|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 7:46 | 10.16.2021

Юлія Постернак: «Ми будуємо громаду, в якій хочеться жити»

Юлія Постернак: «Ми будуємо громаду, в якій хочеться жити»

Куликівська громада – одна з небагатьох на Чернігівщині, утворених за принципом «один район – одна громада».

Її вигідне розташування на шляху Чернігів-Ніжин є привабливим в інфраструктурному плані для потенційних інвесторів. Туристичний потенціал громади, як не крути, ще не до кінця розкритий, однак вже сьогодні береги річки Десна, що в’ється круткою змією через низку сіл, обставлені базами відпочинку і приваблюють у громаду туристів. Втім, основні надходження до бюджету поки що дає не туризм, а промисловість. Про те, куди йдуть гроші, непопулярні рішення і майбутнє Куликівської громади – наша розмова з її головою Юлією Постернак.


Досьє

Юлія Постернак, 35 років. Має вищу освіту, закінчила три вищі навчальні заклади. До обрання на посаду Куликівського селищного голови займала посаду начальника управління соціального захисту населення Куликівської райдержадміністрації. На вибори йшла як самовисуванець. Юлія Олександрівна набрала 3009 голосів виборців (43 відсотки). З її обранням громада «ожіночнилась». Наприклад, з 12 старост – тільки троє чоловіків.


– Юліє Олександрівно, «один район – одна громада» – наскільки це виправдано? Чи, можливо, краще було б, якби існувало більше маленьких громад? Наскільки взагалі важко управляти великою громадою?

– Наша громада існує з лютого 2017 року. Вона об’єднала 23 населені пункти в межах колишнього Куликівського району. Від нас до Олишівки відійшло лише одне село – Смолянка, тому можна сказати, що громада утворена в межах одного району. Взагалі поняття управління є дуже глибинним, адже для того, щоб управляти, треба чимало ресурсів. І якщо говорити про громаду, засновану на базі колишнього району, то це велика відповідальність. Сьогодні всі потоки концентруються у центральній садибі, і їх треба розподілити таким чином, щоб нікого не обділити. Звісно, є громади, які налічують по 5-6 населених пунктів, але коли 20 чи 40 – це інше. Я не можу сказати, гірше це чи краще, бо в громаді – це, як у сім’ї: у когось щось є, чогось немає. Можу сказати точно: сьогодні ми всі – в однакових умовах.

– Однією з головних ідей децентралізації було повернення влади на місця. Влада в селах – це старостати. Скільки їх у вас і як працюєте?

– Ми працюємо за таким принципом, що в кожному окрузі має бути на місцях представник місцевої влади. Це і комунікація, і зв’язок, який ми не маємо втрачати. Єдине, що з грудня 2020 року всі села громади об’єднані у 12 старостинських округів. До цього було селище Куликівка + 15 сіл (з прилеглими маленькими селами – колишніми хуторами), які мали старост. Відбулося укрупнення, і тепер ми ввели практику закріплення за одним старостою двох сіл (колишніх старостатів). У нас сьогодні три таких старостати: Кладьківський (власне Кладьківка та Хибалівка), Орлівський (Орлівка і Грабівка) та Ковчинський (Ковчин, Авдіївка). Можливо, для людей це звучить по-новому, але зараз це навпаки більше згуртувало громади, вдихнуло в села нове життя. Я знаю, що в Україні існує практика одного старости на 5-7 населених пунктів. На мою думку, це призведе до втрати зв’язків людей із владою на місцях, адже взяти довідку – це ще не все. Людина повинна розуміти, що вона є важливою, зокрема важливою для тих, хто управляє ресурсами.

– До речі, про ресурси: який бюджет і за рахунок чого живе громада?

