Микола Шкурко Микола Шкурко

Глобальна продовольча криза й Україна: державний протекціонізм, переробка, нішеві культури

Через війну в Україні світ всерйоз заговорив про загрозу голоду. Російські військові кораблі блокують українські порти, окупанти крадуть запаси зерна та техніку, а російська артилерія цілеспрямовано обстрілює зерносховища, що є воєнним злочином. Нині ніхто не має сумнівів у тому, що росія навмисно блокує експорт українського зерна, аби шантажувати інші країни й максимально шкодити українській економіці.

Експортер традиційних нішевих культур, власник Просвітньо-виробничо-комерційної фірми «Сяйво», голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України» Микола Шкурко ще до початку війни говорив про всі її ознаки – насамперед через поведінку на ринку продовольства Китаю та Індії. З нинішньої ситуації, що склалася з експортом українських зернових, голова профільної асоціації й водночас представник фірми-експортера вбачає вихід у диверсифікації посівів на користь нішевих культур, державному протекціонізмі та глибокій переробці аграрної продукції в Україні. «Хочете макарони? Купуйте наші макарони, а не зерно», – каже Микола Шкурко. На його переконання, світова продовольча криза – це шанс для України перестати бути сировинним придатком для світових економік і стати постачальником переробленої продукції із зерна.

 

Микола Шкурко: Китай та Індія готувалися до війни

 

В Організації Об’єднаних Націй заявили, що в світі залишилося запасів продовольства на 10 тижнів, тобто всього на два з половиною місяця. Через війну в Україні зараз заблоковано 20 мільйонів тонн пшениці, що вже призвело до дефіциту, через який світові ціни на пшеницю злетіли. Якщо українські порти не будуть розблоковані найближчим часом, на світ чекає глобальна продовольча криза, а країнам Північної Африки та Азії загрожує голод. Він, безумовно, викличе міграційну кризу на цих континентах та політичну дестабілізацію в заможних європейських країнах, чого, швидше за все, й домагається росія. Світові лідери називають дії ерефії навмисною атакою на глобальний ланцюжок постачання продовольства та попереджають про жахливі наслідки, якщо українські порти не будуть розблоковані.

Ця стаття мала бути надрукована перед початком великої війни, однак побачить світ тільки зараз. І саме сьогодні стає зрозуміло, наскільки правий був експортер нішевих культур, власник ніжинської ТОВ ПВКФ «Сяйво» Микола Пантелійович Шкурко. Тоді ми говорили з ним про нішеві культури і їх перспективу на Чернігівщині, але разом із тим Микола Шкурко називав усі ознаки грядущої війни.

«У зв’язку з тим, що глобальний ринок перебуває в процесі переформатування, Китай ще до зими закупив на світовому ринку і поклав на свої склади 60 відсотків світових запасів зерна, а також інших сировинних ресурсів, – зауважував Микола Шкурко. – Китай, до слова, діє спільно з Індією, а це два найбільші світові споживачі продовольства. Я вважаю, що США більше не зможуть, як це було за Трампа, впливати на ринок продовольства. Завтра настане зворотній процес: китайський покупець, а він дуже там централізований, виставить ціну, за якою буде купувати зернові. По цій ціні пройдуть великі компанії, які зможуть витримати ціновий поріг, а от малі та середні господарства не встоять перед ціновим диктатом, – прогнозував представник фірми-експортера. – І це – об’єктивний процес. Треба було думати про це не сьогодні, а ще вчора. Безумовно, і Китай, і Індія готуються до вибуху війни в Україні».

 

Проти низьких цін треба боротися дефіцитом

 

Нині, коли війна в розпалі, на думку Миколи Шкурка, відповідна тенденція буде зберігатись і в наступні роки.

«Ні Чиказька, ні Лондонська біржі не будуть більше диктувати умови. Глобальна зернова політика закінчилась на Трампі. Китай кивнув, зрозумів і зробив висновки. Вони закупили метал і поставили елеватори, а потім заповнили їх кукурудзою та соєю. Власні сховища заповнили і продовжують заповнювати газом і нафтою. Їх уже так просто не «нагнеш», – казав керівник галузевої агроасоціації. – А тут ще й ринок землі відкрився, який, безумовно потягнув би за собою тотальне обезземелення. Незасіяні землі – те, що ми бачили в 90-х роках, – стануть реальністю. Ми вже бачимо початок цієї сумної дійсності. Навіть агрохолдинги не будуть засівати всі площі за таких цін. Який вихід? Диверсифікація, розкласти яйця в різні кошики».

