У Велику п’ятницю в господарство приїхали представники 119-ї бригади і 163-го батальйону, щоб одержати замовлену допомогу – розвідувальні безпілотники, металошукачі та інше обладнання на більш як 300 тисяч гривень. Вручав закуплену техніку безпосередньо у виробників перший заступник генерального директора ТОВ «Земля і воля», депутат обласної ради» Василь Нестерук.

Трохи раніше військові одержали від колективу «Землі і волі» спеціальний прожектор для виявлення в нічному небі бойових дронів, вартість обладнання – 140 тисяч, і теж без зажерливих «накруток» торгівельної спецмережі. Придбало господарство й передало військовим інше обладнання, також більше двох десятків одиниць своєї тракторної й автомобільної техніки. Регулярно надається військовим підрозділам картопля, крупи, м'ясо тощо. І це – з комори товариства, а не з домашніх господарств. Хоча люди теж жертвують для армії, й грошима дехто допомагає, але не останньою копійкою, а з регулярно одержуваної в господарстві зарплати та найвищої оплати за оренду земельних паїв. Василь Сергійович передав воїнам думку генерального директора, Героя України Леоніда Яковишина: господарство й надалі допомагатиме ЗСУ, але без ніяких волонтерських посередників. Оскільки господарство закуповує замовлене військовими підрозділами техніку й прилади безпосередньо у виробників, без великих «накруток» на ціну й затримок при доставці товарів. Військові теж підтвердили, що в магазини навіть воєнторгу боязко заходити через високі ціни, а волонтери, буває, не обминають цих торгашів.

Без посередників розвезли представники господарства й допомогу родинам загиблих та поранених українських бійців. У Велику п’ятницю вони об’їхали 18 родин загиблих воїнів у 2014-15-х і 2022-23-х роках, а також трьох поранених, всім передали по 20 тисяч гривень. Особливо радо зустріла посланців Леоніда Яковишина родина тяжко пораненого 9 жовтня 2022 року під Бахмутом бійця Павла Сияноса. Тривалий час він був у комі, з його голови ще не витягли уламки, та перед Великоднем попросив дружину Раїсу привезти додому. Стан його тяжкий, але й досі не одержує пенсії – на лікування у військових госпіталях товариство «Земля і воля» виділило допомогу 60 тисяч гривень, перед святом привезли ще 20 тисяч. Здатність говорити до бійця ще не повернулася остаточно, подякував за допомогу гіркими сльозами. А дружина Раїса розповіла, як вимушена була платити 10 тисяч гривень за те, щоб швидка допомога реабілітаційного центру звозила Павла до лікаря в спеціальну клініку. Також подякувала за допомогу господарству і землякам, які зібрали певну суму на лікування чоловіка.

Волонтери теж проявляють неабияку активність в питаннях допомоги армії й родинам бійців, але…

Бобровицькі волонтери й міська рада запропонували місцевим аграрникам виділити кошти на придбання спеціального автомобіля для потреб воїнів. Долучилися до цього благодійного фінансування й двоє відомих у громаді фермерів, депутатів міської ради від партії «Наш край»: один пожертвував 6100 гривень, другий – 8000 гривень. Потім «обривали» телефони працівників міськради й волонтерів із запитаннями, чи вніс свою долю Леонід Яковишин? Відповідь надана на початку цієї публікації. Стосовно ж їхньої допомоги – такі суми щомісяця відраховують до бюджету із своєї зарплати багато трудівників товариства «Земля і воля». Значно більшу суму пожертвував на цю благодійність працюючий пенсіонер, депутат обласної ради Василь Нестерук, не враховуючи й щомісячні тисячні відрахування до бюджету з його зарплати.

