|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:53 | 12.05.2021

Наша людина в Америці

Художник Олександр Павленко – відомий на Чернігівщині.

Його персональні виставки організовувались у Нідерландах, Німеччині, Польщі, Чехії, Бельгії, Люксембурзі... і, звісно, в Україні, зокрема в рідному місті Чернігові (чудові пейзажі, картини на космічно-філософську тематику, афганські малюнки – свого часу художник воював в Афганістані у складі радянського загону «Каскад»). А ще Олександр Васильович 25 років прослужив у радянській розвідці (працював в СРСР та за кордоном). Досконало володіє англійською мовою. Пише вірші. Своїм вчителем у живописі називає народного художника України Анатолія Шкурка. А ще він – надзвичайно цікавий оповідач! Ось – одна з його неймовірних історій.

Одного разу добродій Олександр повернувся з США, де перебував впродовж трьох місяців на запрошення американського скульптора Джона Вайдмена (дружина Джона – Надія – родом із Чернігова), мешкав в оселі пастора. Коли він повернувся з цих мандрів, то, звично смакуючи кавою, розповів про пригоди в Америці. А оскільки художнику притаманне неабияке почуття гумору, розмова вийшла дуже невимушеною і справді цікавою. Отже...

 

1usa– Олександре Васильовичу, в яких саме штатах Ви побували?

– В США є так звана Нова Англія. Це – шість штатів. Там я й подорожував. Був у таких містах, як Бостон, Кембридж та ін. Маю своє уявлення про «одноповерхову Америку» (містечка з двоповерховими, в основному, котеджами) – тобто провінційне життя в США. Американці – дуже відкриті, розкуті люди, коли справа не стосується грошей. Культ долара там – надто сильний. і за потреби не лише середній американець, а й мільйонер, відстоюючи власні інтереси, торгуватиметься буквально за кожен цент. Американці – не настільки духовні, як, наприклад, наші люди. Не такі емоційно багаті, інтелігентні. У США траплялися випадки, коли я був буквально шокований побаченим.

Якось ми поїхали на звалище. Це – зовсім інше, ніж у нас, часто скупчення майже нових речей. Просто комусь щось не підійшло і господарі везуть на «звалище» меблі, одяг, посуд, теле- й радіоапаратуру... Щось кладуть, можуть вибрати інше й забрати. Але вразило мене не це. Далі було вже справжнє звалище. І я побачив гору книжок (практично нових!), які збиралися спалювати. Там були прекрасні книги – наприклад, «Гойя» Ліона Фейхтвангера. Я запитав, чому їх знищують? Мені пояснили, що ці книги надійшли з бібліотек, вони вже не потрібні, бо мають, так би мовити, не найкращий вигляд зовні. Я одразу, скільки зміг, взяв собі цих книжок. Приїхав за ще однією партією книг наступного дня і побачив попіл. Це – жах! Як можна знищувати такі книжки, які із задоволенням ще тривалий час читали б тисячі людей?!

– Кажуть, американці дуже багато рухаються, увесь час займаються спортом...

– Це – не так. Я б навпаки сказав, що вони лінуються зайвий крок ступити. У містечку, де я мешкав, всі їздили тільки на автівках – навіть якщо треба пройти якихось двісті кроків! Один я ходив пішки. На мене дивилися, як на дивака, місцевого юродивого, але ставилися з великою повагою. Немало допомагав Джон Вайдмен, вболівав за мене (я ж до США поїхав не відпочивати, а малювати картини). А ось дітей своїх американці до спорту привчають. Вони взагалі дають їм повну свободу: не гримають, не звертають особливої уваги на їхні пустощі. Вважають, що коли дітей втискувати в певне прокрустове ложе, то вони виростуть рабами, а не вільними людьми.

– Американці люблять добряче випити? Таке враження, що персонажі більшості їхніх кінострічок тільки цим і займаються...

– Це – ще один міф! Насправді вони – дуже тверезі люди, тобто майже не вживають спиртного (в усякому разі, ті, хто живе в «одноповерховій Америці»). Ми були ввечері біля святкової ялинки вже після того, як мешканці містечка посиділи за столами, зустрічаючи Різдво. Так ось, практично всі були абсолютно тверезі! Зрозуміло, вони іноді п’ють пиво. Єдиний магазин, в якому продавались міцні спиртні напої, знаходився в іншому містечку – за тридцять кілометрів. Бо ці напої зовсім не мають попиту!

