|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 12:33 | 08.12.2022

«Щастя в кубі» Галини Єжової

«Щастя в кубі» Галини Єжової

П'ятнадцять років тому про чернігівку Галину Єжову, яка стала мамою трійнят, знала майже вся країна. У 23 роки вона народила двох дівчаток-близнючок і хлопчика. Спочатку на світ з’явилася Аліса, потім – Маргарита, і за ними – Костя.

Батько дітей покинув її ще під час вагітності, тож виховання дітей повністю лягло на плечі Галини та її мами. «Чернігівщина» поцікавилася, як живе мама з трьома дітками сьогодні.

 

Історії появи на світ трійнят – такі різні і особливі – завжди чимось схожі між собою. Жодна мама, дізнавшись, що носить під серцем одразу трьох діток, не сприймає цю новину спокійно. Завжди це шок, сльози – чи то радості, чи то страху – і розгубленість. Як жити далі? Як підняти дітей? Щось подібне відчувала і Галина, коли дізналася цю радісну новину. На щастя, тоді поруч була мама Алла Леонідівна, яка сказала: «Ми зможемо. Я допоможу».

«Я дізналася про вагітність вже на досить великому терміні – 12 тижнів, – згадує Галина Єжова. – У свої 23 роки я ніколи не задумувалася над тим, чи будуть у мене діти, коли вони будуть і скільки їх буде. Та один день перевернув все моє життя з ніг на голову: спочатку коли дізналась, що вагітна, а потім – на УЗД, коли лікар сказав, що у мене троє. В мене був шок! Тоді на УЗД зі мною був мій хлопець Костя, батько дітей. Коли ми вийшли з кабінету, він мене заспокоїв, сказав, що все буде добре, що ми справимось. Так само сказала і моя мама, коли я повідомила їй цю новину. Через деякий час Костя просто зник. Поїхав із Чернігова. Звісно, спершу він обіцяв повернутися, і я чекала. Та він так і не повернувся».

Галина до семи місяців продовжувала жити звичайним життям, відвідувала жіночу консультацію, ходила на роботу. Та після сьомого місяця вагітності покинула роботу, бо живіт був дуже великий і працювати стало важко.

7month

«Останні тижні вагітності я лежала в лікарні, бо дуже був великий живіт і важко було навіть ходити, – згадує Галина. – 29 вересня 2006 року мені зробили кесарів розтин. Першою народилася Аліса з вагою 2900 г, потім Маргаритка з вагою 2000 і Костик аж 3000 важив. Як справжній джентльмен він пропустив дівчаток вперед. І це – найщасливіший день в моєму житті!»

 

Гуляли по черзі, їли також

 

«Всі випробування почалися, коли я з пологового повернулася додому. Дітей троє – я одна, – розповідає Галина. – Вперше я впала в ступор, коли потрібно було їх годувати. Дітей троє, а грудей – дві. Доводилося робити це по черзі: двох дітей я годувала одночасно, а хтось один чекав, поки знову молоко з’явиться, бо ясна річ, майже нічого не лишалося».

Та досить скоро в Галини закінчилося молоко. Її організм, напевно, просто втомився, і дітей довелося перевести на суміш, яка коштували досить дорого, а для трьох дітей її потрібно було досить багато.

«Пам’ятаю, коли я була в лікарні на обстеженні з дітьми, то головна лікарка дитячої лікарні на Пирогова, розповіла мені про чернігівський центр «Відродження» і сказала, що зв’яжеться з ними, – згадує Галина. – «Відродження» допомагає родинам, де є дітки з інвалідністю. В мене, дякувати Богу, діти здорові, але вони вирішили нам допомогти. Вони надавали мені суміші для годування дітей абсолютно безкоштовно, а також памперси, всіляко допомагали і запрошували на різні дитячі свята. Поміняли мені газову плиту і колонку. Навіть із коляскою вони нам допомогли. Адже спершу в мене було дві коляски: одна для двійні і одинарна. Уявіть собі, як ми ходили на прогулянки! Або йшли з мамою, поки вони ще зовсім малі булі, або по черзі. Спочатку я чи мама йшли гуляти з однією чи двома дітьми, а потім мінялися. А витягнути ті коляски з під’їзду (до речі, подвійна взагалі не проходила в двері під’їзду) – то було ще те випробування. Та потім мені «Відродження» подарувало коляску «паровозиком» для трійні, і вона дуже полегшила нам життя. Ми могли з мамою відпочивати по черзі, поки хтось гуляє з дітками. Вже коли їм виповнився рік і три місяці, я пішла працювати, а мама лишилася вдома з трійнятами. Знаєте, мені здається, трійню неможливо ростити самотужки. Особливо коли вони ще зовсім малі. Іноді трійнята кричали постійно всю ніч без упину, і ви навіть не уявляєте, що це таке, коли їх потрібно заспокоїти. Я вдячна своїй мамі за те, що вона мене тоді підтримала і допомагала у всьому. Без неї я б ніколи в житті не справилася».

