|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 12:28 | 03.29.2024

Ягідна фазенда, де причаїлося літо…

Осінь сипнула на землю всю палітру кольорів… Дерева, кущі, трави розфарбувала різними барвами. У садках і на городах селяни вже зібрали урожай. Де-не-де ще стоять яблуні з соковитими дарами природи. Вони, як пекуче сонце, грають жовто-червоними кольорами… У повітрі завис холодний подих осені. Стомлену від щедрих врожаїв землю, бережно, якось навіть зовсім по-материнськи, кутає густий туман. Село з милозвучною назвою Кошани й справді нагадує ніжну кішечку, яка тихенько крадеться малолюдними вулицями у пошуках літнього затишку. І ось на одній із них вона його знаходить. У родини Дубіненків на городі причаїлося літо… Соковиті червоні ягоди, здається, ще й досі бережуть тепло сонячного проміння…

1malynka

 Кущі малини й досі рясніють ягодою

Кінець вересня, а маленький світ невтомної господині Ірини пахне полуницею. Шовковисті кущі літнього плоду погойдуються під легеньким, але вже досить прохолодним вітерцем. Ба більше, ця теплолюбива ягода, що зазвичай сповіщає про прихід літа, не боїться навіть перших заморозків. І починає плодоносити з середини травня і аж до листопада.

 Смачне захоплення

Ірина Григорівна працює продавчинею в сільській крамниці, її чоловік Анатолій Іванович – на пилорамі. Проте родина ось уже п’ять років має цікаве і смачне хобі, яке наразі переросло у додатковий заробіток. На своїй присадибній ділянці вони вирощують полуницю.

1anataoliy

Анатолій Іванович збирає урожай

«Зазвичай сезон полуниці нетривалий: не встигнеш вдосталь насолодитися ягодами, як він уже скінчився. На відміну від своїх традиційних «побратимів», сорт «Альбіон», який ми вирощуємо, дозріває не в певний весняно-літній період, а тішить ягодами протягом усього літнього сезону, стабільно й безперервно. Починаючи десь із 20-го травня. Плоди дуже крупні до кінця збору урожаю. Смачні та блискучі, мов відполіровані. Розсада «Альби» приймається на всіх ґрунтах. Не боїться хвороб і заморозків».

А почалося все з кількох саджанців, які родина придбала під час екскурсії до господарства відомого на Чернігівщині подружжя підприємців Міклухо-Маклай.

«Надія Петрівна розповідала про полуницю, яка плодоносить пів року. Ми з чоловіком не могли повірити і вирішили купити, щоб переконатися. Ще смородини взяли. Прийнялося все. Більше того, урожай першого року нас неабияк здивував. Ледь не всі Кошани йшли дивитися на ту диво-полуницю. Ми нагодували всіх, а потім ящиками повезли у Київ та Остер на продаж, бо розуміли, що не справимося, – сміється пані Ірина. – Попадалася така ягода, що у чашку не влазила. На чоловікову долоню. І не водяна, як буває з «переростками», а м’ясиста, соковита…».

Спочатку кущі ягоди займали у подружжя пару соток городу, а потім потроху почали витісняти звичну для селян картоплю і розляглися на шести сотках. Подружжя продавало саджанці, які охоче розкуповували свідки щедрого урожаю. Повезли і на ярмарок до Козельця.

«Ми тоді на самих саджанцях уторгували вісім тисяч гривень, – хвалиться господар Анатолій Іванович. – Хоч і ціну виставили чисто символічну. Люди брали одразу по кілька десятків кущів. Чотири роки радувала нас «ягода любові» (так назвав полуницю англійський учений Патрік Холфорд, який довів, що вона викликає особливі почуття у жінок і чоловіків – Авт.). А цьогоріч «згоріла» на сонці. Тож осінній урожай слабенький. Але ми з дружиною в жодному разі не опускаємо руки. Ми її на зиму пересадимо, підживимо. Все зробимо для того, щоб вже у травні смакувати налиту сонцем полуницю. До речі, плоди є не лише смачними, а й мають цілющі властивості. Це відмінний засіб від головного болю, оскільки в полуниці знаходяться речовини, близькі до складу аспірину. Більше того, вона чинить позитивний вплив на пам'ять. Це доведено вченими».

Для когось порпатися у землі – це справжнє покарання. Для подружжя Дубіненків із Козелеччини – приємна праця і задоволення від результатів своєї роботи. Якщо нині не так щедро вродила полуниця, то неабияк порадувала черешня, вишні, смородина, малина, сливи, виноград… Кущі малини й досі рясніють ягодою.

