|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 3:47 | 04.23.2024

Уламок від «Урагана» Уламок від «Урагана»

Боєць 119 бригади ТРО: «Хочу взяти в полон «кадирівця» і обміняти на побратима»

До війни корюківчанин Максим Метла активно займався футболом і бойовими мистецтвами, виступав на Всеукраїнських змаганнях, встиг повоювати добровольцем, а коли настав «час Че», без роздумів знову взяв до рук зброю та разом із такими ж відчайдухами «правосекторівцями» зупиняв орду на підступах до Чернігова.

Без статусів та регалій, а попервах лише із власною рушницею, він мужньо обороняв місто від значно численнішого та озброєного до зубів ворога. Коли ж добряче побиті кацапи поспіхом полишили Чернігівщину, Максим оформився в бригаду ТРО, в рідний Корюківський 167 батальйон, у складі якого вирушив битися під Соледар та Бахмут. У лютому в районі Кремінної отримав поранення і з перебитою артерією та посіченими ногами пройшов п’ять кілометрів до стабілізаційного пункту. Нині боєць перебуває на лікуванні та реабілітації в Чернігові, тож нам пощастило почути його історію.

 

Спочатку воював лише з помповою рушницею

 

Зранку 24 лютого 2022 року Максим Метла вже був у колі побратимів із «Правого Сектору». Кожен прийшов із тим, що мав.

«У мене зі зброї була своя помпова рушниця, – пригадує той час доброволець. – Всі прийшли зі своїм. Пізніше ми поїхали в Гончарівське, де нам пообіцяли зброю, але, як виявилося, з’їздили надарма. Пізніше отримали зброю у військкоматі, але нам не видали боєкомплекту, мусили шукати самі. Домовлялись по старих зв’язках».

Перший тиждень підрозділ, яким керував командир резервної сотні Добровольчого Українського корпусу чернігівець Володимир Число, працював в районі ЗАЗу.

«З першого ж дня по нас регулярно прилітала артилерія різних калібрів, заїжджали танчики, навіть заходили диверсійні групи, але ми з ними безпосередньо не стикались, бо це було з боку дач – там працювали наші специ, – розповідає Максим Метла. – Ми контролювали дорогу з боку «Гомельської траси», підступи до Чернігова».

Перші трофеї з’явились у чернігівських націоналістів саме в цьому районі. Але згодом добровольці покинули ЗАЗ і переїхали в Киїнку.

«Нам стало відомо, що в Киїнці практично немає піхоти, і той рубіж слабко обороняється», – пояснює необхідність переміщення доброволець.

За словами Максима, в Киїнці біля позиції «Клєвєр» стояли наші танки і «шилка». Доброволець звернув увагу на те, що танки були не окопані.

«Просто виїхали і стоять, – дивується боєць. – Думаю, їм крупно повезло, що їх не накрили».

У Киїнці на той час вже було більш напружено – окрім артилерії, працювала авіація та російські диверсанти.

«Було таке, що їхній БТР виїжджав з боку Михайло-Коцюбинського, але переважно з їх боку працювала артилерія – важка та не дуже, і навіть авіація, – розповідає Максим Метла. – Пригадую, як одного дня я повернувся на базу після наряду, включив радіо і задрімав, а потім почув потужний вибух десь поруч. Дивлюсь – а від сусіднього двоповерхового будинку залишилась одна вирва».

btr23

Наш БТР після бою

 

Поблизу Киїнки чернігівські патріоти втратили свого побратима «Сєвєра» – росіянина Євгена Казанцева, який після Майдану переїхав в Україну і з 2015 року воював в лавах українських добровольців.

«Восьмого березня «Сєвєр» з хлопцями пішли прикривати групу мінерів в напрямку Шестовиці, де потрапили в засідку. Група відкотилась, а «Сєвєр» залишився прикривати відхід і потрапив в полон, – розповідає про ту історію побратим. – Через бригаду ми намагались вирішити це питання, «Сєвєра» подавали в списки на обмін, але він і досі перебуває в полоні. Для росії росіяни, які воюють на боці України, – це зрадники, і поміняти їх не так просто».

 

З «Правого сектору» – в Тероборону

 

Коли ж добряче побиті українцями російські підрозділи втекли з Чернігівщини, Максим із побратимами вирішив оформитись в територіальну оборону. Частина друзів залишились у «Правому Секторі» та в складі підрозділу Сил Спеціальних операцій поїхали на Схід.

«В територіальній обороні я опинився після того, як в Чернігові закінчилась активна фаза, і росіяни з великими втратами покинули нашу територію, – говорить боєць. – Ми з побратимами до того часу воювали як добровольці без статусу, а вже після вирішили оформитись і воювати легально в складі 167 батальйону 119 бригади територіальної оборони. Це Корюківський батальйон, а я сам з Корюківки, тому думаю, що мені пощастило».

З вибором підрозділу Максим дійсно не помилився, адже корюківські козаки проявили себе дуже ефективно. Впродовж трьох місяців вони разом із елітними частинами військ ЗСУ воювали на самому передку під Бахмутом і Соледаром.

sonce

«З першої лінії ми не вилазили… Були в нас і поранені, і, на жаль, загиблі, – зізнається боєць ТРО. – Часто скидаємось побратимам то на похорони, то на лікування, бо ми всі – одне ціле, тому допомагаємо один одному як можемо».