 

Туляться в одній кімнаті

 

Галина разом із Маргаритою, Алісою та Костею і бабусею Аллою Леонідівною живуть у двокімнатній квартирі. Бабуся – в окремій кімнаті, а всі вони вчотирьох – в одній. Звісно, Галина після народження дітей стала в чергу на квартиру, і вона має переваги у першочерговості, але проблема в тому, що та черга не рухається. І Галина вже й надію втратила отримати нове житло для своїх дітей.

«Всі ми тулимося в одній двокімнатній «хрущовці». Одна кімната мамина. Вона в нас хворіє, їй потрібен спокій і своя кімната. Ми ж всі в іншій кімнаті, – розповідає Галина Єжова. – Звичайно, місця мало. Та поки діти ще були малі, то в принципі нам вистачало. Та діти дорослішають, і їм потрібно більше простору. Зараз же вони – підлітки, кожен хоче мати свою кімнату, а не тулитися всім разом в одній. І я їх розумію. Я в свій час мала свою окрему кімнату. На жаль, своїм дітям я зараз цього зробити не можу. Проте у них у кожного є свій окремий стіл, у кожного свої речі. Хтось, може, думає, що дівчатка можуть мати один одяг на двох. Ні. У них у кожної свій одяг. Так має бути.

Кожна людина має право на власні речі. Так же і з і іграшками, і з іншими речами. Навіть у дитинстві гралися вони, звичайно, всі разом, але в кожного були свої іграшки».

 

Діти ростуть творчі

 

Сьогодні Маргариті, Алісі та Кості – по п'ятнадцять років. Вони навчаються в дев’ятому класі. Ходять в одну школу до одного класу. Для їх мами було принципово те, щоб діти потрапили до одного класу.

«Коли діти йшли в перший клас, я пішла і попросила, щоб їх не розділяли, – розповідає Галина Єжова. – Для мене було принципово, щоб вони були разом. І їм було набагато легше, ніж іншим».

Всі троє вже з восьми років почали відвідувати Чернігівську музичну школу ім. Вільконського за класом народних інструментів.

«Вони самі прийшли якось після школи і сказали, що хочуть займатися музикою, – говорить Галина. – Аліса і Маргарита грають на домрі, а Костя – на балалайці та гітарі. Проте минулої осені Марго вирішила покинути музичну школу, хоча до закінчення залишалось лише декілька місяців. На жаль, в мене не вийшло її вмовити не робити цього. Але це її вибір. Зараз дівчата почали займатися ще й у творчій майстерні при Чернігівському драматичному театрі ім. Т.Г Шевченка. Мріють стати актрисами. За місяць за двох я плачу 1200 гривень. Звичайно, тяжкувато, але ж поки тягну, то нехай займаються. Їм це подобається. Костя ж – весь в музиці. Це його! Викладачі в музичній школі навіть пропонують після 9 класу йти вчитися до музичного училища. Ще Костя захоплюється комп’ютерними програмами, іграми. В нього є комп’ютер вдома, але старенький. Він, звичайно, хоче кращий, але поки що це нам не по кишені. До речі, він також хотів ходити на комп’ютерні курси, та це досить дорого для мене. І я вдячна йому за те, що він усе розуміє».

Допомагають діти і в домашніх справах. Можуть і прибрати, і вечерю приготувати.

