У зв’язку з подорожчанням газу виник шалений попит на дрова та торфобрикет.

Ці місцеві і найбільш доступні альтернативні джерела енергії нині також у дефіциті. Замовити ліс – нереально, а взяти достатню кількість торфобрикету теж неможливо. Попит на торф – колосальний, однак через зношеність обладнання заводи не встигають виробляти продукцію. Вони працюють на останньому подиху…

Смолинський торфозавод проектували на два преси. Їхня загальна потужність – понад 30 тисяч тонн брикету на рік. Таких об’ємів вистачило б, щоб забезпечити доступним альтернативним паливом, без перебільшення, всі громади краю. Наразі ж завод працює на одному пресі, оскільки інший вже своє віджив. За словами шахтарів, недалекий той час, коли і останній прес остаточно вийде з ладу.

«Десять днів працюємо, десять – ремонтуємось, – бідкається начальник виробничого цеху Микола Мойсієнко. – Основна проблема – в колінчастому валу, який давно виробив свій ресурс. Проточувати його далі нікуди».

Андрій Страхов біля останнього преса заводу

За словами головного інженера Смолинського торфозаводу Андрія Страхова, задля того, щоб завод працював безперебійно, а громади мали достатню кількість доступного палива, треба купувати новий прес.

«Коштує він сім мільйонів гривень, – каже Андрій Львович. – Що таке сім мільйонів для області? Це ніщо для бюджету! А для нас – це великі гроші. Держава в особі Фонду держмайна нам таких грошей не дасть, а в нас їх не буде. Сьогодні у нас заборгованості по зарплаті немає, але є штучні борги попередніх керівників, які не дають нам встати з колін. Цим боргам по 20 років і їх давно мали б списати, натомість хтось зацікавлений у тому, аби цього не відбулося».

Звернення до слуг народу

За словами головного інженера торфозаводу, цьогорічний попит на їхню продукцію – шалений. Є фірми, які готові проплачувати гроші наперед за тисячі тонн, оскільки вся країна сьогодні має потребу в дешевій альтернативі газу.

«Минулого місяця через подорожчання енергоносіїв ми змушені були підняти ціну на брикет з 1500 гривень за одну тонну до 1650. З першого листопада вона становитиме 1970 гривень», – пояснює непрості умови існування Андрій Страхов.

Але навіть подорожчання продукції не відлякує покупців.

«Сьогодні вже ніхто не запитує про ціну – питають, чи є в наявності, – продовжує головний інженер торфозаводу. – Є попит і на «сушонку» (пиловидний торф, – Авт.), але банально не вистачає працівників. Завод працює всього у дві зміни. Ми навіть наймаємо людей з інших куточків області та країни. Так, у нас працюють трактористи з Ніжина та Черкас».

Як бачимо, ринок диктує попит. Судячи з усього, наступні роки популярність продукції з лісу та болота тільки зростатиме. Тому завдання влади – налагодити виробництво доступного палива. Поки що ми чуємо від керманичів у Чернігівській ОДА та обласній раді лише пафосні заяви.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора