Мабуть, того дня у мене просто не було настрою, – говорить Сергій. – Мені здалося, що я надто категорично та несправедливо оцінюю деяких людей та авторів книжок. Втім, що зробив – те зробив, і якщо воно згоріло, то шкодувати за цим не треба. Однак пройшов час, я прочитав щоденники свого друга Петра Сороки, і мені стало цікаво. Тому вирішив усе ж таки повернутися до цієї форми, тим більше, саме в 2013 році розпочалася наша з Танею міжнародна діяльність, яка триває й досі. Вона відображена в листах (у книжці «До світла. Вибрані листи письменнику Сергієві Дзюбі»), а тепер – і в щоденникових нотатках, де вміщені й публікації про наші мандри світом».

Отож спочатку побачила світ книжка «Замість щоденника. Міжнародна діяльність 2013 – 2019 років». Потім з’явилося гарне продовження «Замість щоденника» – книги друга і третя. А тепер – новий подарунок від визнаного Майстра слова: «Замість щоденника. Книга четверта. Міжнародна діяльність 2024 – 2025 років».

Таким чином, маємо захоплюючі «підручники» на тему «Як досягнути успіху?».

Не переповідатиму зміст – книга великого обсягу і почитати є що. Тим більше, пише добродій Сергій, як завжди, талановито та цікаво.

Втім, мені найбільше сподобалися фотографії з дитинства майбутнього письменника, настільки зворушливі, як і коментарі до них. Ось – маленький Сергійко, ще немовлятко. Мама й тато пішли на танці, чарівно протанцювали всю ніч, а вранці почимчикували до пологового будинку, де благополучно й народився майбутній класик. «Були неділя і всесвіт крику, та мама знала: то перші вірші» – жартівливо, ностальгічно напише у своїй поезії Сергій Дзюба.

Власне, Сергій Вікторович створив пісні, присвячені тату та матусі, які стали просто суперпопулярними, – «Батьку мій» і «Порадниця свята» («Пісня про маму»). Як на мене, світлина маленького сина з матусею взимку – одна з найкращих і найчарівніших у цій книжці!

Далі – портрет хлопчика, який трохи підріс. На вигляд – років три. Але вражають його дивовижні очі – надзвичайно розумні, проникливі, задумливі. Це – погляд не малого, непосидючого бешкетника, а справжнього, мудрого філософа, так прекрасно, майстерно зафіксований на світлині.

Власне, в п’ять років Сергійко почав читати дуже товсті, пригодницькі книжки, причому одразу з дорослої бібліотеки, і просиджував за ними досить багато часу, хоча все-таки щовечора і виходив пограти в футбол із хлопцями, котрі мешкали неподалік. Згодом рік грав навіть у футбольній команді при ДЮСШ і потім на все життя залишився футбольним уболівальником.

А ще у п’ятилітньому віці раптом захопився… шашками і вже в десять років став чемпіоном міста та району серед дорослих (!), отримавши перший дорослий розряд. А коли команда взяла участь в обласних змаганнях, юний шашкіст блискуче переміг усіх своїх супротивників. Правда, мріяв він не про баталії на шашківниці, звання майстра чи гросмейстера, а про журналістику і літературу…    

А ось Сергійко – біля святкової, прикрашеної іграшками новорічної ялинки. Безперечно, красивий хлопчина, однак і тут звертаємо увагу на його дорослий погляд. Взагалі, батьки розповідали, що в дитинстві не мали з сином жодних проблем – він був спокійним, доброзичливим, не капризував, часто привітно, щасливо посміхався і щиро обожнював тата з мамою.

Ще одне фото – Сергійко з сестричкою Валюшею, молодшою на п’ять років, – також біля красуні-ялинки. Брат водив любу сестричку в дитсадок, а згодом у школу, захищав її, гуляв із нею на подвір’ї, на вулиці, ходив у кіно... Вони ніколи не сварилися і такі шляхетні стосунки залишаються досі. Сергій присвятив Валюші свою популярну пісню «Сестра», яка стала «Піснею року» у виконанні улюбленців Чернігова – дуету сестер Інни і Тетяни Чабан. Чарівно співає цю пісню й заслужена артистка Валентина Олійник.

До речі, обоє були прекрасними солістами шкільного хору – з самого дитинства і до останнього святкового випускного вечора… А Сергій ще й самотужки навчився грати на баяні та гітарі, що пригодилося в майбутньому. Нині понад 150 пісень поета й композитора Сергія Дзюби звучать на Ютубі, популярних порталах і в соціальних мережах, їх із задоволенням виконують народні та заслужені артисти України, «зіркові» співаки в нашій державі та за кордоном.

Далі – фото з чудовою сестрою після вистави в шкільному драмгуртку, де Сергій грав юнгу. І ще одна світлина – вдвох після спектаклю «Гусарська балада», де юний актор дотепно виступив у ролі… поручика Ржевського. А пізніше студент Сергій Дзюба напрочуд майстерно грав в університетському театрі «Поклик» і змагався в КВН.

І наостанок – фото з сестрою, коли Сергій вже повернувся з війська… Власне, він отримав повістку на другому курсі. На факультеті журналістики, в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, де навчався юнак, була військова кафедра, можна було «вигадати» і якісь хвороби. Проте він вирішив випробувати себе.

Прослужив він два роки – під Казахстаном, у надзвичайно складних погодних умовах. Постійний степовий вітер буквально пронизував аж до кісток. Там – дуже багато ядовитих змій та комах, тому доводилося увесь час пильнувати, щоб не наступити на якісь небезпечну потвору… У далеких степових караулах вмивався чаєм, адже не було якісної питної води. Щодня, вдень та вночі, проходив тисячі кілометрів із зарядженим автоматом. Не всі повернулися додому живими, дехто на все життя залишився інвалідом…

Втім, Сергій Дзюба прослужив справді гідно: принципово, категорично не прийняв принизливої «дідівщини»; мабуть, єдиний в усьому батальйоні охорони (в авіації), не курив і не вживав алкоголю… Тобто був справжнім воїном. Таким і залишився! Достойно пережив ворожий наступ та блокаду в рідному Чернігові. Постійно, активно допомагає ЗСУ, редагує газету, пише талановиті книги та матеріали про війну. Одним словом, без перебільшення, – герой. Хоча зовсім не вважає себе кимось особливим, – просто робить, що може.

Щиро дякую, Сергію, за наше багатолітнє та чудове співробітництво! Тримайся, дорогий друже! Вірю в незалежну, квітучу Україну!

Ярослав Савчин,

народний поет України, «Золотий письменник світу»,

Івано-Франківська область