|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 16:01 | 07.24.2024

Енциклопедія Бобровиччини: зібрання нарисів з дослідженої історії рідного краю

У електронному виданні енциклопедії (wiki.bobrovytsya.info) – вже два десятки нарисів. Про зміст окремих – в анотаціях.

Про декабристів Волконських і їхній театр

У 1863 році таємним розпорядженням міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва було заборонено видання значної частини книг, написаних «малоросійською» мовою, посилилися інші утиски української мови. Та це не стало перешкодою для розвитку аматорського театру, заснованого у Вороньках княгинею Марією Волконською, дружиною декабриста Сергія Волконського. Вони після повернення із заслання оселилися в маєтку дочки Олени – дружини українського поміщика Миколи Кочубея. У репертуарі театру – твори української класики: «Наталка Полтавка», «Безталанна», «Назар Стодоля», «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» та інші. Для розширення репертуару внук княгині Михайло Кочубей написав із «Сорочинського ярмарку» Миколи Гоголя сценарій українською мовою для п’єси «Халепа», а з «Ночі перед Різдвом» – п’єсу на три дії «Оксана». Тож, як свідчить історія, і в роки царської імперії вірні сини й дочки Неньки творили українську літературу, а справжні патріоти доносили її до сердець народу – і без спеціального закону про захист української мови. В енциклопедичному нарисі про Волконських і Кочубеїв є й інші цікаві факти для сучасних повчальних уроків найкращого учителя – історії.

 

Про походження дослідженої назви с. Осовець

За чиїмись переказами, чи й просто кимось придуманою легендою, назву Осовця пов’язували з нібито першим поселенцем Усовцем: одне народне джерело називає його козаком, інше – ковалем з циган.

Наукове дослідження походження назви села зробили Оксана Горбик і Ольга Петухова – доньки художника Василя Горбика, уродженця Осовця. Вони довели, що назва села має воєнне походження, й означає назву древнього оборонного укріплення. Осовець є в трьох областях України, в Рязанській і Володимирській областях Росії, а в Білорусі аж двадцять Асавцов. У Польщі на кордоні з Пруссією відоме древнє місто-фортеця із земляним валом Осовець. Російсько-німецький словник перекладає Осовець як «крепость, окружена рвом».

Древні назви оборонних укріплень колишньої фортеці дійшли до наших днів: Загатівка, Гать. Куток Загребелька походить від назви греблі – другорядної ґрунтової споруди у системі захисних комплексів.

Походи Чернігівських князів на половців у 1155 році увінчалися успіхом, і на знак примирення (щасливої події) засноване село Щаснівка. Як відомо з історії, мирні угоди за Київської Русі укладалися біля укріплених міст або фортець. Таким було поселення Осовець, яке в ХII столітті мало військово-фортифікаційну значимість.

 

Майнівку віддали в чужі руки руйначів

У 1995 році на сесії Бобровицької районної ради розглядалося питання «Про включення до переліку об’єктів приватизації орендного підприємства «Майнівське». Депутат І.П. Ганчев з комісією перевіряв стан справ на місці, і доповів: відвідування Майнівки справило гнітюче враження. Вікові споруди розвалюються. З них здерли все, що можна було здерти. Зникли труби і батареї водяного опалення, дошки з підлоги і вся столярка. Допоміжні споруди заросли бур’янами, ржавіє цех з переробки фруктів і ягід. На базі Майнівки і міжгосподарського саду було створене міжгосподарське переробне підприємство, в яке з легкої руки партійно-радянських керівників району «заманили» кількох столичних «інвесторів» на чолі з Академією аграрних наук, як потім з’ясувалося – чи не головним руйначем старої Майнівки. Академія нічого не зробила для врятування історичної садиби і віддала її в оренду приватному господарству «ЛАКС» О.О. Селєзньова з Києва. За три роки цей орендатор добив «Майнівське» до ручки, а на сесії районної ради заявив про бажання приватизувати орендоване ним підприємство. На тій сесії депутати не внесли Майнівку до переліку об’єктів приватизації. Проте О.О. Селєзньов і досі там господарює.

 

Від людського фактора

На зборах громадськості Бобровиці (1988 р.) головою новотехніки створеного координаційного центру по благоустрою міста на громадських засадах затвердили директора Бобровицького радгоспу-технікуму Л.Г. Яковишина. Адже за його керівництва (з 1970 р.) перебудоване все господарство навчально-виробничого закладу, а в центрі того оновлення був людський фактор. На околиці Бобровиці спорудили сучасний комплекс технікуму, а поруч – сімдесятиквартирний, шістнадцятиквартирні і двоквартирні будинки з побутовими зручностями для викладачів та інших працівників, два п’ятиповерхові гуртожитки для студентів. На виробничих дільницях побудували нові тваринницькі приміщення, ремонтні матерні, завод елітного насіння тощо. Водночас реконструювали житло, споруджували нові будинки, не забували й про соціалку. Будівництво вели здебільшого господарським способом, і за зароблені кошти на своєму виробництві – більше мільйона витрачали за рік.

Високі прибутки дозволяли платити гідну зарплату працівникам і повністю вирішити житлову проблему та надавати соціальну допомогу членам великого колективу й ветеранам праці. Ставка на високопродуктивне виробництво, в якому головним є людський фактор, і забезпечила ТОВ «Земля і воля» світову модель аграрного бізнесу із високою соціальною відповідальністю.

 

Горбачі – унікальне село з тяжкою долею

Об’єднує село чотири хутори на відстані 2-3 кілометри один від одного, які виникли після скасування кріпосного права і за часів Столипінської реформи. У колгоспі хутори називалися бригадами. У 1936-39 роках більшовицька влада намагалася силоміць переселити хуторян в один населений пункт, як це відбувалося повсюдно. Горбачівське переселення зупинилося після того, як хуторянин сокирою відправив на той світ голову колгоспу, коли той заліз на горище його хати і кинувся розкривати дах, вкритий соломою. Видно, влада пам’ятала й те, як бунтівні селяни вбили першого голову сільради Горбача, на честь якого й село назвали. Колгосп же мав ім’я Ворошилова. Навіть під час окупації, коли на базі колгоспу окупаційна влада створила сільськогосподарську громаду №36, у звітах ще довго вона називалася «імені Ворошилова». Після війни найбільший вклад у розбудову господарства і села зробили Іван Шубський та Іван Чередниченко, при останньому й перейменували колгосп на «Більшовик». З цією назвою остаточно занепало господарство за керівництва Миколи Лагіса. Наново оживив недолуго реформований колгосп відомий у наших краях Іван Куровський. Потім він продав права на горбачівські земельні паї й майно великому агрохолдингу ІМК (ледь не як за кріпаччини).

* * *

На сайті «Енциклопедія Бобровиччини» wiki.bobrovytsya.info цікаві історичні нариси про винахідника автоматичної зброї Якова Рощепія і отамана Республіканського повстанського війська Чернігівщини Демида Ромашку. Про жителя Щаснівки Григорія Костюка, якого розстріляли 21 квітня 1938 року за вироком Трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС за його публічно висловлену незгоду зі сталінським режимом. У протоколі справи написані свідчення односельця, кримінального бандита, а в 38-му – начальника пошти Чамра, котрий чув від друга дитинства: «Хіба в колгоспі можна жити, коли колгоспники працюють вдень і вночі, а держава все забирає, і колгоспники голодні», «Жаль, что не поддержали тех, что боролись за самостоятельную Украину, если бы Украина была сама себе, самостоятельным государством, то крестьяне жили бы лучше». У дружини Костюка залишилося на руках п’ятеро маленьких діток. За подібні вільні думки й незгоду з режимом розстріляли в 1938-му ще дев’ятьох чоловіків із Щаснівки, приписавши їм і «неактивну участь» у політичній банді Ромашки.

Опубліковані в енциклопедії й інші цікаві історичні дослідження. Шукайте їх на сайті wiki.bobrovytsya.info.

Чекаємо на співпрацю й від читачів, передусім – земляків, котрі володіють правдивою інформацією про історію рідного краю. Творімо справжню історію разом, щоб донести її, правдиву, не на угоду політиків перебрехану, до наступних поколінь.

 

Григорій ВОЙТОК, редактор «Енциклопедії Бобровиччини»

Схожі матеріали (за тегом)