 1smorod

Рясна смородина

«Це невелика частина того, що лишилося, – показує господиня. – Смородина-красуня вродила. Півсотні відер лише по селу продали. У нас її із сотню молодих кущів. Я куди на базар не поїду, одразу до саджанців… Чоловік за рукав відтягує, аби я хоч якісь гроші на продукти лишила. Хоча мій Толя мені у всьому допомагає, гріх скаржитися. З п’ятої ранку щодня ми працюємо у нашому саду, на городі. Ніколи не відмовить. Бо сам обожнює роботу на землі. Єдине – він більш стриманий (посміхається – Авт.). Ще один мій помічник – племінник, третьокласник Петрик. Хлопець завзятий. Не такий, як зазвичай зараз діти. І на городі, і у саду охоче працює. Чудова дитина. Обожнюю його. З сусіднього села до нас їздить, аби допомогти».

1slivka

Шедра сливка

Жива природа надихає, тож не дивно, що ця енергійна, жвава жінка з любов'ю розповідає про кожну рослину, викохану власними руками.

«Для мене робота в саду – це не просто захоплення. Ось бачите, сливка – така невеличка, – показує ґаздиня. – А на кожній гілці по кілька десятків плодів. Ну як не любити це деревце, коли воно так щедро нам віддячує за те, що ми дбаємо про нього».

1porixch

Порічки теж нівроку

У працьовитих батьків – працьовиті діти

Це без сумніву про красунь-доньок Альону і Катю. Обоє здобувають сільськогосподарський фах. Вони – ветеринари. Нині на практиці за кордоном. Альона у Ліхтенштейні, а Катруся у Німеччині дбає про велику рогату худобу.

1Katerina

Катя - ветеринар за покликанням

«Мої дівчата ніколи не нехтували роботою. Допомагали і на городі, і по господарству. З п’яти років уміли доїти корову. Три ласуні у нас тоді було. Свиней годували, про птахів дбали… Я могла у всьому покластися на них. Нині вони заробляють гроші за бугром. Там кажуть – все інакше. Поїхали на рік поки що, а там буде видно. Я дуже за ними сумую. Добре, що є хоч відеозв’язок. Катя – ветлікар, без якого ніколи у господарстві не починається доїння. Зранку вона оглядає худобу. Зціджує молоко, дивиться, щоб у корови не було маститу і лише потім дає дозвіл на доїння. Там, у господарствах Німеччини, запобігають хворобам ВРХ, а не лікують їх. Профілактика – велике діло. До тварин, як до людей. Гарні умови, вітаміни, свіже повітря…».

26-річна Альона нині закінчує вже другу вищу освіту. Після Київського сільськогосподарського, де вчилася на ветеринара, вступила на агронома-еколога до Білоцерківського вишу. Звідти її направили на річну практику до мальовничого Ліхтенштейну.

донька Альона

Донька Альона

«Живе у господарів, у них і працює. Каже, що ще на рік хоче лишитися. Подобається. Гарно платять і умови відповідні. Як надішле фото, яка тільки там краса. Я ніколи не їздила за кордон. Навіть на нашому морі не бувала. І не шкодую. Моє село – мій дім. Але за доньок радію, що вони світ бачать. Тішуся, що вони у нас із татком вдалися – працелюбні й енергійні. Хочеться, щоб вони в Україні працювали, але, на жаль, аграрна галузь, як і загалом сільське господарство, у нас занепадає. Тож погоджуся з будь-яким їхнім вибором. Ми з чоловіком бажаємо їм найкращої долі. Бо любимо понад усе», – швидким рухом витирає підступну сльозу розчулена берегиня.

Аби батьки не надто сумували, дівчата подарували їм двох милих улюбленців – британську кішку Гайку і собаку породи мопс на ім’я Бублик.

1ulublenci 1

«Тільки подумати, раніше корів тримали, а тепер декоративних пса і кицьку, – сміється пані Ірина. – Але, якщо чесно, вони такі кумедні. Не можу пройти поряд, аби не потішити. Наче маленькі дітки. Бублик такий енергійний, обожнює веселощі. А Гайка навпаки – граційна і ніжна. Вони нам з Толею подовжують життя. Поряд з ними наче молодієш. Це вам не за поросятами глядіти…».

…Власний сад забирає багато енергії та сил, але він того вартий. Полюбивши роботу на землі одного разу, ти вже не зможеш відмовитися від цього особливого задоволення – стежити, як росте рослина, доглядати за кожною, наче за дитиною, збирати урожай.

1petrikus

Маленький помічник Петрик

Для цих людей головне – не визнання чи почесті, а задоволення, яке вони відчувають, споглядаючи сад, вирощений власними руками. Наразі і ми, потрапивши на подвір'я цих милих людей, маємо можливість відчути себе причетним до цієї краси…

 Сніжана БОЖОК, фото автора та з архіву родини

Схожі матеріали (за тегом)