Група, в якій воює Максим Метла, тримала оборонні рубежі у Бахмутському районі Донеччини в напрямку Кремінної.

За словами бійця, для того, щоб дістатися до позицій, їм доводилось перепливати на човнах повноводний Сіверський Донець. На позиції заступали на дві доби.

«О четвертій ранку в нас підйом, до передової добирались з пересадками, потім спішувались, ішли до річки через мінне поле, переправлялись через річку і йшли на позиції», – згадує нелегкий шлях воїн.

«Як воюють кацапи?» – цікавлюсь у добровольця.

«Кацапи лізуть кучами, наші їх просто знищують всім чим можна. Часто підходять впритул до наших позицій і тоді доводиться працювати автоматами. Переважно це групи найманців з ПВК «Вагнер» – зеки, яких кидають як м'ясо, а ми допомагаємо їм ставати гарним добривом для донецької землі», – відповідає Максим.

 

З автоматами проти танка

 

Але як би недолуго не воювали кацапи, проблема в тому, що їх багато і в них чимало заліза та боєприпасів, тож наші воїни також несуть втрати. Очевидно, що від таких мотивованих бійців, як Максим Метла, залежить багато, однак через отримане поранення він на певний час вийшов зі строю.

okopen

Три місяці чернігівська ТРО живе в отаких апартаментах

 

«Того дня ми працювали з розвідкою 81 окремої аеромобільної бригади, прикривали їм правий фланг, – пригадує тероборонівець. – Підійшовши до позицій, нас почали накривати з міномета, прилетів снаряд із газом, але нам пощастило, що снаряд пролетів мимо. Ворог накривав нас танком та 120 мінометом ще на підході безпосередньо до позицій».

Та все ж на позиції бійці дістались неушкодженими. Втім, ворожий танк не припиняв прицільних обстрілів.

«У ямі нас сиділо троє. Коли танк знову вистрілив, я лежав знизу, наді мною був мій побратим «Джанго», а над ним – Сашко Пінчук, який закрив нас обох, – говорить Максим. – Я побачив, що обоє побратимів поранені. Доки я одягав турнікет на «Джанго», Сашко помер. Ми передали по рації, щоб викликали евакуацію. Прибіг ще один наш побратим Ярослав. Танк продовжував нас розстрілювати. Ярік упав на «Джанго», його контузило, він практично нічого не чув. Джанго і Ярік поповзли вперед, а ми з моїм другом Володею Безиком вивели їх на евакуацію. Коли повертались, то десантники з 81-ї бригади виносили нашого Саню...».

starlimks

Старлінк подарував Дмитро Блауш

 

Та ніч була дуже важкою. Із дев’яти чоловік на позиціях залишилось п’ятеро, і цією кількістю треба було закривати чималу ділянку передової.

«Ніч була практично без сну. Мало того, що наші ями позасипало землею, то нам ще й гранату скинули з газом», – пригадує тероборонівець.

За словами бійця, позиції на передовій всі копають вручну, адже техніку туди неможливо загнати, та й копати там особливо не накопаєш, бо земля – мов камінь.

 

«Чотири осколки і досі в мені»

 

Після безсонної ночі настав «гарячий» ранок. Над головами у хлопців безперестану кружляли квадрокоптери. Зрозуміти, чиї вони, було важко, тож у цьому випадку просто поклались на долю.

zfrugom

У посадках з другом Володимиром Безиком

 

«В один прекрасний момент підлетів їхній коптер і скинув два воги – мене та ще одного розвідника з десантури поранили. Я викликав по рації евакуацію, почав роздягатись, щоб передати інформацію про характер травм. У мене був пневмоторакс (пробита оболонка легенів) і щось із головою, кров юшила, – згадує про поранення Максим. – Голову мені перемотали, але коли я пройшов п’ять метрів, кров знову вдарила фонтаном. Я зрозумів, що осколок перебив артерію, тому просто знайшов те місце і затиснув кулаком. З посіченими осколками ногами та перебитою артерією я проскакав до евакуації зо п’ять кілометрів».

Дорогою до евакуаційного транспорту групі пощастило зустріти медика, який професійно наклав бійцю бандаж.

ugosp

У госпіталі

 

«Потім дійшли до переправи, вийшли на наших прикордонників, перебрались через річку і потім ще пів кілометра я скакав до транспорту. Вже брали судоми, бо це була зима, посічені дерева. Важко...» – згадує Максим.

У стабілізаційному центрі, куди першим ділом потрапив поранений тероборонівець, з’ясувалося, що один із осколків дійсно пробив оболонку легенів, один пройшов навиліт через ногу, і ще п’ять залишалось у ногах. У медичному госпіталі Дніпра Максиму витягнули не всі осколки – чотири і досі залишаються в ньому, один із яких – у п’ятці.

Та завдяки медикам боєць знову на ногах, і після невеликого курсу реабілітації готується стати в стрій. Ставить собі за мету перевестись до Сил спеціальних операцій, щоб працювати безпосередньо в тилу ворога.

«Хочу взяти в полон «кадирівців» і виміняти їх на нашого «Сєвєра», – пояснює мотивацію доброволець.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з архіву Максима Метли

Схожі матеріали (за тегом)