|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:30 | 12.07.2022

Леонід Яковишин Леонід Яковишин

Паскудні гниди штовхають націю до загибелі?

Вдумаймося, що написала в соцмережі «Рідного краю» одна «героїчна патріотка», мовляв, «Вас (бобровичан-авт.) минуло, а повинно бути як у Бучі, Гостомелі, Ірпені». Це щоб нові сотні стали героями на небі? Але чи коштує таке звання людського життя?

foto20042022htovhayt 1Підозрюю, що ця жінка є нащадком роду більшовицьких гнид, які століття тому закликали людей, щоб гинули всі, як один, «за власть совєтов». Не казали тільки, для кого буде та «власть совєтов», за чиє щастя повинні загинути «всі як один»? Не здивуюся, якщо предки цієї особи були й на службі в катівнях сталінського режиму, який здав Україну німецьким фашистам, а потім всіх громадян, яких не зумів захистити від окупантів, назвав ворогами «радянської» влади. Ще лютішими ворогами вважалися солдати, які потрапляли в полон. Тоді й перемогу одержали небувалою в історії людства героїчною ціною – десятками мільйонів загиблих. Для порівняння: Франція теж була під гітлерівською окупацією, але у найбільш кривавій війні французів загинуло 200 тисяч, видно, в цій державі найціннішим справді є людське життя.

Як тут не згадати слова письменника Василя Шкляра: «Кажуть, герої не вмирають… Але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями – жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато того, чого без них не зробить ніхто».

В Конституції України теж записано, для кого і з якою метою створюється і відстоюється держава, що в ній є найвищою соціальною цінністю: «… людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека».  

А яке ставлення «патріотів» до жителів сіл і міст, що пережили тимчасову окупацію російських військ? Грізно, аж до розслідування спецслужбами, звинуватили вони керівника господарства «Земля і воля» Леоніда Яковишина у тому, що в трьох селах, де є відділки господарства, кілька днів стояли окупанти. Але вони стояли майже у всіх населених пунктах, що розташовані вздовж автотраси Чернігів – Київ. Чому ж до ворогів України гниди записали саме Яковишина? Бо він і їм каже правду у вічі? Але з усіх керівників аграрних підприємств Бобровиччини, і не тільки, Герой України Леонід Яковишин найвідповідальніше виконує свій конституційний обов’язок: «треба з розумінням працювати при будь-якій ситуації, регулярно збільшувати наповнення казни, боротися з її розкраданням».

З початку війни в товаристві «Земля і воля» трудівники одержали вже другу місячну зарплату, з якої проводяться відповідні багатомільйонні відрахування в бюджет і пенсійний та воєнний фонди. Бо й президент з урядом закликають: економіка України повинна працювати на підтримку армії й усієї країни. Закладають аграрники основу під новий урожай, щоб найбільший в громаді виробничий колектив не залишився без роботи, отже й без зарплати на проживання родин. Щоб громада й держава не залишилися без багатомільйонних наповнень до їхніх бюджетів, не залишилися без допомоги на соціальні та комунальні потреби. Чим зайняті зараз блогерні «патріоти» - жодним словом не заїкаються. Їхні довгі й «сміливі» язики борються з агресором? Але вони й до війни так боролися. І до чого доборолися?

Це запитання адресую й відомому в Бобровиці «борцю» за щастя народу Станіславу Лоленку, котрий у соцмережі написав, що Яковишин «роками руйнує і працює на агресора». Але очевидячки товариство «Земля і воля» дає роботу українським трудівникам, із зарплати яких сплачуються податки до місцевих бюджетів. Вкладаються мільйони в розвиток вітчизняного виробництва й місцевої інфраструктури, аграрну економіку господарства європейські дипломати назвали майбутнім України.

foto20042022htovhayt 2Сам же Лоленко був при владі в найбільш «народній» команді Віктора Ющенка. Хто покаже нові робочі місця, нові виробництва, пам’ятні соціальні проекти та і взагалі конкретні сліди цієї влади на бобровицькій землі? А Яковишин «все так руйнує», що створив найбільше робочих місць, набудував у Бобровиці стільки різних виробничих і соціальних об’єктів, що з ним не зрівняється ніхто з інших керівників, які тут працювали і працюють. За останні вісім років колектив Леоніда Яковишина перерахував на розвиток України більше мільярда гривень.

