|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:12 | 01.17.2021

Будувати мрії…

Будувати – значить залишати слід на землі. Все, що нас оточує – хмарочоси та котеджі, дороги та мости, фабрики та школи – зроблено вправними руками будівельників.

Можна довго говорити про будівництво як символ розвитку, але цю розповідь хотілося б почати з притчі. Чому? – спитаєте ви. Відповідь проста: для нашого героя Сергія Баймута мораль цієї притчі – принцип у професійній діяльності. Адже хлопець із Коропщини, ще будучи школярем, точно знав, ким стане. І жодного разу про це не пошкодував. Зводячи кожен будинок, він керується головним правилом: робити все, як для себе.

 

Реалії життя

 

Жив собі виконроб. Все життя він будував. Коли йому перевалило за шістдесят, вирішив піти на заслужений відпочинок.

– Я йду на пенсію, – сказав він своєму роботодавцеві. – Буду з дружиною онуків няньчити.

Господарю було шкода розлучатися з цією працьовитою і напрочуд совісною людиною, і він попросив його:

– Послухайте, Миколо Петровичу, а давайте так: побудуйте-но останній будинок і проведемо Вас на пенсію. З почестями і заслуженою премією!

Виконроб, не роздумуючи, погодився. Згідно з новим проєктом, йому треба було побудувати будинок для невеликої родини. І тут почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки...

Микола Петрович квапився, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, так як їх можна було швидше доставити... Він, звісно, відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар’єри. Завершивши будівництво, він покликав господаря. Той оглянув будинок і сказав:

– Петровичу, це Ваш будинок! Ось, візьміть ключі, і заселяйтеся. Всі документи вже оформлені. Це Вам подарунок від фірми за довголітню і самовіддану працю.

Що відчув виконроб, було відомо тільки йому одному! Всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він зашарівся від сором’язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість. Микола Петрович усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо були переконані, що чоловік збентежений дорогим подарунком. Тепер вже пенсіонер Микола мав жити в тому єдиному будинку, який побудував погано...

 

Від муляра – до виконроба

 

«Вже сьогодні ми зводимо будинок, в який поселимося завтра. Тому не маємо права схибити. Якщо ти в своїй професії все робиш, як для себе, результат буде бездоганний!», – наголошує молодий, але амбітний виконроб Сергій Баймут.

baymut

Коли він розповідає про свою професію, у нього, без перебільшення, сяють очі. Глибокий погляд темних очей поринає у спогад, ніби повертається у ті часи, коли хлопчина з невеликого селища на Чернігівщині, який у школі вчився досить добре, з-поміж низки професій на будь-який смак обирає таку непопулярну – «муляр-електрозварник». Час від часу на обличчі Сергія виблискує білосніжна усмішка. З усього видно, що хлопець задоволений своєю роботою, хоч йому й довелося йти не завжди гладким, а іноді й тернистим, шляхом. Але він справився, вистояв і пишається тим, що спробував себе і муляром, і викладачем робітничих професій, і майстром на будівництві, і навіть водієм. Та у свої 34 роки зумів стати виконробом, під керівництвом якого у сезон працює до сотні людей. А все завдяки наполегливості, цілеспрямованості і головному правилу, якому Сергій слідує по життю – робити все так, як для себе!

«Після закінчення школи у рідному Коропі вступив до Київського будівельного училища, – розповідає Сергій. – Опісля там і лишився працювати – майстром виробничого навчання. Паралельно на заочну форму навчання вступив до столичного будівельного технікуму за професією «Промислове та цивільне будівництво». Намагався встигнути все…».

На той час Сергій вже був одружений зі своєю землячкою Тетяною. Проживало подружжя у гуртожитку, де чоловіку виділили кімнату від училища, у якому він викладав.

«Працював муляром у «Київміськбуді». Але недовго, згодом повернувся до викладацької діяльності. Після технікуму продовжив навчання за своєю спеціальністю у Сумському інституті. Заробітна плата в училищі була мізерна. Тож пішов працювати на будівництво – майстром. Платили непогано, та тільки назріла інша проблема – скиталися по орендованих квартирах з родиною. Важко, коли немає свого житла. У нас на той час вже була донечка. Якось після зміни чергової квартири, порадившись із дружиною, вирішили спробувати своє щастя у Чернігові. Бо не діло, коли дитині треба у садок, а ти не знаєш, де ти житимеш завтра. Гарантій у тебе нема ніяких».

Вирішили і не прогадали… Правда, Сергію довелося кілька місяців попрацювати на міському маршруті, а вже згодом хлопця запросили на посаду майстра у компанію, яка стрімко набирала оберти і гарно зарекомендувала себе на ринку нерухомості.

«Рік відпрацював майстром, завершили одне будівництво і тоді мені запропонували спробувати свої сили – виконробом. Хто такий виконроб? Це свого роду менеджер, в обов’язки якого входить керування колективом будівельників, контроль їхньої роботи, а також організація замовлення та доставки необхідних будівельних матеріалів. Відповідально… Дуже! Але я задоволений своєю роботою.Найскладніше – зрозуміти кожного робітника та знайти підхід. Найприємніше – це коли ти виконав роботу добре і бачиш результат».

 

Правильні акценти

 

Сергій люб’язно проводить мене на будівництво житлового комплексу, який приваблює своєю архітектурною виразністю, новизною та лаконічністю. Виконроба вітають робітники, деякі посміхаються та жартують: «Що, інтерв’ю беруть? Відомим будете!»

Чоловік посміхається і блискавично знаходить дотепні відповіді. Атмосфера на будівництві – дуже тепла та приязна. Думаю, що навіть це впливає на працю та результат.

«Я задоволений своєю роботою, адже тут – досвід та постійна зайнятість, по-справжньому цінують працівників. Тепер такі зими, що ми працюємо безперервно. Велике діло, коли тобі не треба скитатися по заробітках. Та, ясна річ, найкращий мотиватор для робітника – це зарплата. Він має знати, що зможе прогодувати свою родину, забезпечити. Все це допомагає тримати команду на місці. А про житло, яке ми будуємо, щиро скажу так: я придбав квартиру саме тут. Мені здається, це – найпереконливіший факт!» – підсумовує мій співбесідник.

buduny

Вони будують наше завтра...

 

Сергія поважають не лише на роботі, а й у родині. Бо весь свій вільний час він присвячує дітям і дружині. Десятирічна Софія і п’ятилітня Маргарита обожнюють проводити час із татом. «Тихе полювання», рибалка, велопрогулянки, зимові розваги… Та найбільше дівчата люблять заглянути до татка на роботу, де так стрімко, немов гриби після дощу, ростуть красиві будинки.

«Це тато їх створює», – каже меншенька. А старша тим часом дедалі прискіпливіше роздивляється кожну деталь, кожну дрібницю, із захватом розпитує про всі тонкощі. А ще дівчинка дуже гарно малює. Хтозна, можливо у майбутньому вона стане архітектором чи проєктантом і працюватиме поряд з татом, на якого так хоче бути схожою…

 

Анастасія КВІТКА

Схожі матеріали (за тегом)