|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 11:43 | 10.05.2022

Ірина Мудренко - матір загиблого захисника Ірина Мудренко - матір загиблого захисника

Важкий шлях матері до місця загибелі сина

Кожна мати, чекаючи з війни свого сина чи доньку, щиро молиться і просить допомоги у Всевишнього, аби вони повернулися живими та неушкодженими. Але багатьох біда, на жаль, не оминає...

Врятований лелека

 

Листопадового ранку по городу блукав одинак-лелека. Бідолаха шукав їсти.

Коли Володимир Юрченко вийшов на подвір’я, то не помітити такого чорногуза ніяк не міг. Він знав, що треба бути обережним, аби не злякати птаха, бо по ньому було видно – виснажений, і якщо кудись відлетить, то й загинути може.

Тож взяв трохи кукурудзи та й заманив – спочатку у сіни, а потім і в хату. А бузько неначе й чекав на таку гостинність. Тож вже за кілька днів, як тільки починали потріскувати у котлі дрова, він тихенько вмощувався якомога ближче до теплового джерела і ніби впадав у мрії. В одній із кімнат господар облаштував для лелеки чималий окремий куток.

Добре, що в їжі бусел не був перебірливий, тож вживав майже все, що було у рятівника. Особливо він любив ласувати відігрітою мороженою рибою. І Володимиру довелося її купувати, найчастіше – мойву.

Так і перезимували. До справжнього весняного тепла залишалося ще кілька прохолодно-морозяних днів і ночей....

А до села насувалися вздовж траси ворожі колони російської техніки.

… 5 березня Володимир взяв врятованого восени лелеку, відніс за город і випустив.

– Вибач, друже, але ситуація така, що не можу ніяк залишити тебе одного в будинку, бо хто знає, коли сюди ще приїду, і чи взагалі приїду. А так, може, ще й пощастить тобі тут, на природі, вижити, – промовив до лелеки Володимир.

І поїхав чоловік у місто.

А вже за два дні, 7 березня, росіяни почали шалено обстрілювати село. Величезний снаряд попав у будинок Юрченків... Один фундамент залишився від нього – згоріла і будівля, і сарай. Серед попелища стоїть і обгорілий котел, біля якого так полюбляв грітися бусел.

 

Від Житомирщини – до Чернігівщини

 

Скільки горя приніс російський завойовник на українську землю… Не оминуло це лихо і жителів села Количівка, що у восьми кілометрах від обласного центру.

Російські снаряди влучали у добротні цегляні житлові будинки, які розліталися, немов картонні коробки, залишався один фундамент та печі.

Щоб не допустити просування ворога ближче до Чернігова, їм на заваді стали наші українські захисники, зокрема з Першої танкової бригади і Національної гвардії. Завдяки мужності і стійкості наших воїнів, вдалося не тільки утримати оборону, а й відбити ворожий натиск, завдаючи окупантам значних втрат. На жаль, у цьому кількагодинному запеклому бою загинули декілька наших бійців. Серед них і 23-річний танкіст Олександр Мудренко з міста Радомишль Житомирської області.

omudrenko orden

Герой Олександр Мудренко і його посмертна нагорода

 

Хлопець служив у танковому батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського (м. Конотоп).

– Саме хлопці з цієї бригади тримали оборону нашої області у напрямку населених пунктів Олишівка, Ягідне, Іванівка, Количівка..., – розповіла пані офіцер оперативного командування «Північ» Світлана Х. – Коли у танк влучила ворожа міна, Олександр Мудренко був безпосередньо на броні машини.

tankmudr

Танк Олександра Мудренка

 

Від вибуху він упав і собою прикрив піхотинця, який знаходився в той час поруч із танком, врятувавши йому життя. Поруч були також командир екіпажу, навідник танка, які отримали поранення й контузії...

maty

10 вересня на місце загибелі приїхала Ірина Мудренко – мама захисника, полеглого у російсько-українській війні, та його рідна сестра Надія. Вони розповіли, що Сашко був доброю людиною і завжди прагнув прийти на допомогу іншим.

 

Вони захищали своє: дружин, батьків, дітей, Вітчизну…

 

За кілька годин до загибелі Олександра Мудренка спілкувався з ним командир роти окремого стрілецького батальйону Григорій, позивний «Афганець».

afganec

Бійці цього підрозділу захищали Чернігів та найближчі села від російських поневолювачів.

– Під час нашої розмови я запитав у Сашка про те, які у танка вразливі місця, – каже військовий. – Він все показав і розказав...

