|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 14:25 | 10.28.2020

Подружжя, на якому тримається ДНЗ "Колосок" Подружжя, на якому тримається ДНЗ "Колосок"

«Вусатий нянь»: вихователь, якого обожнює дітвора

У селі Ярославка, що на Бобровиччині, наче у старому доброму кіно 70-х років «Вусатий нянь», вихователем працює чоловік. Олексій Рябченко – педагог, якого обожнює малеча, поважають і цінують батьки.

Майже все трудове життя чоловік носив піджак і краватку, бо обіймав посаду директора місцевої школи, кілька скликань був депутатом сільської ради, а тепер бігає, стрибає з сільською малечею, вигадує креативні ігри, вирізає орігамі, робить зачіски дівчаткам, а ще – частує всіх своїми фірмовими варениками з чорницею.

 

Безпеко-захист-контроль пройдено!

 

Не встигли ступити на подвір’я ДНЗ «Колосок» – нас на порозі закладу з безконтактним термометром, антисептиком, бахілами і настановами, що стосуються карантинних вимог при відвідуванні дитячих садочків, зустрічає Олексій Григорович. Його по праву тут можна назвати господарем, бо директор ДНЗ Світлана Леонідівна – господиня, а за сумісництвом дружина нашого героя.

Температура в нормі, викупані в антисептику руки, бахіли на ногах, захисна маска натягнута на носа по самі очі на зауваження пана Олексія – і ми нарешті готові до спілкування з чудо-нянем.

Олексій Григорович несе нам зошит, де прописано, яка була температура тіла кожної дитини по прибуттю у садочок і потім кожні чотири години.

«Це нині наш найважливіший документ. А ось нагадування, що руки треба мити щонайменше кожні дві години, а ще обов’язково перед прийомом їжі та після прогулянки! – наголошує мій співбесідник. – Ми багато часу проводимо на свіжому повітрі, і не тільки тому, що активності на вулиці нині в пріоритеті, дітям понад усе подобаються рухливі ігри на майданчику».

1azolotar

Катерина Золотар із синочками Михайликом та Ванею

 

«Ніколи не бачила, щоб діти гралися самі по собі, а Олексій Григорович сидів на лавці, – приєднується до розмови мама трьох дітей Катерина Золотар. – Він завжди з ними. Бігає з м’ячем, стрибає на рівні з дітьми, вигадує такі ігри про які ми, батьки, й не чули. У мене донька Таня – випускниця садочка у цьому році. Каже, мовляв, я до школи ще не піду. Буду ходити в садок, там зараз так цікаво з Григоровичем. А менший Мишко тільки-но прокидається вранці, який би не був день, і кричить: «Веди бистленько мене до Глиголовиця!». Діти від нього у захваті, а батьки зі спокійною душею працюють і займаються своїми справами. У нас найкращий в усій країні вихователь! Це я Вам без перебільшення кажу».

1avesbud

 

«Наших дітей виховав людьми, повиховуй тепер інших…»

 

Так зі слів директора ДНЗ «Колосок» Світлани Леонідівни, вона тривалий час вмовляла свого чоловіка зайняти місце вихователя у садочку.

«Наступила на ногу і каже: Льошо, йдеш до мене працювати, – сміється Олексій Григорович пригадуючи, як став «вусатим нянем». І хоч вуса чоловік ніколи не носив, легко піддався своїй другій половинці, наперекір усім стереотипам.

А з моїх спостережень це подружжя просто не може один без одного. Все життя разом: вдома, на роботі, на відпочинку, на кухні, на риболовлі і навіть на полюванні.

«З 1984 року я працювала у Ярославській школі: спочатку вожатою, згодом вчителькою молодших класів, – пригадує пані Світлана.

– Олексія – молодого студента-відмінника Чернігівського педагогічного університету – направили до нас на роботу. Бо не було вчителя історії. З тих пір ми й разом. Він із четвертого курсу перевівся на індивідуальний план навчання. Це був перший випадок в Україні. І достойний. Бо всі сесії й надалі Льоша здавав на відмінно і закінчив навчання з «червоним» дипломом. Я – бобровичанка, він – з Чернігівського району, а подружнє життя своє розпочали у селі Ярославка в старій попівській хаті (покинутий будинок священнослужителя, – Авт.)».

У молодого подружжя не було нічого, але в той же час було головне – кохання. Так з’явився на світ старший син Олексій. Коли хлопчику було десять місяців, мама Світлана вийшла на роботу, а татко пішов у декретну відпустку.