– Власних надходжень – це 72 мільйони гривень. Якщо рахувати з усіма іншими дотаціями та субвенціями, то це 128 мільйонів гривень, але, власне, ми розраховуємо тільки на ті 72 своїх. В частині витрат 67 відсотків бюджету йде на утримання освітянської галузі, все інше – це охорона здоров’я, соціальний захист, культура, спорт, адміністративні видатки тощо. 57% надходжень до бюджету – це відрахування від ПДФО (податок на доходи фізичних осіб), далі – це земельний податок і єдиний податок.

– Щодо ПДФО, які підприємства дають надходження?

– Бюджетоутворюючі підприємства – їх небагато, але вони, дякувати Богу, є на території нашої громади. Це, однозначно – селянське фермерське господарство «Колос» і ПрАТ «Куликівське молоко» – два найбільші платники податків. Це державні та комунальні установи, аграрні господарства. Досить розвинена у громаді ніша малого і середнього бізнесу. Приватні підприємці сьогодні працюють у сфері торгівлі, надання побутових та інших послуг, виробництва меблів, харчових продуктів. Це також надходження до бюджету. У будь-якому разі наша громада є дружньою до бізнесу. Ми співпрацюємо з усіма і готові створювати сприятливу атмосферу для розвитку.

– На території Вашої громади протікає річка Десна, є бази відпочинку. Чи робите ставку на внутрішній туризм?

– Звичайно, туризм цікавий як один із напрямків розвитку, однак це не те, що вже сьогодні може суттєво наповнити бюджет. Разом із тим у нас є дуже красиві місця і потенціал до розвитку. Сьогодні туризм тільки стає на ноги, і тут треба насамперед говорити про співпрацю з бізнесом, оскільки у нас складаються так обставини, що ми маємо працювати виключно через призму «громада-бізнес-влада». Інвестування в громаду через співпрацю – ось де ключ до успіху! До речі, ми маємо багато пропозицій для інвестицій. Усі вони викладені на сайті нашої громади. Зрозуміло, що більшість серйозних інвесторів потребують так чи інакше землі, тому в цьому напрямку ми розпочали земельний моніторинг.

– Щодо землі: з першого липня стартував ринок – чи є побоювання щодо можливих рейдерських атак на аграрний бізнес. Адже, як не прикро, в області досі не створено антирейдерського штабу і абсолютно не проводиться інформаційна робота?

– Найближчим часом у нас відбудеться нарада з дотичними до цього питання фахівцями: представниками земельного відділу, бізнесу, правоохоронних структур. Також у планах ознайомити людей з цією новою для них темою. Для початку це буде зустріч із представником однієї з юридичних фірм у Куликівці. Треба зауважити, що тема ринку землі не знайома не тільки людям, але й у нас, посадовців, є ще багато питань. Важко зрозуміти, як далі буде розвиватися ситуація. Є багато питань і ризиків, в тому числі побоювання рейдерства землі з боку так званих «гастролерів».

– Юліє Олександрівно, проблема всіх громад – дороги. Чи є бачення вирішення даної проблеми?

– Дороги – це, дійсно, найболючіше після освітянської галузі питання. Сказати, що вони у жахливому стані, – це не сказати нічого. Деякі дороги ми намагаємось «латати» в рахунок соціальних угод, але цього недостатньо, і проблема полатаної вчора дороги постає післязавтра. Це постійний процес, на який увесь час потрібно звертати увагу.

– Говорячи про дороги, варто, мабуть, згадати техніку аграріїв, чи не так?

– Якщо це центральні дороги, то так. В цьому плані ми вже ведемо переговори про будівництво об’їзних доріг. Не можна сказати, що є сталий результат, але сподіваюсь, що з наступного року нам буде що показати. З іншого боку аграрії працюють на територіях, обробляють людські паї, вчасно сплачують людям орендну плату, платять податки до бюджету. Якщо вони цього не будуть робити, то буде важко. Вихід я вбачаю, знову ж таки, у співпраці. Деякі з них вже на нашому боці і почали облаштовувати об’їзні дороги.

