Помічниця військового лікаря Світлана Харченко, якій було 25 років, з Городні – була забита ударами прикладів рушниць озвірілих москалів. Наша Світланка – так її лагідно називали українські вояки.

Понад століття тому, на початку січня 1920-го року територію сучасного Ічнянського району Чернігівщини остаточно захопили більшовики. Влада перейшла до більшовицького ревкому, чекісти розпочали масові розстріли та грабунок селян. У хліборобів силоміць відбирали землю, збіжжя, худобу. Червоні карателі наклали на селян продрозкладку, зобов’язавши віддавати останнє. У таких умовах ічнянські ліси стали осередком повстанського руху, а мешканці навколишніх сіл підтримували повстанців із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана. Партизанський спротив невеликих повстанських загонів став продовженням революційної національно-визвольної боротьби під проводом місцевих отаманів Ангела та Пекери, які, починаючи з 1918-го року, успішно реалізовуючи тактику партизанських набігів, громили регулярні червоні частини та продзагони. Одним із найколоритніших персонажів того часу був уродженець села Максимівка Іван Людкевич – сотник отамана Євгена Ангела. В архівах СБУ збереглися дані про сотника Людкевича, який відмовляв місцеве населення від мобілізації до Червоної армії, закликаючи «не йдіть служити в Червону армію – жидам, а ховайтесь по лісах і підтримуйте петлюрівський рух».

Звісно ж топоніміка! Існує щонайменше два географічні об'єкти на Далекому Сході, названі на честь вихідця з гарбузинського козацького роду Василя Глуздовського (1877-1934 роки) – талановитого географа, сміливого дослідника просторів від Сахаліна до Маньчжурії, автора одного з перших нарисів про українців на краю Азії.

І через 108 років потому героїчні події поблизу залізничної станції Крути залишають за собою багато таємниць. Однією з таких є дискусія щодо чисельного складу оборонців Української Народної Республіки, а також доля полеглих у нерівному бою з російськими більшовиками захисників молодої української держави, які завдяки власній відвазі, досвідченим командирам, які зуміли організувати вдалу оборону, змогли виграти час для українських політиків. Одним із таких маловідомих командирів був уродженець Чернігова, сотник армії УНР Модест Семирозум. Згадку про цього відважного чоловіка роками раніше вдало розкопав дослідник і краєзнавець з Ічнянщини Віктор Моренець, а от більш повну історію чернігівця дослідив історик і пластун Юрій Юзич. У своїх спогадах Модест Семирозум описує хід бою під Крутами, а також пише про долю полеглих, зауважуючи важливий факт того, що він особисто повертався на місце битви та розпитував місцевих.

Ліквідовував окупантів на Менщині, Сосниччині, Коропщині та Борзнянщині. Загін отамана Петренка, що діяв на початку 20-х років минулого століття за дорученням Симона Петлюри, здійснював партизанські рейди містечками та селами Чернігівщини, ліквідовував продзагони, які відбирали їжу у селян і навіть проводив агітаційну роботу. Чернігівські дослідники з’ясували обставини загибелі легендарного отамана, котрий добряче залив сала за шкури окупантам.