|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 12:34 | 10.05.2022

Стилет і стилос: Дмитро Мамчур змінив перо на автомат

Стилет і стилос: Дмитро Мамчур змінив перо на автомат

Журналіст, літературний редактор, драматург, непересічна особистість та патріот. Ім’я Дмитра Мамчура широко відоме у вузьких творчих колах – він встиг потрудитись на всеукраїнських телеканалах, сайтах, в газетах і журналах.

У Чернігові, куди він переїхав подалі від столичної метушні, Дмитро заробляв на життя написанням п’єс для місцевих театралів та редагуванням літературних текстів. Тут, за черговою літературною сторінкою, митця застала велика драма – у наш спільний дім постукала війна… Дмитро Мамчур, не замислюючись, пішов до військкомату та змінив перо на автомат.

 

«Єдиний спосіб

щось змінити –

Це взяти автомат.

Або пеpо.

Є збpоєю усе,

що низвергає...»

 

Анатолій Лупиніс

 

З митців – у стрілки

 

Війна застала його несподівано. Як, власне, і більшість із нас, він до кінця не вірив у те, що у ХХІ-му сторіччі, на Європейському континенті, в країні, яка за кількістю ядерних реакторів посідає дев'яте місце у світі та п'яте в Європі, можлива війна. Як виявилось, можлива…

Коли зранку 24-го лютого росіяни перетнули державний кордон і стрімко поперли в напрямку Чернігова, він перебував у дідівській хатині неподалік Седнева, де драматург часто усамітнюється.

«Напередодні російського вторгнення я отримав гроші за свою п’єсу, яку здав у чернігівський Молодіжний театр. Взяв гроші і поїхав у село на самоізоляцію. Думав, що у мене ковід, – пригадує драматург. – Прокидаюсь зранку, чую – канонада. Думаю, що ж це таке? Я ж в АТО їздив, то по звуку розібрав, що б’ють із 152-гих. Виходжу, чую – доволі близько луплять. Вирішив добиратись у місто».

До Чернігова Дмитро Мамчур дістався попуткою – підвіз боєць ЗСУ, який також проривався до військкомату. Перші два дні він разом із своїм другом та колегою власником сайту «Свобода ФМ» Олегом Головатенком висвітлював бойові дії, які вже точилися на підступах до Чернігова.

«Бачили, як працювали наші САУ на Доценка та Пухова. Ми сподівалися, що буде створено якийсь координаційний центр, в який стікалась би і відфільтровувалась вся інформація, але цього так і не відбулось, – розповідає журналіст. – Ну і так от два дні я походив, а потім з’явився у військкомат. Там мені сказали, що є перспектива, бо я ж капітан запасу. Якраз за моєю військовою спеціальністю (соціально-психологічна служба) з’явилася вакансія заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення».

Так митець потрапив у 21-ший окремий стрілецький батальйон, прикріплений до Першої танкової бригади. Відтак довелося воювати у найгарячіший точках: Новоселівці, Количівці, інших населених пунктах поблизу Чернігова.

«Наші люди були в усіх гарячих точках, де йшли серйозні бої, – розповідає Дмитро. – Я з такими ж добровольцями боронив лижну базу – фактично окраїну Чернігова, ворота в місто. Це був передній край, щодня йшли обстріли, працювали штурмовики, літала ворожа авіація, яка скидала бомби, заходили диверсійні групи. Фактично нас хотіли звідти витіснити, бо для них ці позиції були важливі. Більше трьох тижнів ми боронили лижну базу, але встояли».

1alybaza1

Пожежа на лижній базі після авіанальоту та її руїни

1alybaza2

21-ший окремий стрілецький батальйон створювався як добровольче формування з людей, які мали бойовий досвід, так і з тих, у кого його не було, але було бажання захищати країну. Всіх об’єднувала мотивація нещадно бити ворога! Тому, коли в Чернігів через позиції, де стояв батальйон, намагались проникнути професійні російські диверсанти, добровольці виявились їм не по зубах. Крім того…

«У нас була антидиверсійна група, яка складалася з бійців, що пройшли АТО, які служили розвідниками, з колишніх десантників, а також тих, які взагалі не розповідали, де служили і воювали раніше. Це дуже професійні бійці, – пояснює Дмитро Мамчур. – Я працював з особовим складом, інформував бійців про новини, перебіг боїв, у мене була кілька приймачів, і я слухав радіо, переповідав, інформував, розповідав бійцям, як треба давати раду занепокоєнню. Я ще займався тим, що перевіряв пости – чи не замерзли хлопці, чи працюють рації, чи вистачає боєкомплекту».

 

«Хлопці, у мене зі спини щось стирчить»

 

Під час однієї з таких перевірок, коли у хлопців з підрозділу Дмитра Мамчура розрядилась рація, він поніс їм батареї і сам, не збагнувши як, нарвався на вогневу групу противника.