– Тобто власних коштів на ремонт доріг не вистачає?

– Громада не може рухатись по тому вектору, який був рік чи два тому. Сьогодні ми повинні обрати для себе: або ми хочемо розвиватись, або залишимо все так, як є, і ніякого майбутнього в громади не буде. Тому в нас проходять ті процеси і непопулярні рішення, про які вже всі, мабуть, чули. Зокрема, ми почали з ліквідації декількох шкіл згідно з планом оптимізації, розрахованим на 5 років. Демографічна ситуація в громаді є вкрай критичною. До прикладу, минулого та позаминулого року маємо народжуваність по всій громаді до 50 дітей в рік. Фактично це два класи. Зрозуміло, що школи гарні, їх шкода закривати, але ми маємо рухатись далі, оскілки витрачаються колосальні кошти на їх утримання.

– Про які школи, зокрема, наразі йде мова?

– Це три школи: в Кладьківці (де навчалося 5 учнів), Виблівська школа (37 учнів) і школа в Дроздівці (було 30 учнів). З 1 вересня цього року для ліквідованих шкіл Планом оптимізації передбачені всі адаптаційні умови: працевлаштування педагогічного персоналу, харчування дітей, забезпечення дозвілля і, звісно, підвіз до місця навчання (роботи). Якщо говорити про підвіз учнів – Дроздівка у нас опинилась у значно кращих обставинах, ніж інші села, тому що це підвіз дітей до 10 кілометрів від Куликівки по хорошій дорозі. Я б не хотіла входити в полеміку, але в самій Куликівці діти добираються до школи хто велосипедом, хто пішки, кого підвозять машиною батьки – внутрішнього транспорту в Куликівці немає, і так було завжди. Тому з тієї ж Дроздівки діти доїдуть шкільним автобусом швидше за деяких куликівських дітей. Крім того, ми повинні говорити і про якість освіти. У Куликівці значно кращі умови для розвитку та навчання. Педагогам працездатного віку також запропоновано роботу. Ті села, де відбулась оптимізація раніше (у період з 2008 по 2015), вже звикли до того, що діти їздять до школи, де є більший контингент учнів і вчителів.

– Оптимізація – це пов’язано з бюджетними витратами і тільки?

– Якщо йдеться про освіту, то це ще й вимоги освітньої реформи, яка триває в Україні. Але, звичайно, фінансова ситуація у громаді, яка наразі не дозволяє акумулювати кошти на розвиток, є одним із основних факторів оптимізації. Повертаючись до попередньої розмови, 67% бюджету ми витрачаємо на освітянську галузь. Але ці кошти наразі ми вкладаємо не в покращення якості освіти, а в утримання мережі закладів. Сьогодні громади залишились сам-на-сам із своїми проблемами. Ми ж не можемо перейматись виключно освітою. А що говорити про соціальні послуги, про розвиток інфраструктури, благоустрій населених пунктів? На території громади є територіальний центр, який обслуговує близько тисячі мешканців – це ті люди, які потребують нашої допомоги. Є стаціонарне відділення – цим знедоленим людям більше немає від кого чекати допомоги, окрім нас. А віддати їх на поталу долі ми не маємо права. Це наші проблеми, і ми їх повинні вирішувати, бо сьогодні державне фінансування на цю галузь взагалі не виділяється. Що говорити про охорону здоров’я, утримання ФАПів, амбулаторій, лікарні? Все це потребує фінансування з місцевого бюджету.

– Взагалі рахували, яку дасть економію бюджету оптимізація?

– Взагалі це має бути 9 мільйонів гривень, але це із дитсадками, їх ми поки залишаємо. Наступного року будуть ліквідовані дитячі садки, де по 5 діток і по 6 чоловік персоналу. Рішення, звісно, непопулярні, але іншого шляху немає. Я вдячна більшості людей, які ставляться до цього з розумінням.