У цій історії з пожертвами міських депутатів є ще один цікавий, але й невеселий факт. Прізвище «нашоукраїнця» називати поки що не буду, оскільки залишки його фермерського господарства зареєстровані на дочку, але сам депутат брав участь у перешкоджанні доступу до двох пайових земельних ділянок через орендовану ним дорогу. Тож на дев’яти гектарах залишився торік не зібраний врожай. Власники ділянок просили фермера допустити комбайна на їхні ділянки, щоб потім зібраний урожай продати, і всю виручену суму віддати на потреби армії, бо й син однієї власниці воює на фронті. Не допросилися «ура-патріота».

На фоні ось такого випадку за участі народного обранця як виглядає радість певних волонтерів, що їм вдалося зібрати в людей певну суму на допомогу армії?

До речі, слово «волонтер» запозичене з французької мови і означає особу, яка добровільно бере участь у якій-небудь справі, новій, важкій, небезпечній для життя. Як бачите, збирання пожертв для допомоги армії не дуже-то й вписується в цей термін іноземного походження. Але волонтерство в Україні підняте в ЗМІ на такий рівень, що, здається, не далекий той час, коли волонтери переберуть на себе обов’язки управління державою і Збройними силами… А хто буде виконувати те, що закладене в значенні слова: волонтер бере участь у новій, важкій справі, небезпечній для життя? Деякі такі справи я назвав: якби допомогти матері сина-воїна зібрати врожай і продати його для потреб армії, допомогли родинам двох тяжкопоранених бійців-земляків оформити пенсію. Дослідити також, чому з дружини пораненого бійця «здер» 10 тисяч гривень реабілітаційний центр? Це і є нова, важка робота, навіть небезпечна для життя, але вона повністю відповідає високому титулу «волонтер». А збирання грошей у небагатих співвітчизників – далеко не нова й не занадто важка справа. Ще й не звертаючи уваги на «тіньових» мільярдерів, які заробляють космічні статки на хабарах, «відкатних» схемах, на обманах людей. Хоча для боротьби з цим державним злом ой як потрібні справжні волонтери, бо відповідні правоохоронні органи не справляються з безбожною корупцією.

Мова не йде про фахове розслідування злочинів, але й громадський резонанс з подачі волонтерів може мати потрібні результати.

Волонтери ж беруться здебільшого за легшу роботу. Вона теж потрібна, але… Знову ж, не хочуть помічати втрати державного і місцевого бюджетів, воєнного і пенсійного фондів через тіньову роботу місцевого підприємництва. Не поспішають помічати й поширювати позитивні приклади. Один з них – ТОВ «Земля і воля».

У Бобровицькій громаді є й інші трудові колективи, які волонтерську допомогу надають не на зібрані в простолюду кошти, а на зароблені трудовими колективами й успішними підприємцями. Ці приклади – не мільйонних масштабів, але вони показують реальний шлях роботи для реального зміцнення обороноздатності країни. Стосовно ж пожертв від народу – їх можна приймати й без піарення волонтерів. Бо здебільшого не за їхні гроші надається благодійна допомога армії й нужденним людям. Хоча немало прикладів, коли й волонтери жертвують свої кошти. Та, мабуть, для них більш результативною могла бути й інша, як уже писав, справді нова, важка й небезпечна робота. Скажімо, немало прикладів, коли великі, середні й малі підприємці очевидячки працюють тільки на власну кишеню, добряче наживаються на війні. Місцеві аграрники не поспішають підняти орендну плату за земельні паї до рівня вищих прикладів. Через це бюджет недоодержує мільйонні надходження. Ніякі волонтери цього не компенсують. Звісно, боротьба з цим великим державним промахом більш небезпечна, ніж збирати кошти на благодійність. Але той, хто гордиться громадським титулом «волонтер», повинен відповідати повному тлумаченню цього іноземного терміну. А не брати з нього щось легше, а важче залишати іншим активістам? Бо й воюючій державі, видно, не до цих «мільйонних дрібниць» – спасибі, зарубіжні друзі допомагають.

Григорій ВОЙТОК