|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 7:00 | 08.13.2022

Ми і вони (Продовження)

У Великій Британії бракує... вчителів

 

1avb2Протягом трьох тижнів Віктор Мозговий жив у Великобританії. Але перед цим проїхав через усю Європу автобаном. Надзвичайно комфортно! Вздовж автостради встановлено знаки: «Заборонено їхати зі швидкістю, меншою за 130 кілометрів за годину».

У перший же день свого перебування в Англії Віктору влаштував сюрприз його товариш Теодор – повів до української греко-католицької церкви, розташованої майже в центрі Лондона. Служба велась українською, і всі прихожани спілкувалися виключно рідною мовою. Гостей пригостили українськими варениками. А в фотогалереї храму Віктор Іванович побачив дві великі світлини із зображенням наших чернігівських соборів – Спасо-Преображенського та Троїцького. Серед віруючих було немало людей похилого віку, які дуже жваво обговорювали події в Україні. Для них вона і досі – Батьківщина! Мешкаючи у Великобританії, ці люди ніколи не забували про рідну землю. А ось у російській православній церкві Лондона служба велася англійською мовою і священик також був англійцем...

Поблизу метро «Holland Park» увагу Віктора Мозгового привернула скульптура... київського князя Володимира, хрестителя Русі. Навпроти – український клуб. На вході бармен попередив: «Спілкуватися бажано українською...». На чільному місці вивішено графік спортивних змагань для дітей і оголошення про приватні туристичні мандрівки на Батьківщину. Нагорі – бібліотека, де дійсно є безцінні раритети. Вона відкрита для всіх бажаючих.

Побував Віктор Іванович і у всесвітньовідомому Кембриджському університеті. Цікаво, що насправді такого університету у Кембриджі... не існує. Це – студмістечко, де знаходяться різноманітні університетські коледжі. Найпрестижніший – королівський коледж, в якому свого часу навчався знаменитий радянський розвідник Кім Філбі.

Провідав Віктор Мозговий і свого приятеля Джона, який працює вчителем, прекрасно знає французьку, німецьку, іспанську та російську мови: «Ми з ним навіть їздили викладати іспанську одній його знайомій. Жінка заможна, має власну крамницю. І по півтори години студіює іспанську. Вона заздалегідь, за півроку, запланувала відпочити в цій країні – днів десять, максимум два тижні. І підрахувала, що їй дешевше найняти Джона та опанувати розмовну іспанську, ніж користуватися там послугами гіда... Суто англійська ментальність!».

Разом друзі проводили і урок французької: «Учнями були дев’ять дітей фермерів та службовців віком від п’яти до дванадцяти років. Джон попросив: «Ти ж – психолог, підіграй мені!». А вони якраз вивчали звірів. Ну я й заходився усіляко зображувати тварин. Дітлахам надзвичайно сподобалося! Коли я був конем, дві сестрички всілися мені на шию. Потім ми грали в футбол, далі – обливали одне одного водою... Там це – нормально. Учням має бути цікаво! Проте у нас, в Україні, школярів традиційно примушують увесь час сидіти за партами, сумирно склавши руки. А їм же надвір хочеться! Вчитель сердиться, гримає на дітей, що у них – шило в одному місці. Але ж це – неправильно, це суперечить психології розвитку дитини».

У Великобританії учні проводять уроки не тільки на вулиці, а і в музеях. Віктор Мозговий бачив, як юні школярі із задоволенням обговорювали шедевр світового мистецтва. Між іншим, за півтори години до закриття музеїв туди безкоштовно пускають студентів. Зайти можуть усі бажаючі – досить лише показати студентський квиток.

Поспілкувався Віктор Іванович і з батьками своїх несподіваних учнів. Солідні дорослі люди дивувалися, мов діти, почувши про візовий режим, який неабияк ускладнює українцям приїзд до Англії. «Ні, цього просто не може бути!» – ошелешено промовляли вони. Власне, за увесь час перебування Віктора Мозгового в цій державі, лише одна жінка знала, що таке Україна і де вона знаходиться. Проте «ерудитка» виявилася вчителькою географії...

До речі, на Туманному Альбіоні серйозна проблема – дефіцит педагогів, котрі навчають підлітків. Йдеться про вчителів математики, фізики, інформатики та іноземних мов. «Коли починається криза перехідного віку, навчати дітей складніше, – пояснюють англійці. – Тому ми запрошуємо педагогів із Нової Зеландії, Австралії, з колишніх своїх колоній. От вони й мають справу з нашими підлітками. Чи могли б тут працювати вчителі з України? Теоретично – так. Треба належно володіти англійською та підтвердити у Великобританії диплом про вищу педагогічну освіту».

 

Англійки не танцюють з іноземцями…

 

У згадуваного вже приятеля Віктора Мозгового – Джона – власний комфортабельний двоповерховий будинок. Це – звичний рівень життя англійського вчителя.

«У побуті друг мене вразив, – посміхається Віктор Іванович. – Якось я заночував у нього, зайшов до ванної вимити руки. Раковина заткнута спеціальним клапаном, щоб вода не виливалася. Джон мене попереджає: «Не випускай воду! Я ще потім там щось помию...». Даруйте за інтимну подробицю, сходив у туалет. Джон гукає: «Вікторе, не змивай, будь ласка!» – «Чому, Джоне?» – «Я теж сходжу потім...». Можете собі уявити щось подібне у нас, в Чернігові?! І я подумав, які ми все-таки багаті люди...».

