Вівці – на м'ясо, а вовну дівати нікуди

Історія «Копиці сіна» в селі Пархимів починається з 2016 року. Хто б міг подумати, що на колишній колгоспній фермі можна організувати такий сучасний простір? Все це – справа рук родини Копиць із Ніжина. У сезон тут можна поласувати смачними ягодами, відправитися на екскурсію фермою та дегустаційний курс, а також зробити яскраві фото на фотозонах. Екоферма має власний «мінізоопарк» з єнотами, нутріями, конем та благородними оленями. Та найцікавіше, на нашу думку, – це сільський побут, те як вирощують і переробляють вирощене.

По-перше, ферма організована за європейськими стандартами. У хлівах, де утримують тварин, – ідеальна чистота, адже прибирають тут двічі на день, а тварин годують виключно натуральними харчами. Ніяких тобі комбікормів! Відтак м'ясо та молоко – такі як і мають бути – натуральні.

Породілля з ягням від допера

Підростає молоде поповнення

Ще століття тому такою твариною, як вівця, нікого в селі не здивуєш, нині ж знайти бараняче м'ясо навіть на міському базарі – ще той квест. Власники «Копиці сіна» вирішили заповнити цю нішу. Наразі у господарстві утримують 130 овечок. Це вівці високопродуктивної романівської породи, схрещеної з доперами. Порода доперів походить з Південної Африки і прекрасно зарекомендувала себе як м’ясна порода, здатна вижити та дати приріст в екстремальних умовах. Вівці на фермі не обмежені загоном, а гуляють старим садом, маючи можливість вільного випасу. В кошарі – завжди свіже сіно та зерно. У «Копиці сіна» овечок не доять, тримають виключно для забою. М'ясо з них – ніжне і без сторонніх запахів, із високим вмістом білка, вітамінів і мінералів. І якщо на м'ясо замовників вистачає, то вовну з овечок дівати нікуди. Попри її феноменальні характеристики, в Україні, на жаль, втрачено ланцюг переробки вовни, тож збуту на овечу шерсть немає.

Вершковий смак «нубійського» молока

А ось кіз на фермі тримають задля молока. З нього готують витримані сири та пригощають туристів. Є в господарстві й корови. З них, до речі, й почалась тваринна історія «Копиці сіна».

На тваринній фермі працює три доглядальниці. Вони прибирають за тваринами, годують їх та доять. Все це – місцеві мешканки з Пархимова.

Антоніна Світовець пам’ятає ще ті часи, коли на цій фермі утримували колгоспних корів. Зараз тут переважно кози. Корів та кіз пані Антоніна, як її колеги, доїть вручну.

«Щоб видоїти шістнадцять кіз, треба близько однієї години, – розповідає доглядальниця. – Ось ця – моя улюблена, – гладить смугасто-коричневу кізочку з рогами. – Її звати Дуся, вона нубійської породи».

Козі ще немає і трьох років, а вже дає близько чотирьох літрів молока. Молоко кіз нубійської породи – високоякісне, відоме своїм ніжним вершковим смаком та високим вмістом жиру (близько 7%), що робить його ідеальним для сироваріння та виробництва високоякісних молочних продуктів. Нубійські кози є дуже продуктивними, дають значні обсяги молока з високим вмістом жиру та білка, перевершуючи за цими показниками багато інших порід.

Вочевидь, саме через ці непересічні характеристики власники ферми вирішили розводити цю породу кіз. А оскільки в кіз генетична лінія йде через цапа, то головний у стаді – Принц – так звати нубійського козлика, який покриває стадо. Тримають нубійського «Принца» на припоні, бо інакше побіжить шукати дівчат.

За словами доглядальниці, характер у цапа спокійний, хоч і має на перший погляд загрозливі на вигляд роги.

Власна переробка

Козяче та коров’яче молоко не здають заготівельникам, а переробляють прямо на фермі. Готує сири та сметани Галина Корнієвська. У цій справі жінка вже шість років.

«Сири вчилась варити сама, – зізнається пані Галина. – Процес нескладний, але потребує уваги та досвіду: спочатку я нагріваю до 37 градусів молоко, після цього через пів години вношу фермент, розбиваю на зерно і роблю сир. Тоді кидаю в розсіл готовий сир, а далі – сушка».

Сири з коров’ячого молока коштують 500 гривень за кілограм, з козиного – дорожчі – по 800 гривень. Через два-чотири тижні їх вже можна куштувати.

Під замовлення для клієнта приготують і баранину, яка не має специфічного запаху і є досить доступною по ціні – всього 200 гривень за кілограм туші.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи Тищенка