Все – відповідно до держстандарту і без використання хімії. Директор «Дива» Олег Чорний зізнається: хоча маржа між продукцією відомих марок і їхньою значно відрізняється, однак здешевлювати собівартість «молочки» за рахунок якості та використання хімії тут не збираються. Головна ставка – це натуральність!

Зайшли на руїну

Три роки тому в Сираї, які розташовані обабіч траси Чернігів-Київ, зайшли нетипові інвестори. Шукали не так вільну землю, як приміщення під виробництво. Справа ця для підприємців була надважкою, адже в усіх селах, вигідно розташованих біля транспортної артерії, колишні ферми давно розібрали. Та в Сираях їм пощастило.

Якби не тодішній сільський голова Сергій Іванович Доломанський, то від ферми, котру свого часу звів покійний голова колгоспу Микола Федотович Хоменко, мабуть, і цеглинки б не залишилось.

Сираївський сільський голова пройшов тривалий шлях судових тяганин і повернув у власність громади майно.

«Коли ми сюди зайшли, то побачили зарослу чагарниками і бур’янами площу та напіврозібрані хліви, але це нас влаштовувало, бо кращого варіанту поблизу не було», – пригадує директор ТОВ «Еко ферма «Диво»» Олег Чорний.

Певний час інвестори орендували майно, а коли зрозуміли, що зайшли в Сираї надовго, – викупили його.

На території колишньої молочної ферми звели сироварню, поставили теплиці, почали виготовляти продукцію.

«Ми дуже прискіпливо ставимося до якості сировини, – говорить Олег Володимирович. – Кілька разів пробували купувати молоко у населення, але продукція з нього виходить не така, як треба, фільтри постійно забиваються. Тому купуємо тільки молоко екстракласу по 12 гривень за літр, – продовжує директор фірми. – Возимо аж із Борзнянського району, з села Красносільське».

У Сираях виготовляють різні види молочної продукції – від звичайного молока до м’яких сирів. Терміни зберігання – обмежені. Так, наприклад, молоко залишається придатним для споживання не більше 5-ти днів, сметана, йогурти, кефіри – до одного тижня.

До речі, для виробництва своїх йогуртів тут вирощують полуницю, решту ягід закуповують поруч. Перевагу віддають закупівлі у невеликих господарств – там гарантовано вирощують ягоди без хімії.

Коров’яче масло – від 82% жирності, овече – від 86%

Заходимо в приміщення сироварні. Потрапити до цеху без халата, спеціального головного убору та бахіл – не можливо. Скрізь – ідеальна чистота. За порушення санітарних правил тут штрафують гривнею. Втім, як пояснив технолог підприємства Ярослав Стаценко, за його пам’яті правила жодного разу не порушували.

Два роки тому Ярослав із дружиною переїхали з-під Маріуполя, і нині в сироварні він – один із творців молочного дива.

«Технологічний процес – непростий, – ділиться спеціаліст. – Спочатку сире молоко потрапляє в «танк», де зберігається, перемішується та перенаправляється на виробництво. Перша ємність – приймальне відділення. Вона розташована на вагах, – продовжує Ярослав Стаценко. – Технолог закачує необхідну кількість молока, і далі починається безпосередній процес виробництва. Первинний нагрів до 40 градусів – це оптимальна температура для процесу сепарації. Далі йде сам сеператор із спеціальним барабаном та тарілками. У сепараторі молоко ділиться на дві фракції – вершки та знежирену фракцію. Далі йде сироварний котел, в якому відбувається виробництво сирів».

Ярослав Стаценко слідкує за процесом сироваріння

Поруч із котлом – невелика ємність, яку використовують для виробництва кисломолочних продуктів, як-от йогурт, кефір або ряжанка. У сироварному котлі є спеціальна мішалка, в яку технолог ставить вже готовий сирний згусток, розрізає і формує вид сиру.

Лінія напівавтоматична – контури нагріву та охолодження управляються за допомогою комп’ютера. До речі, лінія – вітчизняного виробництва, одеська. Можливості переробки – 3 тонни. Нині ж вона завантажена наполовину і переробляє 1,5-2 тонни молока щодня.

Праворуч від входу – маслобійня. Працює вона за принципом центрифуги. Після того, як в агрегат залили вершки, у процесі збивання вони розділяються на дві частини – білкову та масляне зерно, з якого, власне, й отримують масло.

