10 тисяч літрів з однієї корови

Микола Бойко – не лише успішний аграрій, господарства якого входять в ТОП-4 платників податків у Варвинській громаді, він ще й активний депутат селищної ради. Окрім того, що більшість заробленого з бізнесу Микола Іванович із партнерами віддають на ЗСУ, стимулює до цього і керівництво громади.

Його дітище – сільгосптовариство «Прогрес», з часів реформування колишніх колгоспів обробляє землі Гнідинців, Остапівки та інших сіл. Господарство має в обробітку землю та утримує свиней. Інше підприємство – ТОВ «Гнідинці Агро» спеціалізується на великій рогатій худобі та рослинництві. На обох підприємствах працює близько 140 чоловік. Під час посівної та жнив додається ще до 40 чоловік. Обробляють близько 5 тисяч гектарів площ. Нині «Гнідинці Агро» утримує найбільшу кількість ВРХ у громаді.

Хліборобський фронт

«Були роки, коли ми тримали тваринництво як соціальний проект, – каже Микола Іванович. – Поступово, покращуючи потенціал, голштинізували стадо та підвищили надої на корову. Ще до великої війни встигли зробити реконструкції в сараях та поставили молокопроводи».

Зараз ТОВ «Гнідинці Агро» утримує 1600 голів ВРХ, з яких 600 – дійного стада. Планували на підприємстві розширення і добудову ще одного корівника, однак плани зламала війна.

До речі, молочне тваринництво під час війни показало себе досить рентабельним.

Нетелі голштина

Аграрій пояснює це так: «Логістика подорожчала, ринки зерна впали, а ціна на молоко залишається відносно стабільною і навіть демонструє позитивну динаміку. Виходить так, що витрати на літр у нас зменшились і рентабельність зросла».

На прибутки від молока впливають не лише ринки, але й суб’єктивні фактори. Мало яке господарство в області може похвалитися середньорічними надоями в 10 тисяч літрів на одну корову, а це – близько 30 літрів на добу! Зрозуміло, що межі досконалості не існує, однак вона потребує додаткових капіталовкладень, а всі гроші, як зазначалося, йдуть на війну. Тож нині головне завдання – зберегти, що є, а інвестувати в розширення та розвиток вже після перемоги.

Попри складнощі підняли виплати пайовикам

Особливо поважне ставлення у Миколи Івановича до його пайовиків. З людьми він працює чесно та відкрито. Навіть попри скруту минулого року підняв відсоток орендної плати.

«Зараз ми платимо 12 відсотків, але ж Ви розумієте, що відсотки – це все відносно, – пояснює аграрій. – До прикладу, ми мали стару нормативно-грошову оцінку, потім у 2018 році ця оцінка опустилась (було таке, що в декого навіть удвічі), але ми зафіксували високу нормативно-грошову оцінку і від неї відштовхуємось. Просто кажучи, якщо взяти нинішні 20%, які платять за новою нормативно-грошовою оцінкою, то при наших 12% «на руки» людина отримує більше, – каже Микола Бойко. – Тож відсоток – це не зовсім і показник, головне, що видаєш «на руки».

Своїм пайовикам, за потреби, Микола Бойко виписує поросят, заготовляє силос, сінаж та солому. Дороги, якими їздить техніка підприємств, не тільки чистять, але повноцінно утримують та ремонтують.

«Щороку мільйонів зо три ми витрачаємо на ремонти доріг, – розповідає про одну із соціальних функцій аграрій. – Вода теж на нашій шиї, розцінки за неї символічні».

Перший мільйон – у перші дні!

Звісно, велика війна принесла дуже багато складнощів в агросектор. Нині Гнідинці тримаються за рахунок «нагуляного жиру» сезону-2021. Попри складнощі, дорожнечу добрив, гербіцидів, пального і низьку ціну на вирощену продукцію, Микола Бойко не лише утримує господарства на плаву, а й за рахунок заробленого підтримує ЗСУ.

Сучасні елеватори - запорука успішного бізнесу

«Девіз нашого колективу: на першому плані – перемога України, а на другому – збереження бізнесу, – говорить піднесено аграрій-патріот. – За умов, що склалися, ми поки що не маємо можливостей інвестувати у будівництво, але армію стараємось підтримувати регулярно і вкладати вільні залишки у збройні сили».

Перший мільйон Микола Бойко перерахував на ЗСУ у перші дні війни. Господарство постійно виділяє гроші на військові частини та підтримку волонтерських проектів у Всеукраїнській аграрній Раді й Асоціації виробників молока.

«Коли почалась війна, – пригадує Микола Іванович, – у нас було дизельне пальне і гроші на рахунках. Все це пішло на підтримку наших захисників. Армія зіштовхнулась із проблемами забезпечення амуніцією. Ми закуповували форму, кевларові каски, бронежилети, монокуляри, оптичні приціли. У перші дні війни автомобілі, які можна, ми віддали на ЗСУ – таких у нас було сім авто. Та й загалом нікому й зараз не відмовляємо у підтримці. Нині з найбільш актуального – це купівля авто, дронів, РЕБ тощо».

Загалом, за словами аграрія, за два роки війни його підприємства задонатили на армію та волонтерів більше 27 мільйонів гривень.

«Всі кошти, які можна вивільнити, йдуть на армію», – каже Микола Бойко.

З величезною повагою аграрій ставиться до своїх працівників, які пішли на війну, – кожному з них нараховують заробітну плату.

Про перспективи розвитку Микола Бойко говорить так: «Перед широкомасштабною війною ми встигли на 6 мільйонів гривень зробити реконструкції приміщень для ВРХ та на 15 мільйонів гривень закупити техніки. Зараз ми все вкладаємо в перемогу. Господарство ми однозначно збережемо, а як тільки війна закінчиться – розширимось. Зараз головне – перемога».

Віталій НАЗАРЕНКО