Того дня командирові особисто вдалося з гранатомета підбити два ворожих танки Т-72, а його підрозділ не втратив жодного бійця.

І хоча до цієї війни Григорій працював у Чернігівському університеті товарознавцем у сфері підприємницької діяльності, він абсолютно не втратив практичного досвіду, який отримав ще під час бойових дій в Афганістані.

Завдяки стійкій обороні військових, рота «Афганця» змогла утримати позиції.

– Була налагоджена співпраця з артилерією, яка гарно відпрацьовувала всі координати, що ми надавали. Також ми правильно обрали тактику бою: якщо танкісти гатили по росіянах звідси, з боку Чернігова, то ми, навпаки, зайшли їм з флангу і добивали. Майже всю передню частину ворожої колони ці хлопці, що тут стояли, знищили. Ми ж вражали рашистські танки здебільшого з гранатометів на відстані 150-200 метрів, – розповідає військовий, який теж у цьому бою отримав поранення.

Количівка – це немовби форпост перед Черніговом. Завдяки позиції, яку вдавалося утримувати, існувала так звана «дорога життя», що проходила через сусіднє село Анисів. Не було б тут цього укріплення – і «замаскованого» від ворога шляху не існувало б.

А ще захисники цього форпосту чудово розуміли про величезну відповідальність не тільки перед тутешніми жителями, а й перед чернігівцями і своїми рідними, які залишилися у місті.

– Ми, хто тут був тоді, усвідомлювали: здамо цю позицію, ворог просунеться вперед і виникне загроза взяття нашого міста. Адже якщо зробимо крок назад, ворог зробить крок вперед, – ділиться тими пережитими подіями піврічної давності заступник командира 21 окремого стрілецького батальйону Сергій Довбиш.

dovb2

Військовий у перший день російського повномасштабного вторгнення відвіз маленьку дитину до тещі, а сам пішов захищати рідну землю від ворога.

dovb1

Сергій Довбиш на місці загибелі побратима

 

– Моя дружина працює лікарем в обласній лікарні, – розказує Сергій Довбиш. – Вона півтора місяці поспіль рятувала наших бійців і цивільних. Медики спали і жили в лікарні. У них був свій бій – вони рятували життя, а ми захищали тих, хто ці життя рятує.

baza

Ось у що перетворили окупанти базу відпочинку у селі

 

До початку активної фази війни у місцевого жителя Анатолія Дуденка була природнича база відпочинку, послугами та можливостями якої користувалися не тільки місцеві люди, а й приїжджі. Російські загарбники розбили її майже вщент, а це декілька різних будівель.

– Такі люди, як-от Сашко Мудренко, який ось на цьому місці загинув, є справжнім героєм, бо мені навіть страшно подумати, що було б, якби росіяни пройшли це село, – розмірковує вголос Анатолій Дуденко, який разом з Володимиром Токарем під час блокади завозили у село хліб та інші продукти харчування.

Пам’ятає ці страшні дні-ночі і місцева жителька Тетяна Шевченко-Коваленко. Саме вона доклала максимум зусиль, аби Ірина Мудренко – мама загиблого в Количівці танкіста – приїхала на місце загибелі сина.

dudenko

Тетяна Шевченко-Коваленко і Анатолій Дуденко

 

– Коли були бої тут, то я вже дійсно думала, що нам з погреба вже ніколи не вибратися, – пригадує пані Тетяна.

Багато людей, які спілкувалися з мамою загиблого бійця, не тільки співчували їй, а й просили вибачення, що не уберегли на количівській землі її сина. «Хоча, якщо подивитися насправді, то це вони нас якраз і захищали», – зауважила Ольга Ляховець, староста села Количівка.

– Аби вже скоріше вигнати з нашої української землі цю російську нечисть, яка принесла не тільки мені, а й багатьом мільйонам українців стільки страждань і поневірянь, – сказала Ірина Мудренко жителям Количівки.

* * *

… Цієї весни лелеки знову прилетіли у Количівку, в якій залишилося стільки понівечених будинків та згарищ... Але птахів це не відлякало – оселилися, де можна, здебільшого на вцілілих електричних опорах. Хто знає, може, серед них створив свою пташину сім’ю і врятований Володимиром Юрченком рік тому бусел? Дуже хотілося б у це вірити. Бо врятований птах – то врятоване життя, яке у багатьох відібрала безжалісна війна, яку так нахабно і жорстоко нав’язала небратня нам росія.

pobratyms

Побратими з мешканцями села біля пам’ятного хреста

 

 

Сергій КОРДИК, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)