«Зараз мої діти – це повноцінні помічники в домашніх справах, – говорить Галина Єжова. – Мої доньки допомагають на кухні. Вони без проблем можуть приготувати вечерю, обід не лише собі, а й мені та бабусі. Мама зараз хворіє, їй важко ходити, не те що домашніми справами займатися. І діти, поки я на роботі, допомагають у всьому. Вони – моя підтримка, моя опора, моє все».

 

Характери різні

 

Аліса і Маргарита – близнючки. Вони дуже схожі між собою. Костя ж – копія батька. Проте всі троє, хоча й народилися в один день, мають абсолютно різні характери.

«Всі троє різні, – посміхається Галина. – Аліса старша, і це помітно. Вона постійно їх намагається виховувати, повчати. Маргарита – більш спокійна і стримана дитина. Ну, а наш Костик взагалі спокійний, лагідний. Він народився останнім, і це теж відчувається. Дівчата до нього ставляться як до молодшого брата. В дитинстві вони частенько билися, сварилися, та між ними завжди був якийсь зв'язок, особливо у дівчат. Наприклад, одна піде гуляти, а інша дома лишається. То через деякий час та, що вдома, починає переживати, непокоїтися, що іншої немає. Вони відчувають одне одного».

 

Особисте життя поки не склалося

 

Сьогодні Галина – все така ж гарна струнка жінка, як і 15 років тому, тільки з втомленими очима. На жаль, знайти того, хто б підтримував, любив її і трійнят, їй поки що не вдалося. Та вона й не шукає – зізнається, що вже звикла жити так, і її все влаштовує.

«Я звикла, що в мене є діти і мама, – говорить Галина. – Я їх люблю, і мені з ними комфортно. Звісно, стосунки були в мене, але до створення сім’ї так і не дійшло. Якщо чесно, я ні про що не шкодую, сталося так, як мало бути. В мене є мої чудові діти, і це – найголовніше».

 

Фінанси – проблема № 1

 

Сьогодні аби виростити одну дитину, потрібно дуже багато сил і фінансів, а тут – аж троє, і всі одного віку. Це досить тяжко. Тому єдина їхня проблема на сьогоднішній день – фінансова. Звісно, Галина працює, є й мамина пенсія, але це копійки. На зарплату листоноші (Галина працює листоношею) дуже складно прогодувати таку велику родину. Та, окрім того, дітей потрібно ще й одягнути і взути. І все це лягає на її плечі. Допомоги чекати немає звідки, бо батько дітей взагалі нічим їм не допомагає. А державна допомога матері одиначці смішна.

«Так, грошей катастрофічно не вистачає, – говорить Галина. – І це дуже складно для мене. Майже всі кошти йдуть на комунальні платежі і на продукти, які за останні роки дуже подорожчали. А ще ж потрібно дітям і одяг якийсь купити. Про себе я взагалі мовчу. Вже й забула, коли собі щось купувала. Я б дуже хотіла, щоб мої діти нічого не потребували, але я не можу собі дозволити купити їм навіть ті ж таки мобільні телефони. У дівчат вони є, а ось у Костика зламався, і я ніяк не можу викроїти гроші з нашого бюджету, щоб купити йому новий. Я не можу їм купити якийсь модний дорогий одяг. Та мої діти ніколи мене ні в чому не дорікали. І я вдячна їм за розуміння. Вони знають і нічого в мене не вимагають, навіть, навпаки підтримують.

Раніше було трохи легше, допомагало «Відродження», я отримувала допомогу як матір-одиначка і працювала. Останні роки зовсім туго стало. Навіть щоб отримати ту ж саму допомогу як мама-одиначка чи малозабезпеченої, я маю офіційно працювати півроку. Та все одно тих грошей не вистачає на все».

Наша газета «Чернігівщина» вирішила трохи підтримати родину і подарувала Галині п’ять літрів рафінованої соняшникової олії і два кілограми смачних цукерок.

Наразі в нас знову вибори, і хотілося б, щоб у гонитві за депутатським мандатом хоч би один з тих кандидатів, які кричать про свої добрі справи, зробили б якусь добру справу для цієї родини.

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Миколи Тищенка та Галини Єжової

Схожі матеріали (за тегом)