– А як у США справи з крадіжками особистого майна?

– Там таких крадіжок немає. За будь-яку найдрібнішу крадіжку людина може одразу потрапити до в’язниці. У пастора, де я жив, взагалі, навіть уночі, двері не зачинялися. Це при тому, що кожен будинок знаходився десь за двісті метрів один від одного (щоб коли, скажімо, хтось ввімкнув гучно музику, це не заважало сусідові). Якось Джон Вайдмен з Надією поїхали відпочивати, не замкнувши вдома двері. А коли повернулися, все залишилось на місці: робочі інструменти Джона (дуже дорогі), комп’ютери і навіть сто доларів, які спокійнісінько лежали на столі. А сто доларів в Америці – це неабиякі гроші. Там рівень життя – у 10-15 разів вищий, ніж в Україні. За сто доларів у недорогому магазині можна придбати кілька нових шкіряних курток і ще взуття.

1usa2Американці – високого зросту. Середній зріст у них – десь 1 метр 88 сантиметрів (за моїми підрахунками). Це я про чоловіків. Але жінки теж не дуже відстають. Відповідно, й розмір взуття у них часто вражає. До того ж, вони звикли купувати взуття буквально на три розміри більше, щоб ніде не тиснуло.

– Чим харчуються американці?

– О, вони жахливо харчуються! Я дивувався, як вони щодня можуть їсти ці пластівці з молоком. А вони запитували, чому я так полюбляю сало, в якому стільки мікробів. Готують американці поспіхом, все якесь несмачне. Спочатку я ніяк не міг звикнути, що після вживання їжі у них починається сильна відрижка. Вони цього не соромляться, навпаки вважають: якщо відрижка, то смачно поїли. Отож після трапези господарі якось підозріло дивилися на мене... Тому серед американців так багато товстих людей. Я теж у США поправився, довелося в Чернігові не без труднощів скидати зайву вагу.

– Скільки американці сплачують за житло, медичні послуги?

– Дуже дорого. В США існує податок на нерухомість. Щомісяця для власника будинку він становить від півтори до двох тисяч доларів. А зарплата висококваліфікованого фахівця (наприклад, інженера) в Америці – до п’яти тисяч «зелених». От і рахуйте... З медициною теж краще не зв’язуватися. Син господарки зламав руку. Йому просто наклали гіпс. Він жив удома, потім прийшов до медиків – гіпс зняли й виписали рахунок на... три тисячі доларів. Американки часто відмовляються народжувати в пологових будинках – дорого! Платять п’ятсот «баксів» акушерці і народжують вдома...

– Наскільки жителі США (звичайні американці, не еліта) обізнані з літературою, мистецтвом?

– Дуже погано обізнані – значно гірше за українців. Скажімо, вони абсолютно не знають, хто такі Роквел Кент, Джек Лондон, Вітні Хьюстон, Мікеланджело. Про Шерлока Холмса та доктора Ватсона теж не чули. Проте вони уважно слухали, коли я їм розповідав про їхніх письменників, художників. Але от Льва Толстого і Федора Достоєвського знають. Проте «Преступление и наказание» я теж бачив на звалищі серед книг, які потім були спалені... Що ж стосується високого мистецтва, то звичайні американці до сприйняття, наприклад, живопису зовсім не готові. На виставку може завітати 8-9 осіб, які одразу ж кидаються до столу, дізнавшись, що на відкритті влаштовується фуршет. Вони надзвичайно люблять «шару»: і фуршети, і коли картини дарують...

– Вам вдалося поспілкуватися з американським мільйонером?

– Я мав чотири таких зустрічі з абсолютно різними людьми, які справили на мене різне, буквально протилежне враження. Адже і серед бідних людей, і серед мільйонерів є різні американці: хороші й погані. Судіть самі.

