|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:17 | 07.25.2024

Вир виборів і ... «гречки»

Нотатки про нову книгу Григорія Войтка - роман "Безбатченки. Книга ІІ"

Вийшла друга книга «Безбатченки» Григорія Войтка… Що нового автор приніс в українську літературу? Ставимо питання аж так вимогливо, бо критично ставимося до авторів, котрі вигадують якісь круті, інколи карколомні сюжети, аби більше вразити, приголомшити читача, не задумуючись над тим, що той же читач хотів би не лише вбити час за чтивом, а й за допомогою художніх образів зробити якісь відкриття для себе, знайти відповіді на питання, що болять і хвилюють.
Про голодне дитинство у селі та колгоспи маємо багато повістей, романів… Цьому й присвятив свою першу книгу Г. Войток. Долю багатостраждальної жінки-матері він виписав майстерно, правдиво, щиро. А як події розвивалися далі?

Bezbat2

Схоже, наші «сільські» літератори, перебравшись до міста, вже не були свідками, як занепадали КСП, а паї селян опинялися в оренді великих агрохолдингів.
Як на нашу думку, роман «Безбатченки»–ІІ уперше в українській літературі показує сучасне життя діячів сільського виборчого округу, в який входить кілька районів.
Г. Войток займає високу посаду в знатній агрофірмі, а тому йому не треба вигадувати, як живе сучасне село. Ось у цьому плані й цікавий роман як автора-свідка новітніх процесів на селі. У центрі твору – боротьба «правильних» людей за округ, за голоси виборців, за паї. Вони постійно засідають і радяться, яку стратегію обрати, аби не залишитися на узбіччі.
Герої взяті з життя. В образах головних персонажів проглядаються долі відомих на Чернігівщині осіб. Зрозуміло, роман – це не їхній документальний життєпис. У художньому тексті герої виглядають розкутіше, мають можливість поділитися наболілим щиріше, без огляду на наслідки.
Другою цікавою особливістю твору є те, що він побудований у формі спілкування героїв за столом. Здається, Г. Войток знову ж таки вперше в українській літературі написав, так би мовити, «столовий» роман. Хоча у книзі 13 розділів, все ж вона композиційно складається з близько 50, а може, і більше розмов-вечерь, розмов-снідань, розмов-обідів, розмов-кавувань-чаювань. Герої обговорють за домашнім столуванням родинні, бізнесові, сільські проблеми, взаємодію з друзями та колегами, а вже десь у райцентрівському кафе чи ресторані – те, як нейтралізувати «чужаків» на окрузі, завоювати довір’я виборця не обіцянками, а конкретними програмами.
Така форма подачі тексту не всім може подобатися. Тим паче, що перша книга побудована у традиційному ключі прозового писання. Однак, схоже, письменник вдався до такої експериментальної новації не випадково: йому хотілося донести до читача мовою персонажів, живого безпосереднього спілкування якомога більше ідей свого бачення позитивів та негативів в українських реаліях доби правління Віктора Януковича. Щоправда, автор пише про той час так, ніби йдеться про сьогодення. Тому що якихось кардинальних змін не відбулося.
Прочитавши десь 100 сторінок (а їх у романі 383!), подумалося, що Г. Войток, напевне, вирішив відійти від традиційних любовних трикутників і подати героїв у цьому плані «без гріха». Проте автор, як на нашу думку, далі перестарався. Поважного віку людей з оточення головного героя Івана Стародуба та і його самого «понесло» на шукання любовних утіх на стороні.Так, усе це додало напруги та динаміки сюжету. На жаль, чотири позашлюбні симпатії – дещо забагато для одного твору. Груповий же секс у приміщенні райдержадміністрації зі студентками, на чолі з головою РДА, його командою виглядає, м’яко кажучи, перебором. Так, це були роки «злочинної влади» Віктора Януковича. Усе могло бути. Але у приміщенні райдержадміністрації? Ну, не могли ж владці району бути такими нерозторопами!
Які зауваги? Практично усі діти головних персонажів опинилися за кордоном. Натяк зрозумілий: Україна не дає можливості їм реалізуватися удома. Проте… автор суперечить сам собі: його герої-безбатченки, попри життєві перепони і негаразди, здобули авторитет, розбудували власний бізнес саме у незалежній державі. Тобто саме у «не такій», «корупційній» Україні вони не тільки тримаються на плаву, але й стараються диктувати-реалізовувати на ОКРУЗІ свої ідеали-реформації. Далі. Письменник на початку інтригує тим, що в І.Стародуба знайшовся брат Яків в Росії. Який сенс цього сюжету? Яків невдовзі помирає, брат приїжджає на похорон і вражений, як у сусідній країні влада, вихідці з України опікуються проводом трударя в останню путь. Усе практично безкоштовно і т.п. Одне слово, як там по-людськи усе робиться! Розчулений адвокат І.Стародуб як спадкоємець дарує квартиру брата стороннім людям, аби доглядали за могилкою…Таке враження, що чоловік якийсь мільйонер-благодійник, у що дуже важко віриться. У той же час він займається підзаробітком на виборах, не відмовляється від конверта-авансу від будівельного магната перед початком виборчої кампанії… Перший випадок «позитиву» (благодійність!) у зв’язку з останнім дуже вже натягнутий.
…З чимось можна погоджуватися, з чимось дискувати. Для цього й пишуться книги. Вітаємо колегу з новим романом та реалізацією творчого задуму!

Олена Ткаченко, Сергій Павленко