|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 13:46 | 04.21.2024

Сергій Грузд, Алла Редька та Оксана Галай. Зеленою доріжкою власного дендропарку Сергій Грузд, Алла Редька та Оксана Галай. Зеленою доріжкою власного дендропарку

Козелецькі «айболити»: столітня кузня ветеринарії Чернігівщини

Хтось із древніх слушно зауважив: медицина лікує людей, а ветеринарія лікує людство.

Важко з цим не погодитись, особливо з огляду на те, що Україна є аграрною країною, і без ветеринарної медицини економіка може піти, як то кажуть, коту під хвіст. До речі, про хвости: в радянському союзі було заведено жартувати з цього приводу, мовляв, будеш погано вчитися – підеш коровам хвости крутити. Сьогодні ті, хто знає толк в тваринах, отримують зарплати, прирівняні до європейських. За хорошими ветеринарами вишикувалися черги, а особливо за випускниками Козелецького коледжу ветеринарної медицини. Директор закладу жартує: «Наші випускники розлітаються, як гарячі пиріжки». І недарма, адже коледж має сторічну історію з підготовки фельдшерів ветеринарії, професійний колектив й унікальну практичну базу, якої немає у багатьох вишах.

 

І через сто років – єдиний та унікальний

 

Коли в далекому 1925 році агроному та педагогу Саві Тарану запропонували очолити у Козельці новостворену дворічну сільськогосподарську професійну школу, то він і гадки не мав, що створений Ніжинською інспектурою народної освіти навчальний заклад отримає таку популярність, а його двері залишатимуться відкритими впродовж ста років.

Багато праці на старті доклав Сава Митрофанович до його розбудови, згодом перетворивши школу в потужний технікум з професійними викладачами (яких підібрати на той час, треба зізнатися, було великою складністю), навчальним господарством, яке розташовувалося на території Покорщини та мало 50 гектарів землі, трьох коней, два кінські плуги і два навчальні корпуси. Спочатку в агропрофшколі готували агрономів, а з 1927 року – молодших зоотехніків.

897896745345234523435

Навчальний корпус прикрашений тваринами

 

Приблизно в 1930 році школу реорганізували в агрозоотехнікум, збільшивши термін навчання учнів та їх кількість. Одночасно зросла і штатна чисельність викладачів та працівників технікуму, зокрема і навчального господарства. Технікум стрімко розвивається, у навчальному господарстві зростає площа земельних угідь, а на території сучасних ветеринарних клінік технікуму будують тваринницькі приміщення, де, окрім підготовки спеціалістів, виробляли свинину, яловичину, молоко, досить успішно функціонують пасіка, парникове господарство та сад. Можливо, через це учнів і працівників технікуму обминув Голодомор. Втім, на жаль, не витримали випробувань режиму педагоги. Засновника ветеринарної «альма матер» Саву Тарана більшовицька влада репресувала, і той у 1939 році віддав Богу душу в радянському концтаборі. Разом із Савою Митрофановичем репресували і викладачів. За що – невідомо! Мабуть, не сподобалися партійному начальству методи успішного господарювання, завдяки яким в технікумі не було голоду. Услід за Савою Тараном у 1943 році в концтаборі помирає викладач Савченко. Ще двом викладачам пощастило більше – вони вижили і після війни повернулись працювати у рідний технікум.

Історія цього закладу – унікальна, як, власне, і він сам. Він – єдиний у своєму роді не лише на Чернігівщині, а його випускники є одними з найбільш затребуваних у народному господарстві. Нині Козелецький коледж ветеринарної медицини є структурним підрозділом Білоцерківського національного аграрного університету і випускає всього одну спеціальність – фельдшер ветеринарної медицини. Тут вирішили не розпорошуватись і не гнатись за модними спеціальностями, а, опираючись на досвід, матеріальну базу та професійний колектив, готувати кадри для ветеринарії.