«Куховарив, сина глядів, пелюшки прав, про господарство дбав. Він – золотий. Соромно зізнатися, але інколи я ловлю себе на думці, що довіряю йому більше, ніж собі, – зізнається моя співбесідниця, доки пан Олексій одягає дітвору після денного сну. – Ми разом завжди. У школі пліч-о-пліч працювали, по господарству все разом, двох синів на ноги поставили. Більше того я вам скажу: на риболовлю я з ним їжджу, і навіть на полювання по молодості разом ходили. Лізла з ним по метровим заметам. І не просто лізла, я зазвичай була у «загонці», а він з рушницею чекав (сміється, – Авт.). Тож всі тонкощі полювання добре знаю. А які Льоша вареники робить – ніде таких не куштувала! Тісто в нього содово-дріжджове. Виходять ніжні й неймовірно пухкі. Салати виробляє, ще й прикрашає різними квіточками, вирізає з овочів. Сини завжди вгадували, хто на кухні «чаклував». Кажуть: мама готує, щоб поїсти, а в тата – справжні витвори мистецтва…».

 

Соціальним працівником і навіть особистим нянем…

 

На козацький куліш, який готує Олексій Григорович, сходиться все село. Частує всіх охочих і добавки дає, тільки рецепт свій особливий не розповідає.

«Ярославці кажуть: йдемо на День села, щоб каші від Григоровича спробувати. Така вона в нього – за вуха не відтягнеш, – зізнається староста села Ганна Юхно. – Та й узагалі скільки ми з ним працювали, весь час він був депутатом сільської ради, підтримає в будь-яких благих намірах. І дах погорільцям перекривав, і про малозабезпечених, багатодітних завжди дбав. А коли Григорович був вже на пенсії (за вислугою років, – Авт.), на яку пішов з посади директора школи, не цурався, а навіть деякий час трудився у нас соціальним працівником. Не було в нього такого підопічного, де б він не потурбувався про паливо на зиму, щоб двір був розчищений від снігу, у хаті було тепло і обід був на столі. Думаю, цього достатньо, щоб судити, яке у Олексія серце. Можна довго змальовувати людину загальними фразами, та коли за неї говорять її вчинки, то красиві слова тут зайві».

1azdyt

Крім соціального працівника, молодий пенсіонер понад три роки працював нянем хлопчика в одній знаній родині у Бобровиці.

«Йому довірили дитину, якій було сім місяців, – розповідає Світлана Леонідівна. – Мама хлопчика весь час тішилася, що їм дуже поталанило з нянем. Чоловіка з бездоганною репутацією без сумнівів взяла на роботу вже наступного дня після співбесіди. Ніколи не було ніяких нарікань чи зауважень. Навпаки – жінка завжди радилася. Навіть телефонувала Олексію і питала, що робити, коли він не хоче їсти, як його втішити, коли він плаче… Хлопчик пішов у садок, а Григоровича просять приїхати, коли треба у лікарню сходити, якесь щеплення зробити… Бо настільки малий прикипів до свого няня, що й досі вважає його кращим другом».

 

Втратив пільги, пенсію… став вихователем

 

У селі дуже важко знайти вихователя з відповідною педагогічною освітою. Тож доводилося брати молодих дівчат, зізнається директор ДНЗ «Колосок». Але й вони не затримувалися.

«Отож я й подумала: хто, як не Льоша?.. І дарма, що пільги, пенсію втратив, бо вийшов працювати за своєю спеціальністю, але діти такі задоволені. А я спокійна, не нервую, бо знаю – йому можна довірити найсокровенніше. Дивлюсь у вікно, як він з дітворою стрибає, – у мене серце радіє. Дитячий садок нам з Льошею подарував другу молодість…», – підсумувала Світлана Рябченко.

Поспостерігавши за Олексієм Григоровичем, можу впевнено сказати: він відмінно знає кожну дитину. У кого яка улюблена іграшка, хто якій каші віддає перевагу і з якої чашки компот п’є. Йому 56 років, та його енергії й оптимізму позаздрить кожен. На карантині теж не сидів без діла, а проводив онлайн-заняття для дітвори. Вирізав, малював, клеїв, перевдягався у мультяшних героїв, читав казки, змінюючи голос… Не дивно, що його обожнюють діти. А ще так склалося, що в групі «вусатого няня» – дванадцять хлопчиків і лише дві дівчинки. Тож спільну мову завжди знаходять, а прекрасну стать тут вчать шанувати і поважати вже з пелюшок.

Мабуть, звучатиме пафосно, але я знайшла ідеального чоловіка. І тепер впевнено можу сказати: він існує! Олексій Григорович Рябченко – людина, за яку красномовно говорять його вчинки!

 

Сніжана БОЖОК, фото автора та з архіву ДНЗ

Схожі матеріали (за тегом)