Спочатку я познайомився з дуже розумним, освіченим мільйонером. З ним я просто душу відвів. Він багато знає про мистецтво, цікавиться тим, що відбувається в світі. Немало знає про Україну. Дуже допомагає скульптору Джону Вайдмену, підтримує.

Інший мільйонер був бородатим, мав три сережки у вусі. Він торгував нерухомістю. Наобіцяв мені золоті гори і замовив аж чотири роботи (я повинен був намалювати чотири його будинки). Однак, коли картини були готові, він кудись зник...

Мільйонерка-жінка займалася туризмом. У неї – не будинок, а цілий палац (лише впродовж одного року ця пані заробила 60 мільйонів доларів!). Мені сказали зняти взуття (в Америці, як правило, не роззуваються, коли до когось приходять). Господиня побачила мої картини і заходилася торгуватись. Зійшлися на зовсім символічній сумі (200 «зелених»), бо я зрозумів, що піду взагалі з порожніми руками. А я ж до неї в Бостон спеціально їхав за 150 кілометрів! Тут саме навідався її чоловік, і пані вирішила порадитися ще з ним, зауваживши, що 200 «баксів» – це все-таки дорого для їхньої родини. Радилися вони, радилися й нарешті заявили, що наразі не готові ухвалити остаточний «вердикт», проте неодмінно повідомлять мені про своє рішення за кілька днів. Я поїхав ні з чим. А потім одержав звістку: мовляв, на жаль, вони не можуть придбати таку дорогу картину...

До четвертого мільйонера я повіз... портрет Леніна. Великий такий портрет, лежав у мене – як екзотика. Коли мільйонер побачив цей портрет, то дуже зрадів. Виявляється, він був... комуністом! Запропонував мені вирушити на Кубу – малювати його друга Фіделя Кастро. Я відповів, що в мене немає відповідної візи, аби їхати на «Острів свободи». Тоді мільйонер-комуніст поскаржився, що зараз не має грошей; тож я мушу залишити йому портрет, а з часом, коли у нього з’являться зайві долари, він мені їх неодмінно сплатить. Портрет я лишив і досі чекаю обіцяного гонорару...

– Як розважаються американці?

– У них – якісь дивні розваги. Уявіть собі кімнату з відеоекранами. Підходите до одного, бачите відеокліп: дуже брудний туалет (хоч насправді туалети в США – надзвичайно чисті), на унітазі сидить чоловік. Поруч бігає миша – туди-сюди. Так триває хвилин двадцять. Американці навколо сміються, їм це дуже подобається! Я підходжу до іншого екрану. Там жінка у спідниці перелазить з однієї полиці в шафі до іншої. Лазить і лазить. Добирається до верху і знову починає все спочатку... Інший відеокліп: показують миловидну пані (хоч у США – дуже мало вродливих жінок, з Україною не порівняти!), несподівано її личко спотворює жахлива гримаса. Буквально враження таке, ніби в цю красунечку вселилася нечиста сила. Жінка стає надзвичайно огидною й казиться, мов навіжена. І раптом все закінчується – добродійка знову привітно посміхається. А останній кліп мені не сподобався найбільше: це була велетенська людська пащека, яка увесь час щось жувала...

В Америці я розповідав людям про наш чернігівський бомонд, і вони щиро дивувалися, що можуть ось так гарно збиратись разом за філіжанками кави письменники, художники, музиканти, актори, співаки, журналісти і задушевно спілкуватися між собою, влаштовуючи чудові літературно-мистецькі імпрези. Вони там, у США, живуть якось дуже замкнено – кожен сам по собі.

– А що Вам найбільше запам’яталося позитивного?

– У США дуже толерантно ставляться до питань віри. Там всі офіційно визнані релігії – в пошані. І абсолютно неважливо, який у тебе колір шкіри, яка національність. Можна розповісти анекдот про євреїв чи негрів і потрапити в дуже незручне становище – публіка такі жарти абсолютно не сприймає. І ще – приватна власність кожної людини недоторкана. Господар оселі має право навіть застрелити незнайомця, що без дозволу просто зайшов до будинку. Власне, якщо людина чесно заробила гроші, їй нічого боятися і в неї є віра у завтрашній день.

 

Спілкувався Сергій ДЗЮБА

Схожі матеріали (за тегом)