«Масло буває тільки одне – 82,5%. Це коли ти взяв вершки, збив і отримав масло, – намагається пояснити Олег Чорний. – Більшість з того, що ви купуєте в магазині – не масло».

До речі, в найближчих планах підприємства – почати випуск ще й овечого масла.

Головний технолог «Дива» Зінаїда Симчина – перша в Україні, хто запатентував овече масло.

Зінаїда Яківна – технолог із тридцятирічним стажем. У Сираї переїхала з Мукачевого (Закарпаття).

«Овече молоко набагато корисніше, ніж коров’яче, – говорить сировар. – Так, якщо в коров’ячому молоці є бета-каротин (це провітамін А), то в овечому молоці він іде самим вітаміном А. Тому молоко вівці є набагато кориснішим і краще засвоюється. Там вищий відсоток жиру та білка, – продовжує головний технолог. – Ми виготовляли свого часу масло з овечого молока. Його жирність складає 86-88%. Оскільки там є вітамін А в чистому вигляді, то масло – білого кольору».

За словами Зінаїди Симчишин, ніша з овечим маслом є малоосвоєною та унікальною. Тим більше, що вівці на підприємстві вже є. Доїтимуть їх спочатку вручну, а потім спеціальними доїльними апаратами. Технолог каже, що для овечих ферм навіть доїльні зали придумали.

У перспективі – власний корівник і доїльна зала

Тваринництво – це зона відповідальності В’ячеслава Соколова. Він працює тут трохи більше року, але вже встиг зарекомендувати себе як професіонал.

Сам В’ячеслав Леонідович – луганський переселенець із колосальним досвідом роботи в тваринництві.

«Ось це – «допер», – південноафриканська порода вівці. Дуже дорога, між іншим, – показує на гарненьких овець. – Особливість її в тому, що це м’ясна порода, їх не стрижуть, а шерсть сама спадає. Поруч із ними в загоні – вівці цигайської породи – теж м’ясні».

В’ячеслав Соколов показує південноафриканського допера

Тварин тут утримують поки що для власних потреб, але планують невдовзі прикупити ще молочне стадо овець.

Цигайські вівці

«У загоні хрюкають породисті свині – здебільшого «ландраси», але є і «дюрок». Обидві породи – м’ясні. Утримують також і в’єтнамських свиней.

Родильна зала

Оскільки базовою умовою виробництва молочної продукції є наявність сировини, то в Сираях плекають амбітні плани завезти власне поголів’я ВРХ. Для одного з хлівів «ДеЛаваль» вже навіть і проект підібрав – на 3 сотні голів.

«Однак, – зітхає директор «Дива» Олег Чорний, – без інвестицій це зробити неможливо».

Та руки тут не опускають – поступово йдуть накресленим планом: працюють з місцевим населенням, беруть в оренду під хороший відсоток землю.

Коли ж у підприємців питають, чим може допомогти держава, ті відповідають: «Найкраще, що може зробити держава, – це подбати про здоров’я власних громадян і контролювати якість та натуральність продукції. Сьогодні нам ніхто не заважає дурити споживача і продавати ненатуральну продукцію, але ми таким шляхом не підемо, бо в нас є принципи й своя ідеологія».

А й справді, чи замислювались ми над тим, чому в 10-річних дітей проблеми з підшлунковою чи високий рівень ацетону в крові? Все – через їжу і її вплив на організм, адже, як говорив Гіппократ: «Ми є те, що ми їмо». Ну, не може з 400 грамів молока вийти кілограм сиру! В Сираях, наприклад, для виготовлення кілограма сиру треба витратити 6-7 літрів молока, і не від населення по 5 гривень за літр, а з ферми – по 12. Відчуваєте різницю в маржі? Виходить так, що держава сама спонукає нечесних виробників «бадяжити» молочку хімією.

ТОВ «Еко ферма «Диво»» пішла іншим шляхом, зробивши наголос на натуральності. Виробники переконані, що сьогодні не лише багатії, а й більшість звичайних співгромадян хоче купувати здорову їжу. Продукцію «Дива» можна знайти на полицях мережі магазинів «Сільпо», а також в невеликих приватних магазинах у Козельці, Києві та Чернігові (як-от «Лис Микита».

Олег Чорний (праворуч) і колектив сироварні

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка