашого підрозділу – біля міської адміністрації, коли вороги влучили в будівлю біля дитячої стоматологічної поліклініки та бібліотеки; вивезення в безпечне місце під обстрілами, вночі, коли навкруги – лише спалахи, вибухи, хаос... Головне – було вивезти з пекла наших бійців!

– Втім, зараз жахлива, кривава війна з агресором триває, забираючи все нові жертви...

– В будь-якому разі ми вистоїмо і здобудемо Перемогу. Я в цьому навіть не сумніваюся! Прикро, що більшість росіян підтримують цю злочинну війну – про це свідчать численні відеоопитування мешканців у різних містах росії. Хоча ніхто не заважає їм дізнатися правду. Авжеж, там блокують українські і зарубіжні сайти, Фейсбук, однак обійти всі заборони, за бажання, нескладно. Ось тільки особливого бажання у них поки що немає… росії не подобається наш підручник з історії. Але новий підручник їм не сподобається ще більше! Бо сьогодні ми пишемо переможну історію нашої держави, щоб не залишити війну в спадок нашим дітям та онукам, і щоб вони пишалися нами.

Історія залежить від того, хто її пише… Мені б хотілося, щоб українську історію писали люди, які брали безпосередню участь у цій війні.

– Друзі називають Вас «полковником, який завжди посміхається».

– Ще давній філософ щиро радив не падати духом, де заманеться!.. Адже життєрадісній людині під силу значно більше, ніж песимісту. Та й людям, які перебувають довкола, все-таки краще бачити гарну, променисту посмішку на твоєму обличчі, аніж «кислу міну», страх, розпач, приречення чи журбу…

morpex2

До речі, можна навіть «Доброго дня» сказати так, щоб образити хорошу людину. Натомість можна так добродушно промовити слово «потвора», що приятель просто радісно посміхнеться у відповідь. Тому мені подобаються оптимісти, та й сам я прагну сподіватися, що все буде добре. Із задоволенням щоразу зичу людям здоров’я, любові та щастя. Тож запрошую всіх бажаючих на мою сторінку в Фейсбуці: я там – SASHA MOR.

– Неодмінно зайду і подивлюся. Дякую Вам за цікаву розмову!

– Навзаєм, пане Сергію. Переможемо разом!

 

Спілкувався Сергій ДЗЮБА

Схожі матеріали (за тегом)