Земську школу в Брагинцях, що на Варвинщині, досі не внесли до Переліку об'єктів культурної спадщини Чернігівської області. Будівля є однією з найкрасивіших і найкраще збережених шкіл Сластіона – унікальних будівель земських шкіл початку ХХ століття, спроєктованих архітектором Опанасом Сластіоном у стилі українського модерну. Вони слугували навчанню дітей на Полтавщині та Чернігівщині, розвиваючи національну ідентичність.

Школи з національним ухилом

Земські школи будували для освіти селянства. Це були сільські початкові школи в Російській імперії (в Україні з 1860-х), що утримувалися земствами (місцевим самоврядуванням) після реформи 1864 року, надаючи базову освіту (читання, письмо, арифметику, Закон Божий) сільським дітям, часто з використанням нових методик та підручників і сприяючи розвитку народної освіти та української культури. Останнє неабияк турбувало російських шовіністів та їх прихвоснів. На початку 1914 року полтавський губернатор Багговут повідомляв міністра внутрішніх справ Російської імперії про те, що в Лохвицькому повіті Полтавської губернії на загальних зборах Товариства взаємодопомоги вчителів, незважаючи на протест інспектора народних училищ, було одноголосно ухвалено резолюцію про необхідність викладання в народній школі українською мовою. Губернатор застерігав, що такі дії стануть прикладом для сусідніх повітів, оскільки за ними стоять не окремі особи, а згуртована організація однодумців.

В цей же час у повіті за проектами архітектора Опанаса Сластіона вже повним ходом йшло масове будівництво земських шкіл. Усупереч спротиву частини шовіністично налаштованих чиновників, Лохвицька земська управа за ініціативою її голови Миколи Терешкевича постановила будувати ці школи саме в українському стилі.

Архітектор Опанас Сластіон, виходячи з потреб кожного населеного пункту, розробив чотири проекти шкіл – одно- дво-, три- та чотирикомплектні. Будували спроектовані Сластіоном школи і на Чернігівщині, на її півдні, який охоплював історичну Полтавщину.

Усі навчальні заклади були побудовані в стилі українського модерну. Опанас Сластіон вперше сформулював основні морфологічні ознаки української архітектури. Для нього характерні шестикутні вікна, прорізи з напівеліптичними перемичками, цегляне оздоблення у формі Полтавської мережки та вишивки з альбомів Олени Пчілки, імпозантні вежі зі шпилями, які видно здаля, колонки крученої форми та розкладні дерев’яні перегородки, що у разі потреби об’єднували класи між собою в одну велику залу.

Донині в селі Брагинці Варвинської громади збереглась типова двокомплектна школа, яка мала змішану розпланувальну систему (коридорну та анфіладну). Згідно з проектом, зона навчального процесу включала: навчальний клас, вхідний тамбур, коридор-рекреацію (в зимовий період використовувався під роздягальню). Окремо було спроектовано житлові приміщення для учителів, сільська та шкільна бібліотеки.

Зразок модерного стилю Опанаса Сластіона

Школа у Брагинцях є однією з найкрасивіших і найкраще збережених шкіл Сластіона. Її будували у період 1913-1916 років. Школі вже 110 років.

В наш час село Брагинці не дуже велике – там налічується приблизно 150 жителів. Через недостатню кількість учнів у місцевій громаді вирішили, що утримувати її недоцільно. На жаль, із 2022 року школа припинила свою роботу, але вона продовжує жити як велична пам’ятка нашої історії – поки що без офіційного обліку та охорони з боку держави. Попри те, що рішенням експертної ради управління охорони культурної спадщини Міністерства культури школи Сластіона визнані пам’ятками культурної спадщини місцевого значення, школа в Брагинцях не має офіційного статусу. Причиною є те, що, за словами керівника проекту «Школи Лохвицького земства», відомої журналістки та громадської діячки Ольги Герасим’юк, головний архітектор проекту Іван Биков не виконав обіцяну роботу – не зробив обліковку.

«Це було наше замовлення. Наразі наше співробітництво припинене. Ми подали до Чернігова заяву та картку на ЩВОКС (щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, – Авт.), але паралельно працюємо над створенням обліковки», – пояснює Герасим'юк.

«Всі школи будуть під охороною», – пообіцяли в проекті.

Головний редактор газети «Срібнянщина» Сергій Бебик – виходець із Брагинців – вболіває за збереження пам’ятки.

Сергій Анатолійович ділиться фотографією свого класу, датованою 1972 роком.

«Моя перша вчителька – Коваль Марія Юхимівна. До четвертого класу нас було 16, а потім додалися ще семеро школярів із Хукалівки, де на той час була початкова школа», – згадує журналіст.

Першу освіту в Брагинецькій школі отримав і заслужений лікар України, науковець, знаний реформатор системи охорони здоров’я, державник Микола Дейкун.

«Це і моя школа також. Як це було давно, але спогади найкращі, – каже Микола Петрович. – Пам’ятаю усіх однокласників. На жаль, не всі живі. Пам’ятаю усіх вчителів – на жаль, в живих не залишилось нікого. Здоров’я і миру усім живим однокласникам. Царство небесне покійним однокласникам і вчителям. Пам’ятаю... Сумую… Таке не забувається…».

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Сергія Бебика