Тридцять сім років минуло від дня страшної Чорнобильської катастрофи, але її згубні наслідки й досі відчувають на собі українці, передусім ліквідатори атомної трагедії та постраждалі від неї. На ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації і подальшу дезактивацію навколишнього середовища було залучено в перші дні після аварії 600 тисяч жителів СРСР, 10 відсотків яких невдовзі померли, 165 тисяч отримали інвалідність. На порятунок людства від найбільшої техногенної катастрофи двадцятого століття залучалися нові й нові сили. Спеціальні наукові й громадські організації порахували, що від наслідків радіації загинуло на території колишнього СРСР понад 600 тисяч людей.

У Бобровиці на Пагорбі Слави біля знаку Пам’яті Чорнобильцям Бобровиччини

На Чернігівщині зараз проживає 2200 ліквідаторів першої категорії, 1334 інваліди, близько чотирьох тисяч ліквідаторів третьої категорії.

– Найбільше непокоїть мене доля ліквідаторів третьої категорії, – пояснив голова Бобровицької організації Українського національного фонду допомоги інвалідам-чорнобильцям Петро Омеляшко. – У них мала пенсія, вони позбавлені окремих пільг, тож смертність серед них була високою і в перші роки після аварії – не набагато нижчою, ніж серед ліквідаторів першої категорії з кращим державним забезпеченням. В дечому винні й самі ліквідатори третьої категорії: про себе не дбали, не бажали ходити на медичні обстеження, дехто й чаркою зловживає, налаштовує себе на передчасну кончину в хмільному дурмані. Хоча їх теж можна зрозуміти. Он Анатолій Артюх з Макарівки заплатив в спеціальному медичному закладі 12 тисяч гривень за те, щоб його там «прокапали». Чи багато ліквідаторів найнижчої категорії мають такі гроші навіть на нескладну, але дуже потрібну медичну процедуру? А я знаю про шістьох місцевих чорнобильців з онкологією, і до лікарів не кидаються, бо знають, скільки коштує таке лікування, тож свідомо обрали для себе передчасну смерть, чекають на неї. Не звертаються по допомогу й до держави і місцевого самоврядування, бо… війна.

Петро Омеляшко: Про владу або добре, або правду

До початку широкомасштабної російської агресії державники й політики Незалежної України частенько полюбляли похизуватися перед телекамерами, що належать до нації, яка врятувала жителів багатьох країн Європи й Азії від поширення страшної радіації. А ще – про те, що у смертельних умовах очищали територію АЕС від графітів, будували бетонний саркофаг – до грудня 1986 року завершили ціною життя сотень тисяч будівничих. Як оцінюється подвиг тих, хто тоді, в 1986 році, незважаючи на смертельну небезпеку, кидався у атомне пекло, рятуючи від нього мільйони співвітчизників та громадян сусідніх держав?

До речі, 60 відсотків радіоактивних речовин із зруйнованої ЧАЕС осіло на території Білорусі, в Україні п’ять мільйонів гектарів земель виведені з сільськогосподарського користування, багато сіл стали мертвими, безлюдними. А які смертельні масштаби були б, якби не поклали своє життя, рятуючи інших, більш як півмільйона співвітчизників, значна частина яких – українці?

З головою місцевої організації фонду допомоги інвалідам Чорнобиля Петром Омеляшком зустрівся в колі побратимів, які скромно поминали тих, хто рано пішов з життя: Віктора Глибіна і Миколу Конішевського з Рудьківки, Миколу Буренка з Вороньків (помер від онкології), Миколу Щетініна з Марківців, Володимира Лесенка з Осовця та багатьох інших.

Згадували, що Микола Буренок приїхав у Бобровицький район після закінчення навчання у міліцейському навчальному закладі, а будучи ще курсантом, охороняв об’єкти й безлюдні забруднені «мирним атомом» села, де теж одержав певну дозу радіації. У Вороньках молодий лейтенант працював дільничним. Курсантом міліцейської школи потрапив у Чорнобильську зону Микола Малашта, а після одержання лейтенантських погонів був направлений на роботу, як і Микола Буренок, у Бобровицький райвідділ міліції, завершив службу дільничним у Петрівці, де й залишився після виходу на пенсію, тепер очолює старостинський округ Бобровицької громади, заодно займається волонтерством для потреб бійцям на передовій.

На жаль, за словами Петра Омеляшка, багато ліквідаторів, уражених радіацією, не зуміли знайти для себе гідного й забезпеченого місця у враженій Чорнобилем державі й героїчному суспільстві. Може, й тому, що їхня самопожертва не оцінена належним чином як радянською державою, так і Незалежною.

Хоча, зокрема в Бобровиці, в новому будинку, спорудженому здебільшого за бюджетні кошти, завдяки одній виборчій компанії, семеро чорнобильців одержали комфортабельні квартири. За це боровся у спеціальній комісії з розподілу безплатних квартир і Петро Омеляшко.

Зараз у Бобровицькій громаді створені аж дві громадські чорнобильські організації. Великої «патріотичної» гризні між ними не спостерігається, але й спільної роботи з питань захисту і допомоги чорнобильцям теж мало помітно. Хіба що вдалося почути від відомого активіста, мовляв, у Новобасанській громаді чорнобильці одержали кращу допомогу до 37-ї річниці аварії, ніж у Бобровицькій. Не вточнив тільки, а що він зробив для того, щоб було навпаки?

Григорій ВОЙТОК