Ці роки ми маємо присвятити упорядкуванню бюджету, щоб розуміти, куди через рік-другий будемо спрямовувати власні кошти. Зазначу і наголошу на тому, що кожен житель громади хоче вийти з двору на нормальну дорогу, щоб біля двору було освітлення, але поєднувати непоєднуване не вийде. Спочатку ми повинні навести лад у бюджеті, розподілити відсотки і далі працювати на розвиток. Не можна доводити до того, щоб у бюджеті громади не було коштів на розвиток.

– Працюєте з грантодавцями?

– Однозначно, працюємо! Стараємося встигнути завжди і всюди. Наразі по соціально-економічній субвенції маємо 5 мільйонів гривень. Це буде реконструкція однієї з головних артерій куликівських доріг – вулиці Амосова. Там буде замінено водогін і проведено поточний ремонт дорожнього покриття. Завершуються тендери, і на осінь плануються роботи – не мало-не багато – близько одного кілометра.

Щодо доріг, то також маємо порозуміння з інвесторами, зокрема СФГ «Колос» Віктора Труша ремонтує частину доріг за власні кошти. Якби не співпраця з бізнесом, одними лише державницькими функціями зробити процвітаючою громаду неможливо.

У липні Куликівська громада перемогла у конкурсі проектів «Громада, дружня до бізнесу», який проводила програма «U-LEADE». Всього по Україні право брати участь у ній вибороли 10 ОТГ. Загальна стратегія конкурсу полягає у забезпеченні створення сприятливого бізнес-середовища у громаді, налагодженні діалогу з бізнесом та його підтримці. Реалізація проєкту розпочнеться орієнтовно у вересні цього року і буде завершена не пізніше 31 березня 2022 року. Проектні заявки на конкурс мали можливість подавати лише ті громади, очільники яких успішно пройшли унікальну навчальну програму «Кроки для керівників».

Гранти – це чудово, але ж ми всі розуміємо, що це лотерея, тому варто розраховувати в першу чергу на власні надходження.

– На Чернігівщині, як, власне, і в більшості областей України, критична проблема з питною водою. Чи є такі проблеми у Куликівській громаді?

– Наразі у громаді значних проблем з водою немає – у 2018-2019 роках зусилля влади спрямовувалися на забезпечення населення питною водою. Сьогодні є проблема з тарифом. Сьогодні громада відшкодовує частину коштів нашому комунальному підприємству за водопостачання. Зокрема, тариф для населення в Куликівці становить 21,5 гривень, по селах громади – 29. Звісно, з таким тарифом важко рухатись далі, розвитку у комунального підприємства також немає. Але, тим не менше, комунальне підприємство знаходить вихід – виготовляє на замовлення лавки, зупинки, урни, проводить зварювальні роботи, намагається заробляти на своє утримання. На сьогодні закуплене обладнання для виготовлення бетонних кіл. Це ще одна ніша для заробітку.

До речі, щодо води: були певні проблеми по Салтиковій Дівиці та Веселому, де треба було покращити ситуацію. Через це ми подавались на програму «Питна вода», але жителі Веселого об’єдналися і пробили свердловину самостійно за сприяння спонсорів. Це приклад згуртованості для великих населених пунктів. Мене вразила історія, коли незрячий дідусь так хотів допомогти селу, що й сам взявся за заступ. Тому я вважаю, що сила громади – в згуртованості. Сьогодні наші старости спрямовують усі свої зусилля на покращення благоустрою сіл. Майже у кожному селі є відпочинкові зони, альтанки, парки. Там, де їх немає, ми допомагатимемо і проситимемо в рахунок соціальних угод інвесторів долучатись до благоустрою. Ми хочемо побудувати громаду, в якій хочеться жити. Однак варто пам’ятати, що всі зміни пронизані економічною складовою.

 

Віталій НАЗАРЕНКО

Схожі матеріали (за тегом)