Заготівля березового та кленового соку для багаторічного лісничого Ріпкинського лісництва Олександра Петровича Зогого стала вже щорічною традицією, якій не зраджував жодного разу. Що й казати! Скільки років працював у лісництві, стільки ж займався і заготівлею цього лікувально-природного напою. А тому й не дивно, що кращого експерта й порадника у заготівлі соку не знайти.У цьому ми впевнилися, слухаючи розповідь знавця своєї справи про цілющі властивості цього природного нектару та способи його збирання.

І хоча все своє життя, навіть із виходом на пенсію, Олександр Петрович займався і займається збиранням соку, заготівельником себе не вважає, бо основне призначення свого життєвого шляху він вбачає у збереженні та турботі про ліс.

Який сік корисніший – березовий чи кленовий?

Слухаючи розповідь про деревну рослинність та ліс взагалі, здається, що Олександр Петрович міг би про це говорити годинами. Авжеж! Сорок три роки віддав лісовій галузі!

Олександр Зогий з кленовим соком

Після закінчення в 1979 році Малинського лісогосподарського технікуму на Житомирщині для молодого спеціаліста відкрилися лісові шляхи. Відтоді він і на день не звертав з тієї життєвої дороги. Щоправда, потім ще була армія, а далі – навчання у Київській сільськогосподарській академії…

Як зазначив Олександр Зогий, основним призначенням будь-яких дерев, звісно, є промислове використання лісоматеріалів. У нас на Поліссі це в основному дуб, береза, сосна, які використовують на пиломатеріали та як сировину для опалення будинків населення. Але вони цінні не тільки як деревина. Досвідчений лісничий знає, що кожна порода дерев має певні цілющі властивості, і вони зосереджені у бруньках, хвої, живиці, шишках, корі, плодах тощо.

«Але особлива цінність лісових дерев у тому, що зі зміною пори року ніби починається справжнє таїнство відродження. Перші несміливі промені березневого сонця починають розтоплювати лісовий стан, і ліс затихає в очікуванні дива. Чуєте, як дихають дерева? Послухайте… – так лірично почав розповідати про своє рідне Олександр Петрович. – А пташки онде як цвірінькають, розмовляючи між собою... От бачите: весна в лісі – це не просто зміна пори року. Це щорічне нагадування нам про те, що після довгих і холодних ночей обов’язково настає світанок, а життя завжди бере своє… Наша душа теж причетна до всіх цих подій та явищ. Ми просто зовні не помічаємо цього. А весна завжди асоціюється у нас з любов’ю, як і світло – з добром…».

«Я от слухаю Вас – і як на мене, так говорити може тільки поетична натура. Чи часом Ви не створюєте віршів?» – скориставшись деякою паузою, запитав я у співбесідника.

«Так, пишу, але суто для себе…», – здивував мене співрозмовник ще більше.

«А якщо говорити про ліс, то скажу: кожний вид дерева має свій характер, – продовжує співбесідник. – А ще у кожного дерева – свої властивості, неповторні для інших. У цьому сенсі клен та береза мають теж власні особливості. І це відомий нам усім сік».

Досить часто можна почути: який сік корисніший – березовий чи кленовий?

Однозначно відповісти не можна, бо обидва напої є надзвичайно корисними. Так вважає лісничий. За його словами, кленовий сік вважається багатшим за складом, оскільки містить більше антиоксидантів та природних цукрів: березовий сік у своєму складі має приблизно один відсоток цукру, тоді як кленовий – 2-2,5%. Тож якщо людині небажано вживати цукри, то краще пити тільки березовий.

Окрім солодшого смаку, кленовий сік має більш виражений насичений вітамінно-мінеральний контур. Він діє як антиоксидант, а отже допомагає боротися із запаленнями та зміцнює імунітет. Оскільки цей сік багатий на калій та марганець, то його вживання буде корисним для серцево-судинної системи та обміну речовин.

Для клена характерно те, що це дерево віддає сік, який накопичується у стовбурі ще з осені.

«Березовий та кленовий сік – це не просто напій, а справжній знак весни та здоров’я, який начебто пробуджує організм після зими, – із задоволенням розказує лісничий. – А щоб сік був дійсно корисний, то треба правильно його збирати».

Виявляється, кленовий сік треба збирати саме тоді, коли вдень вже повітря починає прогріватися до 5-7 градусів, а вночі – помітний легкий морозець, приблизно від одного до трьох градусів. Саме за таких умов сокорух найактивніший і найкорисніший.

Березовий же сік, за словами знавця своєї справи, краще очищує організм від токсинів, має потужну сечогінну дію, допомагає виводити солі, шлаки та продукти розпаду з нирок і печінки. І взагалі сік із берези сприймається як легка «жива вода», що ідеально підходить для весняного оновлення організму.

Якщо кленовий сік починають збирати навіть наприкінці лютого (якщо температура повітря цьому сприяє) і в першій половині березня, то березовий – наприкінці березня – на початку квітня (теж залежно від погодних умов).

