Завдяки його працям усі дізнались про те, що виселені в жорстокі умови українці не лише вижили, а й освоїли ці суворі землі, назвавши їх Зеленим Клином, також відомим, як Закитайщина, або ж Нова Україна – народна назва української етнічної території на Далекому Сході. За вісім тисяч кілометрів від сучасної України, на берегах Охотського та Японського морів топонімічні об’єкти і досі нагадують світу, який же народ став володарем цих земель. Доволі символічно, що саме виходець зі славетного гарбузинського козацького роду одним із перших дослідив та описав читачу Нову Україну.

Іменем нашого земляка з села Гарбузин (нині Козелецької громади) названо реліктове озеро на одному з островів Усурійської затоки та бухта в тому закутку світового океану. Назви ці не забуті, а й досі використовуються в наукових роботах – відповідно озеро Глуздовського (іноді Глуздовське) та бухта Глуздовського. Обидві назви було присвоєно географом Павлом Віттенбургом (1884-1968 роки життя), в експедиціях якого Василь Глуздовський завідував збором природничих колекцій.

Дослідник із Броварів (історична Чернігово-Сіверщина) Олександр Бобко через церковні метрики, в яких духовенство реєструвало акти громадянського стану членів церкви, розкопав інформацію про те, що Глуздовський є один із його далеких предків.

«Мабуть, найцікавіша (поки що) знахідка в ході моїх генеалогічних досліджень, – каже Олександр. – А почалося все з пошуків коріння мого прадіда по лінії баби по батьку. Належав від до однієї з гілок роду Печур з села (чи як писалось в старі часи – містечка) Семиполок. З'ясувалось, що його дід, а мій прапрапрадід одружився з Марією Семенівною Глуздовською з села Гарбузин Козелецького повіту, – ділиться результатами генеалогічних досліджень Олександр Бобко. – Батько її – козак із села Гарбузин, – продовжує пошуковець, – деякий час він писався «наказним паламарем» Михайлівської церкви села Мостища того ж повіту. Ніби нічого особливого. Але цікавіше в цій історії – це брат Марії Семенівни, Юхим, та його нащадки. Отож, Юхим Семенович Глуздовський вже зазначається в метриках про народження своїх дітей як нотаріус міста Козельця та колезький асесор. А серед його дітей знаходимо Віктора та Василя. Обоє – випускники фізико-математичного факультету Київського університету».

Дослідник часів української революції та руху спротиву, ічнянець Віктор Моренець зазначає, що рідний брат українського дослідника Зеленого Клину Віктор Глуздовський брав участь у війні за державну самостійність України і навіть дослужився до звання підполковник Армії УНР.

«В 1914 році мобілізований до російської армії, Першу світову пройшов як командир стройової роти, нагороджений орденами: Анни 4-го степеня, Анни 3-го ступеня, Станіслава, Володимира 4-го степеня. У 1918 році одружився з козачкою з Глузова Марією Іванівною Івченко. У 1918 році мобілізований до армії Павла Скоропадського», – пише Віктор Моренець у книзі «Ічнянці в Армії УНР».

На жаль, доля рідного брата дослідника Закитайщини склалась незавидно. Після поразки російським більшовикам залишки армії УНР відійшли до Польщі, де підполковника Віктора Глуздовського разом із іншими вояками інтернували (тобто примусово затримали і роззброїли).

У 1923 році з дозволу ГПУ він повернувся до СССР до своєї доньки та дружини. Оселившись у Ленінграді, працює вантажником і бухгалтером. Тут в нього народилася ще одна донька. Одначе повстанське минуле не давало спокою катам – 1933 року його змусили виїхати за сто кілометрів від міста. 4 червня 1938 року нащадка козацького роду з Козелеччини Віктора Глуздовського арештували, а 3 листопада того ж року розстріляли як польського шпигуна.

Та все ж повернімося до ще одного представника роду Глуздовських – Василя Юхимовича Глуздовського – бунтаря, члена партії соціал-демократів, учасника революційних подій 1905-1907 років. За це Василя Глуздовського і відрахували з Київського політехнічного інституту та заслали в Олонецьку губернію. Після заслання Василь Глуздовський переїздить до Владивостока, де викладає природознавство і географію у Владивостоцькому комерційному училищі. З 1917 по 1921 роки він вів курси ботаніки, мінералогії, геології та анатомії. У цей час вивчає природу та історію Зеленого Клину – територія на Далекому Сході, яку колонізували переважно заслані режимом царизму українці. Наш земляк Василь Глуздовський стає автором низки праць з географії, природознавства та історії колонізації Далекого Сходу. Власне, Глуздовський – це перший дослідник питання української колонізації Зеленого Клину (одна з його книг так і зветься «На новій Україні», Харків, 1928). Крім того, Василь Глуздовський – організатор експедицій по річці Амур, Півночі Сахаліну та Маньчжурії. Відвідував також Японію та Китай. Він був добрим товаришем знаного дослідника краю Володимира Арсеньєва. Досить цікаво, що постать Глуздовського відома в тих краях більше, аніж у рідному Козельці.

1926 року Василь Юхимович вертається в Україну і оселяється в Києві. Саме тут він пише принципово нову книжку про Зелений Клин, яку адресує українцям. На хвилі українізації 1920-х він пише про те, що було не бажано в попередніх його російськомовних працях. Наприклад, те, що на Зеленому Клині переважала українська людність. У праці Глуздовський подає цікаві описи життя українських селян на тих теренах, про те, як українці зберігають свою мову та автентичний побут.

Дата смерті дослідника Нової України достеменно не відома. У деяких джерелах вказується 1934 рік, а в деяких – аж 1951. Як ви розумієте, причини смерті в 1930-х і 1950-х могли дуже суттєво відрізнятись. Втім, це все ще була епоха сталінізму. У цих умовах жити, творити і мислити категоріями українця було життєво небезпечно. Один із чернігівських дослідників-краєзнавців Олександр Ясенчук стверджує, що у нащадка козацької старшини Юхима Глуздовського було троє дітей – окрім Віктора та Василя, була ще й донька Раїса.

«Вона все життя пропрацювала вчителькою російської мови у школі в Ясній Поляні (на Житомирщині)», – каже Ясенчук.

Тим не менше, рід Глуздовських не зачах, його нащадки і досі живі, хоча й розкидані по закутках світу. Головне, щоб не зачахла і пам’ять про цю славетну фамілію серед земляків.

Віталій НАЗАРЕНКО