«Їх було до тридцяти чоловік, а нас спочатку всього троє, – говорить боєць. – Нас урятувало тільки те, що ми мали набої. Ми двоє стріляли, а третій боєць, який на жаль, у наступному зіткненні загинув, доволі швидко споряджав магазини. Ми десь за 25 хвилин короткими одиночними чергами відстріляли по 15 магазинів. Потім було затишшя, і ворог, напевне, подумав, що у нас закінчились набої. Вони підійшли доволі близько, щоб взяти нас у полон. Мій боєць кинув дві гранати Ф-1, і це завдало їм моральних і фізичних травм, – посміхається Дмитро. – А потім їм ще й дісталося з автоматів. Ну та й таке… Оце от був такий бій, який я бачив доволі близько».

На підмогу трьом відчайдухам прийшли групи підтримки танкістів: гранатометна, кулеметна і бронегрупа.

«Наші завдали їм такого удару, що вони відступили із втратами. Внаслідок сутички московити втратили бойову розвідувальну машину і танк Т-72, – розповідає Дмитро Мамчур. – Їхніх поранених і мертвих забирав «Тигр», але його, на жаль, не вдалося підбити».

Цей бій відбувся наприкінці березня, а потім був авіаудар з літака, на лижній базі розпочалась пожежа. Приміщення бази було зруйноване, однак позиції навколо неї утримували наші.

Під час одного з артилерійських обстрілів Дмитро «зловив» два осколки.

1auragan

Залишки снарядів системи «Ураган», якими насипали по позиціях захисників Чернігова

 

«Прибігаю на базу, кажу: «Хлопці у мене зі спини щось стирчить». А там стирчав осколок, – посміхається митець. – Заліз, зараза, глибоко, міліметрів на п’ять. Увійшов в тіло над плитою, пробив куртку та светр. Один осколок я самостійно витягнув, а отой, що в спині, мені лікар знімав. Хороший попався лікар, нічого не загноїлось».

Досвід спостереження – ось що вважає найціннішим для себе Дмитро Мамчур. Окрім всього, він ще й досвідчений психолог, тож йому цікаво спостерігати за тим, як поводяться люди у стресових ситуаціях.

 

«Ми на своїй землі, і відібрати її у нас зможе хіба що Бог»

 

«Війна дала можливість більше пізнати людей. Мені подобається спостерігати за тим, як люди дають раду своїм внутрішнім конфліктам, як вони загартовуються. Я дізнаюсь багато цікавого з психології, – зізнається він. – Ця війна є війною смислів. У ній будь-яка подія націлена на передачу посилів. Наш посил простий: «Ми сильні, ми на своїй землі і відібрати її у нас зможе хіба що Бог, якщо на те буде Його воля». А вони посилають нам меседж: «Ми все захопимо, ми вас всіх уб’ємо, нам треба все…» Це смислові війни. Йдеться про те, щоб показати, чия ментальна карта правильніша. Наша правильна! Чому? Бо ми собі не брешемо! Наше командування нам не бреше! Ми знаємо свою історію, у багатьох селах досі пам’ятають, хто із козаків загинув у походах. Їхнє завдання – стерти нас і пам'ять про нас, адже ми – одна з найдавніших націй світу, про наших предків писав ще Геродот. Тут і скіфи, і неври, сармати, сколоти. Ми тут автохтони, ми – не зайди, і ця земля наша, ми нікого сюди не пустимо».

Він щиро пишається своїми побратимами, які так само, як він, зголосилися добровольцями.

«Журналісти, викладачі, інженери, кондитери – кого в нас тільки немає, – говорить Дмитро. – З професором історії, який служить у нашому підрозділі, ми до війська прийшли в один день. Пішки під обстрілом. Всі люди вмотивовані, кожен вбачає в захисті країни свій обов’язок. У нас багато ветеранів АТО, вони дуже допомагають своїми порадами тим, хто не служив узагалі. Ворог відступив, хоча росіяни дуже вихвалялися тим, що Чернігів штурмували «професіонали-десантники». Ті «герої» тікали, залишаючи техніку, спецобладнання».

Дмитро каже, що йому боляче дивитися на наслідки роботи російських варварів у Чернігові. Але він не має сумнівів, що місто зі славною історією відродиться, бо має шалену внутрішню силу і прекрасних людей.

«Те, що вони зробили з Черніговом, з іншими населеними пунктами – закономірний наслідок виправдання і підтримки росіянами їхніх тиранів, а росія – імперія зла, увесь світ тепер це розуміє, і вона обов’язково заплатить за все, що заподіяла Україні», – впевнений він.

Як талановитий митець Дмитро Мамчур вірить у те, що ця війна закінчиться драматично для росіян, а українці стануть найвідомішою та найсміливішою нацією в світі. Іншого нам не дано – воля або смерть!

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву Дмитра Мамчура

Схожі матеріали (за тегом)