Певний дискомфорт відчув наш земляк і на англійській вечірці: «Почалися танці. Здавалося б, тепла атмосфера, розпашілі люди. Жінки, яким за тридцять, запросто можуть зняти бюстгальтери і розмахувати ними навколо своїх голів. І ось – повільний танець. Я вирішив запросити дівчину. Підійшов до неї і неначе наштовхнувся на стіну. Чистокровна англійка, знаючи, що ви – іноземець, одразу дасть вам відкоша – посприяє, аби ви відчули себе людиною другого сорту. Я потім спробував запросити іншу леді, взяти її за руку, обняти за талію. І відчув такий жорсткий, крижаний погляд! Все – жодних шансів. Ніби жінка поруч із тобою танцює у колі, роздягається, напівоголена. Груди відкриті, питань немає. Спробуй доторкнутися до неї! Відрубають руку...» (посміхається).

В Англії наших співвітчизників немало. Познайомившись із юнаком, який два роки працює у тутешньому пабі, Віктор Іванович почав розпитувати його про цікаві концерти та вистави, тоді саме у Лондоні виступала Мадонна. Однак земляк лише стомлено похитав головою: «Що ви? Які розваги?! Я працюю по 14 годин на добу. Тут хоча б якось виспатися...». А у хлопця – вища освіта (закінчив Київський національний університет ім. Т.Шевченка), і англійською він володіє бездоганно... Та юнак не переймається труднощами – мріє все-таки повернутися колись в Україну, заробивши собі на житло та автомобіль.

Один із приятелів Віктора Мозгового, голландець, який тривалий час мешкає в Англії, якось «спровокував» відверту розмову: «Теодор так, ніби жартома, промовив: «О, Вікторе, ти – на Заході. Захід – це свобода! Ти можеш тут залишитися. Які проблеми?». Тоді я поцікавився: «Ну, припустимо, скористаюся твоєю порадою. Скажи, я завтра зможу працювати у вас психологом?». Відповідь була вельми красномовною. Ні, я ніколи не зможу трудитися там за фахом. Мій рівень вище пабу, вище рядового працівника готелю чи вантажника не підніметься. І до мене завжди ставитимуться, як до людини другого сорту. Це – своєрідний фільтр, за допомогою якого вони захищаються від мігрантів».

Віктор Іванович пригадує курйозну ситуацію, коли він так і не зміг пояснити своїм співрозмовникам-англійцям, чому донедавна наші школярі офіційно закінчували начебто одинадцять класів, хоч насправді вчилися лише десять років. «Вони після третього класу одразу переходили до п’ятого», – терпляче розтлумачував він отетерілим слухачам. Ті недовірливо знизували плечима і очманіло запитували: «Але як таке може бути? Адже після цифри 3 обов’язково має слідувати цифра 4». Раціональні англійці ніяк не могли второпати нашої дивної логіки!

Яка ментальність людей у країнах Заходу? Їхня культура мислення абсолютно відмінна від нашої. Як англієць думає, так він і діє.

«Для нас сказати одне, подумати інше, а зробити третє – звичайна річ, – констатує мій співрозмовник. – В цьому сенсі ми – мов діти, спонтанні, непередбачувані, неконтрольовані. Такі собі трирічні (ну, може, шестирічні) малюки. Це – наша ментальність! Причому такими ми можемо залишатися і в шістдесят, і в сімдесят років. Тому, звісно, ми завжди будемо для них чимось незбагненним».

Проте і нашій людині непросто звикнути до їхнього прагматизму. Домовлятися про зустріч з англійцем потрібно за півроку, інакше він навряд чи прийме вашу пропозицію. Життя у Великобританії насправді суворо регламентоване. Англійці теж схожі на дітей, але в іншому сенсі – вони наївно вірять у всі існуючі догми. Так їм сказали, отже так має бути!

1avm

Колега кандидата психологічних наук Віктора Мозгового – Теодор – побував у Чернігові, довго молився в нашому Спасо-Преображенському соборі, про щось мовчки розмірковував. Потім сказав: «Вікторе, ви себе ще не знаєте, не усвідомлюєте власної унікальності! На Заході все вже настільки зрозуміло... Попри технічний прогрес, фактично Захід себе вичерпав. А ви – такі креативні, такі емоційні! Власне, на що перетворилися сучасні американці? На слонів, які жують! (Даруйте, та це його вислів – голландця, котрий мешкає у Великобританії). Там люди доволі примітивні у своїх потребах. А ви живете в екстримі. Тому нас – тих, хто їде сюди і спілкується з вами, – вважають екстремалами і божевільними. Бо не розуміють, що це – первозданне!».

«Ми легко зараз відмовляємося від своїх традицій: в побуті, одязі, харчуванні... Втрачаємо власну етнічну унікальність і, перш за все, душевність. Пам’ятаєте у Задорнова: сучасні німці приїхали в російську глибинку, яка у роки Великої Вітчизняної війни перебувала в окупації? Туристи потерпали від спраги, тож місцева бабуся пригостила їх молоком. І коли іноземці здивовано поцікавилися причиною такої щедрості, бабуся відповіла: «Ну, як же – ми ж із вами воювали...». Як багато цим сказано! Не «ми вас перемогли», не про це вона говорила. «Ми тоді з вами так зчепилися, таку битву наші народи пережили!» – ось що вона мала на увазі. Як відомо, найкращими друзями стають найчастіше ті, хто спочатку добряче почубиться одне з одним у дитинстві. Так і ми – набили стільки ґуль через усі розбіжності! Тому єдине, що нам залишається, аби порятувати себе і цей світ – дружити, обмінюватися кращими надбаннями своїх культур», – переконаний Віктор Мозговий.

Приятель Віктора Івановича – Джон – нещодавно надіслав листа. Знову запрошує приїхати до Англії. Звісно, не зараз – через півроку...

 

Сергій ДЗЮБА

Схожі матеріали (за тегом)