 

«Наші випускники розлітаються, як гарячі пиріжки»

 

Алла Іванівна Редька керує навчальним закладом з 2016-го року. Не в найкращому стані вона його отримала і в не найкращі часи їй доводиться керувати, однак мужня жінка знаходить можливості не тільки втриматись на плаву, а й розвиватись. Коли будували технікум, то розраховували потужності на 600 учнів. Воно й зрозуміло – в кожному селі були тваринницькі ферми, тож ветеринар – це незамінна професія для кожного села. Нині ж тут навчається 186 студентів, а, власне, навчальний процес керівництво закладу пристосовує до потреб економії енергоресурсів. Якщо зарплату викладачам платить Міністерство освіти, то на енергоносії коштів не вистачає, адже, як писали вище, будували з розмахом. Чого вартий один лише навчальний корпус з його височенними стінами та просторими академічними аудиторіями – розмах університету, а не технікуму. От тільки, щоб нагріти його взимку потрібні мільйони, тож на зиму всі переміщаються в гуртожиток, який опалюється газом, а навчальний процес починають на початку серпня, щоб встигнути до перших морозів. Дозволити собі таку розкіш як дистанційне навчання у Козелецькому коледжі ветеринарної медицини не можуть, бо навчити студента дистанційно взяти кров у тварини чи ввести їй шунта, чи ще складніше – зробити розтин, – фізично неможливо.

34563456456334345

Забір крові в корови

34534534563453463456

Розтин

 

«Коледж цікавий тим, що у нас є власне господарство, є на утриманні тварини, – каже директор закладу Алла Редька. – І якщо виші дають більш теоретичні знання, то у нас – практика. Тому багато господарств хочуть бачити наших студентів у себе. Тому з працевлаштуванням і проходженням виробничих практик у нас проблем немає».

234234563434434343

У лабораторії

 

Відтак у коледжу є п’ять баз практики в Києві, три бази на Київщині, п’ять баз у Чернігові, ще десять – в межах області і одна – на Донеччині. Географія, як бачите, доволі широка, як власне, і регіони, звідки приїздять на навчання в Козелець. Сюди вступають на навчання не лише діти з Чернігівщини, а й з Києва, Київщини, Житомирщини, Західної України.

354897783456754534

Музей унікальних тваринних експонатів

 

«Тут навіть не стоїть питання ціни навчання, тут йде агітація від тих, хто в нас навчався. У нас уже серйозна практична база. Наприклад, наш колишній студент із Заходу України заснував господарство з вирощування ВРХ – досить успішне господарство – і він відправляє до нас навчатись тепер свого молодшого брата. Приблизно так це працює», – пояснює Алла Іванівна.

«Чи важко потрапити до коледжу і яка кількість бюджетних місць»? – уточнюю, сидячи в кабінеті директорки та її заступниці.

«Ми готуємо фахових молодших балакаврів ветеринарної медицини, – відповідає заступниця директора з виховної роботи доктор філософії Оксана Галай. – Потрапити до нас можна як після 11, так і після 9 класів. Термін навчання після 11 класу складає 2 роки і 10 місяців, а після 9 класів – 3 роки і 10 місяців. Потім можна йти навчатись далі. Як правило, діти, які хочуть отримати спеціальність ветеринарного лікаря, йдуть на навчання до Білоцерківського національного аграрного університету, – пояснює Оксана Юріївна. – Багато хто йде працювати одразу на виробництво, деякі випускники відкривають власні справи. До речі, у Білій Церкві ветеринарний факультет – єдиний в Україні, який має статус міжнародного, тобто ці дипломи дійсні в Європі. Що стосується плати за навчання, то від того, скільки виділяють бюджетних місць, залежить, скільки дітей навчатиметься безкоштовно. Ліцензійний обсяг в цьому році складає 125 чоловік. Зазвичай 80% місць – це бюджетні місця. Сама ж плата за навчання у нас невелика – всього 12 тисяч гривень на рік».

«Хто йде на платне?» – цікавлюсь.