Проти низьких цін можна й треба боротися керованим дефіцитом, – переконував Микола Шкурко. Менша пропозиція – більші ціни. Занижені проти світових до 20% ціни на наші зерно й олію дають країнам-імпортерам встановлювати ввізні мита. Вони наживаються, а ми втрачаємо.

Треба скоротити пропозицію, тобто скоротити посівні площі під кукурудзою, соняшником та соєю до певних масштабів, – казав він. – Натомість треба засіяти землі дорожчими нішевими культурами».

Важливий аспект, який дозволить Україні збільшити обсяги бюджетних надходжень, створити нові робочі місця, розвантажити елеватори та дати аграріям впевненість у завтрашньому дні – це також переробка.

 

«Хочете продуктів? Ставте станки й виробляйте у нас!»

 

«Ринок продовольства фактично заблокований у зв’язку з війною, – продовжує вже зараз свої міркування Микола Шкурко. – Через незадовільну логістику стало збитковим транспортувати дешеві культури, скажімо, ту ж таки кукурудзу, яка має серед зерна найнижчу ціну. Зрозуміло, що коли ти возиш повітря чи вату у вагоні, то вони стають «золотими», – каже експортер нішевих культур. – Теперішня логістика зумовлює потребу дорогого товару з доданою вартістю, тому навіть елементарна переробка підіймає вартість. Чим глибша переробка – тим більша вартість. Тобто нам треба продавати не зерно, а крупу, борошно, макарони і таке інше. Тому варто скрутити всім дулю з маком і сказати: «Хочете продуктів – ставте станки й виробляйте у нас», – по-народному образно висловлюється Микола Шкурко. – Як один із варіантів, створити в Польщі спільні українсько-польські переробні підприємства. Потрібно заявити світу: «Вам треба пшениця чи продукти харчування? Якщо хліб, то купуйте наше борошно! А пшеницю і кукурудзу ви більше не побачите».

Війна – це надовго, – переконаний експортер аграрної продукції. Так само, як і значно скорочені площі, які, навіть коли їх звільнять, не одразу запустяться в обробіток. Відтак – тільки переробка. А нішеві ж культури, а це малопоширені олійні, бобові й круп’яні, є варіантом диверсифікації ринків для середніх і малих агровиробників, переробного мікро- й малого бізнесу.

 

«Із логістикою все гаразд, але є інші проблеми»

 

Ніжинська фірма «Сяйво» експортує традиційні українські культури: гірчицю, коріандр, льон олійний. Логістична криза, на щастя, не вдарила по підприємству, але проблеми виникли в іншому.

«Із логістикою в нас усе гаразд, тому що понад 90% ринків збуту – це європейські країни, і логістика у нас – це автошляхи. Тільки частина нашої продукції йшла через порти, – говорить Микола Пантелійович. – У нас інша біда – втрата постачальників. Наші основні постачальники – це сільськогосподарські виробники із Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської областей, а раніше був і Крим. Чому саме там постачальники? Все – через кліматичні умови. Ми розраховуємо на те, що частково ці культури перемістяться трішки північніше – в Дніпропетровську, Кіровоградську, Вінницьку, Миколаївську, Одеську області. У нас там є партнери, менші, ніж звичайно, але вони є. Для нас найбільша загроза – це різке скорочення ринку постачання. Проте постраждали й наші конкуренти, тому за цей товар на внутрішньому ринку буде боротьба на підвищення ставок, що в інтересах аграріїв. Зовнішній попит через утворений дефіцит також стимулює вищі ціни».

 

Змінити в корені всю аграрну політику!

 

На переконання експортера нішевих культур, держава повинна кардинально змінити аграрну політику.