Не вперше наголошую, що товариство «Земля і воля» орендує на Бобровиччині лише третину наявних земель сільськогосподарського призначення. А де мільярди, асфальтовані дороги, житло і соціальні об’єкти від інших орендарів і найбільш горлатих «патріотів»? Чому не помічають цих упущень «войовничі» блогери? Не борються з безглуздям, корупцією і казнокрадством, про що були публікації в українських ЗМІ? А очистили б вчасно державу від цього злочинного зла, на яке нам вказували й зарубіжні партнери, дивись, і зараз ситуація була б іншою, - у держави з сильною економікою і добротним життям простих людей. І «патріоти» б не шукали ворогів серед тих, хто найбільше робить для зміцнення держави, реальної підтримки її громадян, а й самі б так працювали на Україну, як працюють «вороги».

Натомість «патріотичні гниди» стараються лише своїми довгими язиками. Вони не дослухаються до народної мудрості: «Гострий язик – дарування, довгий язик – покарання». Саме довгими язиками намагаються нагадати всім, як Яковишин в одному з інтерв’ю тележурналістам з Києва критично відгукнувся про незалежність України.

Досвідчений, найстаріший аграрник свою критику спрямовував не на Україну, яку не залишив ні в дні московського ГеКаЧеПе, ні в буремні часи Майданних революцій, ні з початку війни. Не побігли від нього кудись на Захід переховуватись фахові й рядові працівники. Місцевій обороні «Земля і воля» надала значну допомогу. Подбала й про безпечну роботу в полі: закупили десять металошукачів виробництва США, налагодили тісну співпрацю з військовими піротехніками.

Стосовно ж критики юридично оформленої незалежності України, кандидат економічних наук Леонід Яковишин ще в першому скликанні українського парламенту в ранзі члена Комісії Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом, – включився в боротьбу з розкраданням народного надбання, незалежно від Москви, незалежними українськими державними й політичними діячами. Першою перемогою було звільнення з посади прем’єра Вітольда Фокіна, запідозреного в розкраданні мільйонів доларів при закупках ембріонів за кордоном.

Працюючи народним депутатом, а потім і радником Прем’єр-міністра України, рішуче виступав проти недолугого розпаювання колгоспів і радгоспів, проти інших дебільно затіяних реформ, за що й з посади радника полетів, але погодився залишитися позаштатним радником першого заступника голови Верховної Ради. Отже, він з середини бачив, що насправді твориться з формальною незалежністю України. Стикався з проявами владної бюрократії, управлінської ідіотії й нахабної, цинічної корупції, - коли повернувся в Бобровицю й почав розвивати господарство, грамотно переводячи його на основи справжньої ринкової економіки, запозиченої у фахівців провідних світових фірм, до яких особисто літав у 90-х роках минулого століття. Тож міг порівняти справжню ринкову аграрну економіку з тією, яку нівечили в Україні «незалежні чиновники», руйнували передову в Європі економіку, нищили цілі виробничі галузі.

Середнє за банком землі товариство «Земля і воля» за роки незалежності в 40 разів збільшило виробництво зерна, довівши собівартість продукції і віддачу гектара посівів до європейських стандартів. Така економіка дає можливість щороку інвестувати сотні мільйонів власних гривень у розвиток виробництва і соціальної сфери, збільшувати зарплату працівникам і платити найвищу оплату за оренду землі. Натомість статистика України показує незначне збільшення виробництва зерна, і передусім за рахунок приписаного зібраного врожаю нібито на присадибних ділянках. А от на орендованих полях зимують незібраними сотні тисяч гектарів кукурудзи і соняху, від чого втрачають пайовики і державна казна. Це так господарюють випадкові «хлібопашці» на землях незалежної України, не досягаючи валу зерна до рівня валу колишніх колгоспів і радгоспів? І це не турбує ні владні команди, ні активістів конституційного джерела влади - народу. Як і не турбує їх те, що обсяги виробництва внутрішнього валового продукту за роки незалежності не наростили, а значно зменшили. Леонід Яковишин своїм прикладом показує і сміливо заявляє, що спад виробництва, передусім на українській багатій землі – це злочин перед землею і нацією. Саме через таке недолуге господарювання в українських селах, взагалі в економіці незалежної держави, й сказав спересердя журналістам вмілий аграрник, що в «гробу бачив таку незалежність з її недолугістю».