«Обидва соки найкраще пити свіжими – протягом 2-3 днів після збору, оскільки вони швидко втрачають свої корисні властивості при зберіганні, – радить співрозмовник. – Якщо консервувати, то тільки березовий сік, бо кленовий для цього не годиться – його слід вживати винятково свіжим».

Знавець переконаний, що в окремих випадках вживання будь-якого соку може й нашкодити організмові, а тому варто проконсультуватися з лікарем. Особливо, коли у людини є захворювання нирок – наприклад, камінці можуть перекрити протоки і викликати серйозні ускладнення.

Та, звичайно, якщо це не протипоказано, сік діє дуже позитивно на людський організм. Свого часу Олександр Петрович їздив у Трускавець. Коли лікар дізнався, що він працює у лісовій галузі, то здивовано відреагував: «Так ви ж самі можете лікувати нирки!» І розповів детально про систему лікування саме соком – спочатку кленовим, а затим і березовим. З того часу ранньої весни щороку лісівник вирушає у ліс…

«До дерев – по-людськи»

За оцінкою досвідченого лісничого, грамотні заготівельники добре знають, що сік треба уміло заготовляти. На початковій стадії все залежить від правильного вибору дерева. Найкраще брати сік у клена та дорослих беріз діаметром понад 25-30 см з добре розвиненою кроною, що ростуть на чистих, сонячних ділянках подалі від доріг.

Років тридцять тому, а то й більше, на Ріпкинщині промислово займалися заготівлею соку. Відвозили у село Вишневе на завод, де консервували у банки для реалізації. Такий сік, безумовно, хоча і втрачав деякі властивості, та все ж залишався корисним. Також аналогічний консервний завод функціонував у Любечі. На місцевому рівні перероблялося соку тридцять відсотків, а сімдесят – відправлялося у сусідню Білорусь.

Збирали напій не як кому заманеться. Існували певні правила. До прикладу, сік на одній і тій же площі не можна було збирати понад два роки, бо все ж таки завдавалася шкода деревам.

Олександр Петрович навіть на пенсії переживає за дерева і ліс взагалі.

«Природа нам дає дари, але чи то наш менталітет такий, чи таке виховання, чи недолік в освіті – ми їй не віддячуємо, а часто шкоду робимо, – обурюється лісівник. – Боляче дивитися, як багато людей ставляться до дерев як до чогось неживого. Адже дерева – це живий організм. До них треба по-людськи, а не так, як часто буває: просвердлили отвір у дереві, а то й навіть сокирою надрізи роблять, набрали соку – і залишили з відкритою раною. А дерево тоді хворіє. Завжди казав і кажу: треба дбайливо ставитися до такої процедури. Обов’язково проводити «лікування» клена чи берези після збору. Це ж зовсім не складно – закрити отвір дерев’яним кілочком, садовим варом або хоча б вологим мохом, щоб дерево не виснажилося і не підхопило різні інфекційні хвороби.

Бувалий лісничий шанобливо називає берізку «жіночкою», бо вона віддає солодощі своєї душі іншим. «І скільки б років їй не було, до берези треба ставитися з повагою та розумінням», – не кожен так скаже, а лише той, хто по-справжньому цінує природу.

«Є безліч способів, і кожен обирає свій»

Зараз заслужений працівник лісового господарства Олександр Петрович Зогий – на пенсії. На відпочинок пішов з посади керівника Ріпкинського лісництва. Розмовляючи з ним, я не міг не запитати про те, чи знає він бодай кілька рецептів приготування напоїв з березового чи кленового соку.

«О, звичайно, за свої роки перепробував чимало способів приготування напою, – зазначив лісничий. – Їх є безліч, але кожен обирає для себе свій».

Не буду детально описувати рецепти, про які розповів Олександр Петрович, бо це займе багатенько газетної площі, а хіба що коротко.

Класичний рецепт – із сухофруктами. У сік додати смаженого ячменю або сушених груш чи яблук. Це надасть напою темного кольору та хлібного присмаку.

Сучасний спосіб – «лимонадний». Під час консерваціїдодати в банки лимона, апельсина та гілочки м'яти. Це, мабуть, найпопулярніший сучасний варіант.

«Старий» рецепт – «квас у льоху». Цей метод застосовували ще здавна. Він полягав у бродінні в бутлях з додаванням родзинок або меду. Такий квас міг зберігатися аж до самого сінокосу.

* * *

Спілкуючись з Олександром Петровичем, я намагався зрозуміти, наскільки робота в лісовій галузі важка, чи навпаки.

«Яка б робота не була, де б ти не працював, а головне – щоб ти її любив. Якщо цього нема, то вважай, що роки втрачені даремно, – розмірковує пан Олександр. – Треба бути у своїй справі, яку ти робиш, і фанатом, і профі… Я ніколи не шкодував і не шкодую, що своє життя присвятив лісу… Відомий український поет Максим Рильський сказав колись так: «Той, хто любить паростки кленові, хто діброви молоді ростить, сам достоїн людської любові, бо живе й працює – для століть!»

Сергій КОРДИК, фото Миколи Тищенка