«Наше відроджене після року ліквідації Міністерство аграрної політики перетворилось у міністерство продажу земельних ділянок. Про що воно звітувало до війни? Скільки продали паїв! Плюс від нього відірвали підрозділ переробки й передали до Мінекономіки. Тобто продовольчий сектор зараз розірваний. Сировинна аграрна частина відірвана від промисловості, – акцентує увагу Микола Шкурко. – Потрібно негайно відновлювати управління на місцях і думати про національну продовольчу безпеку. Комори держрезервів розкрадено ще до війни».

За словами керівника фірми «Сяйво», в уряді повинні переглянути підходи до управління Державною зерновою корпорацією, яку намагалися ліквідувати перед війною і яка, на думку Миколи Шкурка, повинна була б виходити на світовий ринок та ефективно займатися бізнесом. «Вийти на світовий ринок отак просто самому з такими кількостями нереально. Якщо держава відновить управління, то виграють усі, адже конкурують компанії, а виграють держави, – переконує він. – У глобальній світовій торгівлі конкурують великі системи, там існує державний протекціонізм, торгівля зерном, продовольством – це велика державна політика».

Відповідно, якби державна політика в цьому напрямку була правильною, то Україна могла б спонукати той же Китай стати у Раді безпеки ООН на наш бік, а не на бік росії.

«Для нас Китай – це покупець продовольства номер один, а голосує проти нас. Це ж нонсенс! Із Індією теж саме, – дивується Микола Шкурко. – Треба визнати: на жаль, у нас відсутні державні управлінці, які могли б розуміти глибину всіх процесів, адже в цьому сенсі наше МЗС має працювати в спайці з Мінекономіки. Зовнішня політика тісно пов’язана з економікою».

Незадоволений представник експортера й діями Уряду, який закликає відкривати виробництво, але не робить рівно нічого задля цього.

«Це лише заклики, адже комерційні банки не кредитують. Саме так! – наголошує керівник льонарсько-коноплярської асоціації. – Тільки на зарплату й податки. А вони з чого беруться? Із прибутків! А якщо немає діяльності, то яка зарплата і які податки? Із війною в нас усе знову перетворюється на статистику, але ніхто палець об палець не вдарив, щоб реально допомогти бізнесу».

Треба відновлювати вертикаль агропродовольчого управління на районному та обласних рівнях, – переконаний Микола Шкурко.

 

Перестати бути сировинним придатком для світових економік

 

«Погляньте на Канаду, там у кожній провінції є своє міністерство сільського господарства, тому що сільське господарство – це провідна галузь для Канади. А для України? До війни агропромисловий комплекс давав до 50% експортних надходжень, а з втратою металургії цей відсоток зараз зросте до 70. А тут знищено вертикаль. МінАПК так і не відновили, воно ніяке, ми його не чуємо й не бачимо», – констатує директор ТОВ «ПВКФ «Сяйво»».

За його словами, перспективи України як аграрної держави є колосальними. Й ті, хто ввесь час до цього переконував нас у тому, що аграрні країни є відсталими – або дурні, або іноземні агенти.

«Хто буде купувати комп’ютер, коли немає хліба? – ставить риторичне питання Микола Пантелійович. – Нас увесь час тримають за дурнів, розказуючи казки, що земля – це товар, що аграрні країни – це відсталі країни. Раніше нас СРСР тримав за дурнів, а зараз увесь світ.

Доля України – бути постачальником готової продукції, а не сировини! Логістику ми швидко не відновимо, принаймні цього року можемо не відновити. Те, що росія пропонує коридор, нас не влаштовує, адже тоді остаточно втратимо свої суверенні права на свій же товар. Тому сподіватися на відновлення логістики не варто, доки ми не розблокуємо свої моря. Що треба робити зараз? Розвертатися на 180 градусів, на Балтику, й торгувати готовою продукцією. Дзуськи, а не наше зерно! Італійські макарони можна робити і в Чернігові – давайте технології, інвестуйте – і ми вироблятимемо готове, а не сировину. Кожен двір може крутити макарони. Україна повинна перестати бути сировинним придатком для світових економік. Це наш історичний шанс!»

Ним ми повинні безумовно скористатися, незважаючи на завивання із Заходу й ракети зі Сходу. Іншого вибору не дано: або назад у дев’яності, бідність, незасіяні поля й колоніальне майбутнє, або ми – успішна країна, яка виробляє продукти харчування на пів світу!

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)