«Здебільшого це люди, які вже мають освіту, а також ті студенти, які хочуть вступати без тестів, – відповідає директор коледжу Алла Редька. – До прикладу, у нас є студентка, якій за 50 – вона працює в Міністерстві, має дві вищі освіти, але захотіла вийти на пенсію і працювати ветеринарним лікарем. У міністерстві їй ідуть на зустріч, бо коли в нас практика, а вона завжди з тваринами, її відпускають на цей час».

 

Рушійна сила коледжу – його колектив

 

Користуючись нагодою, Алла Іванівна, звісно ж, не може не похвалитись своїми колегами. Вона впевнена, що підібрала найкращий трудовий колектив. Слухаючи, якого рівня спеціалісти працюють у Козельці, приємно дивуєшся.

24235344565645343

Гордість закладу - його колектив

 

«Всі заслуги коледжу – це досягнення колективу, – каже вона. – В 90-ті роки колектив нараховував більше 100 працівників, то нині близько до 70, з них 16 це – педагогічні працівники. Наш викладацький склад – це освічені фахівці, які постійно підвищують фаховість і не стоять на місці. Бо, як кажуть, не соромно не знати, соромно не вчитись. Результатом цього маємо три кандидати наук, одного доцента та доктора філософії. 5 викладачів-методистів і 14 викладачів вищої категорії, – хвалиться директор закладу. – Один спеціаліст – це наша наймолодша викладачка української мови, але вона настільки закохана в рідну мову, що до неї з задоволенням ходять всі».

Отож, як бачимо, викладацький склад є дійсно потужною рушійною силою, на якій тримається освітній процес.

 

Господарство – для тварин, а вони – для навчання

 

23453453464565467453

А ось господарські питання лягли на плечі заступника з господарської діяльності Сергія Грузда. Сергій Іванович є випускником цього навчального закладу, впродовж десяти років працював на посаді головного ветеринарного лікаря знаного на всю Чернігівщину держпідприємства «Чайка», потому був незмінним головою Чемерської сільської ради, старостою, а згодом вирішив повернутися до «альма матер» та зайнятись організацією господарства.

3345456578534333

Вівці романовської породи

 

На його плечах – не лише порядок на території для навчання, але й практична організація виробничої діяльності. У навчальному господарстві коледж утримує дослідних тварин. Це далеко не миші і не котики з собачками, а великі сільськогосподарські тварини: корови, вівці, свині, качки і навіть кінь. За всім цим потрібно доглядати і десь діставати їжу, адже університет на утримання тварин не виділяє ні копійки, тож все – на ентузіазмі.

4353445654322324

Поросятка під лампою

 

«Маємо 20 гектарів землі та техніки – хоч і старенька, але нас виручає, – посміхається Сергій Іванович. – Косимо та заготовляємо сіно, сіємо трохи зернових для худоби та птиці, садимо овочі для потреб нашої їдальні. Все своїми силами та зусиллями наших учнів».

2343454355555673

Стенд для вивчення скелету корови

 

Всі тварини в стайні – лабораторні піддослідні. Ані кози, ані корови тут не дояться, їх тримають для практичного навчання, та й для того, щоб було молоко, треба наймати додатковий персонал, а нині такі часи, що треба економити, аби зберегти надбане.

233453454566543333

А ось кінь – справжній помічник, допомагає по господарству. Частину вирощених тварин тут забирають на потреби закладу, бо харчувати ж учнів також треба. За рахунок того, що в коледжі все своє, то і обіди тут коштують смішні гроші – всього 29 гривень за повноцінний комплексний обід.

Хоч як би не було скрутно в цей час, але колектив Козелецького коледжу ветеринарної медицини можна сміливо назвати таким, що здебільшого за рахунок власного ентузіазму та любові до професії, тримає на плаву ветеринарну галузь. Держава, як бачимо, вбивала її роками, не розуміючи найголовнішого: аграрна країна не може існувати без ветеринарії. А тримається ця професія ще й тому, що вона затребувана, і діти, які отримають тут знання, можуть бути певні, що в них буде хліб і до хліба.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву коледжу

Схожі матеріали (за тегом)