Так сказати у нього були й інші причини. Свого часу він почав будувати за кошти господарства під’їзну залізничну шестикілометрову вітку від сучасного елеватора до станції Бобровиця. Це щоб 300 тисяч тонн зерна доставляти кожного року до залізничної магістралі не по дорогах райцентру, а вагонами по відомчій залізничній вітці з двома завантажувальними терміналами і вагонними вагами. Але чиновники «незалежної» залізниці поставили вимогу: підпишуть всі дозвільні папери на це будівництво, якщо аграрник заплатить їм 200 тисяч доларів хабара, можна віддавати й частинами помісячно. Якщо не згодний з цим, то мусить укласти угоду на будівництво з фірмою, на яку вкажуть. Тоді кошторисна вартість проекту зросте на 40-50 відсотків.

zivpolekonplex

Лише Леонід Яковишин та Господь знають, скільки зусиль, здоров’я й нервів було потрачено, щоб довести це будівництво до кінця без виконання умов хабарників. Спорудили залізничну вітку власними бригадами, для роботи яких одержали відповідні ліцензії і сертифікати. До речі, й інше будівництво ведуть господарським способом - дешевше й надійніше, але за це треба завзято битися. Стосовно ж спорудження під’їзної колії, крім залізничників, хотіли «розвести» аграрника на хабар корупціонери з археологічної інспекції: приїхали шукати історичні черепки на місці прокладання колії. Хоча та ділянка знаходиться за кілька метрів уздовж найстарішої в Україні залізничної магістралі Київ-Москва, кілька разів реконструйованої, безліч разів перекопаний насип під коліями і навколо них. Генеральний директор товариства не перешкоджав роботі археологів, але проводилися їхні дослідження під наглядом фахівців господарства і незалежних археологів. Невдоволення інспекторів-хабарників зашкалювало, бо їм не вдалося підкинути в розкопки привезеного історичного черепка, щоб потім торгуватися за ціну їхнього підпису на дозвільних документах.

Невтомному аграрнику доводилося часто згадувати роман відомого письменника Олексія Толстого «Ходіння по муках», коли добивався у корупційних бюрократів дозволів на будівництво сучасного елеваторно-сушильного комплексу, круп’яного й насіннєвого заводів, зрошувальної системи для зернових насіннєвих полів, аж у Київ і далі їздив Герой України за дозволами на будівництво трьох житлових багатоквартирних будинків для працівників господарства. Земельні ділянки були викуплені господарством заздалегідь у приватних власників. Таку державну незалежність аграрник теж посилав туди, куди й багато інших українців посилають впродовж 30 років незалежних українських керманичів. А якби всі горе-патріоти долучилися до очищення незалежної держави від названого злочинного зла?.. Тоді б і без запису в Конституції жили б за європейськими стандартами. Головний з тих стандартів – справжній громадський контроль за діяльністю влади, як у всіх демократичних країнах. Правда, й громадські контролери повинні жити за цивілізованими мірками, демонструвати свій приклад співвітчизникам. Але живемо в інших реаліях.

У травні 2010 року в газеті «Деснянка вільна» Леонід Яковишин опублікував статтю під заголовком «Українську аграрну політику умом не збагнути. Вона оцінюється розміром «відкату». Не важко здогадатися, про які порядки у «вільній» Україні йшла мова. От тільки перефарбованим гнидам, як то кажуть, повилазило й позакладало не лише в очах і вухах, а і в душах.

Це ж можна сказати й стосовно піднятих гострих проблем у публікації Леоніда Яковишина в газеті «Сільські вісті» під заголовком «Українські урядовці страшніші за сомалійських піратів». Публікація з’явилася у травні 2012 року, коли при владі були Янукович і Азаров. Думаєте, знайшлися в Бобровиці «патріоти», щоб підтримати, резонанснути сміливу публікацію аграрника, стати поруч з ним у боротьбі з безладом в незалежній Україні?

Газета «Чернігівщина» від 5 липня 2012 року опублікувала статтю Леоніда Яковишина під заголовком з риторичним запитанням «Чи не «спалимо» Україну «золотим» газом?» Господарник не лише підняв проблему з дорогим російським газом, а й взявся за зменшення використання того «золотого» газу. Одержані від виробництва мільйони не в офшори погнав, а докупив два десятки комбайнів «Джон Дір», щоб скоротити термін збирання кукурудзи, починати її обмолот не з 30-ти відсотковою вологістю зерна, а сухішим щонайменше на 10 відсотків, і не затягувати жнива у осінні дощі. Це дає змогу економити газ на досушуванні зерна на мільйони гривень. У господарстві також перевели котельні побутових приміщень на опалення пілетами, які виготовляються у своєму цеху з мертвих зернових відходів, які раніше вивозилися на комунальний смітник.  

Довгоязикі ж «патріоти» здатні лише на запровадження сталінської цензури, на свою й державну героїзацію, на холуйське служіння бездарним хазяям. Але все це ми вже переживали при «залежному» режимі. Чим він закінчився – недалека історія свідчить. Щоб вона не повторилася, думаю, треба вичесати із своїх голів і душ, з усієї української нації всі гниди й воші, що дісталися у спадок від людиноненависницької диктаторської селекції.

 

Григорій Войток

Схожі матеріали (за тегом)