Директор ПрАТ «Бобровицьке АТП 17449» Сергій Баранчук пригадує, як 24 лютого 2022 року десь перед обідом йому зателефонував водій Віктор Іванець і запитав, чи везти назад з Чернігова пасажирів, оскільки вже чути десь неподалік вибухи снарядів і автоматичні черги – кордон перетнули російські війська:

– Я сказав, щоб сам приймав рішення, виходячи з очевидної ситуації. І він наважився: забрав усіх бажаючих, скільки було сидячих і дозволялося стоячих місць. Довіз благополучно, але наступного дня цей рейс скасували – аж до минулого понеділка, 11 липня.

Зараз автоколона обслуговує десять маршрутів, з них два – по Бобровиці. Але перший вранішній виїзд починається з ближніх населених пунктів Озеряни (4:50 і Мирне – 5:00), потім по центральній вулиці міста до залізничного вокзалу. Вранішня поїздка з Браниці – теж о п’ятій ранку, з цього села здавна люди їздять на роботу в Київ. Коли ще не було автобусного сполучення (з’явилося в кінці 60-х), ходили пішки або на велосипедах їздили до вокзалу сім кілометрів.

Сергій Баранчук із Романом Коваленком

Після початку війни певний час електрички не курсували між Ніжином і Києвом, виручала автоколона. Міжміський маршрут забирав пасажирів з Бобровиці і сіл, через які проходив. Це дало змогу багатьом людям відновитись на роботі в столиці, мати якусь копійку для проживання. Київський маршрут відкрили давно, ним користуються передусім сільські пасажири, а також кияни, які на вихідні їдуть до батьків у село, а то й на дачу. Навіть ті, в кого є власне авто, зараз більше їздять громадським транспортом – пальне дороге й дефіцитне.

– Працювати в нинішніх умовах надзвичайно важко, – зізнається директор автоколони. – Скажімо, минулого року ми витратили на пальне для автобусів 350 тисяч гривень, а цього року потрібно буде щонайменше 800 тисяч гривень, якщо ситуація не загостриться. А які ціни на запчастини? Простенький привід для закриття дверей коштує 11 тисяч гривень. Більшість ремонтів робимо самі, водії всі фахові, пройшли школу слюсаря, зварювальника, токаря. Для серйозних ремонтів відганяємо автобуси в Київ, раніше ремонтували їх у Чернігові – швидше і дешевше.

Недавно автоколона розмістила на сайтах оголошення про наявність у колективі трьох вакантних місць водіїв автобусів. Бо два чоловіки пішли воювати, а один помер передчасно 3 березня. Шукають фахівців відповідної категорії і за межами Бобровиці. Щоб створити «іногородцям» належні умови для перепочинку, в автоколоні будуть обладнувати спеціальну кімнату відпочинку – така й раніше була для водіїв, які приїздили на роботу із сіл. Адже виїзди на маршрут бувають і о четвертій ранку, а закінчується робочий день пізнього вечора.

Водії із сіл допомогли й заховати вдома автобуси в лиху годину. Правда, три з них «мобілізували» на фронт, відповідно оформивши, вже новим начальником першого відділу районного територіального центру комплектації (колишнього військкомату). Щоб замінити автобуси на маршрутах, потрібні великі гроші – два мільйони гривень коштує один, і то не з конвеєра. Тут не обійтися без кредитних грошей, які зараз майже не реально одержати. Проте й пошуки чогось дешевшого і надійного не припиняються. Сергій Віталійович з 1990 року працює в автоколоні, починав з водія автобуса, реформував підприємство, витримав конкуренцію. Вона й зараз є, здебільшого з приватними таксистами. Хоча назвати це конкуренцією не можна: автоколона надає пасажирам набагато дешевші послуги – разів у десять. Ще й податки платить справно, не допускаючи заборгованості з виплат зарплати. Який внесок від таксистів – це питання до місцевої влади.

Сергій Ковбаско, Вадим Муравейник, Володимир Дідик

– Наш колектив залучений до виконання комплексної програми соціального захисту окремих категорій громадян підвідомчої території Бобровицької міської ради щодо порядку проведення розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд, – показує керівник автоколони відповідний додаток до названої програми. – Компенсацію за пільговий проїзд одержуємо вчасно від Бобровицької міськради. Співпрацюємо і з Новобасанською сільрадою, до якої теж немає серйозних претензій, та й пільгових пасажирів у них менше. Головне ж – порозуміння, що позитивно впливає і на нашу роботу в цей нелегкий час.

Душа радіє від того, що переважна більшість жителів Бобровицької громади не опускає рук навіть у дні воєнного лихоліття, використовують кожну умовно мирну хвилину для роботи на себе, на свою родину, на суспільство. Нація хоч і багатостраждальна, але працьовита. А що «Праця пом’якшує горе» написав більше двох тисячоліть тому давньоримський політичний діяч, філософ і літератор Цицерон, літературна спадщина якого збереглась до наших днів. Тобто, його мудрість вічна.

Григорій ЗАГРЕБЛЯ